90. Україна в післявоєнний період (1945-1955). Голод 1946-1947 рр.

Післявоєнні зміни у розмірах території і складі населення України. Після Другої світової війни змінилися розміри території і склад населення УРСР. В червні 1945 року Чехо-Словаччина відмовилась від Закарпатської України. З неї протягом року була створена Закарпатська область. В серпні цього ж року була проведена демаркація радянсько-польського кордону, що проходив вздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою "лінією Керзона", залишаючи Польщі частину українських земель. Ще в 1944 році з Румунією було відновлено кордон, встановлений напередодні війни, в червні 1940 року. Через 10 років, 19 лютого 1954 р., у відповідності з постановою Верховної Ради СРСР, РРФСР передала Україні Кримський півострів. Встановлення радянської влади в Західній Україні Боротьба з ОУН, і УПА. Радянізація західноукраїнських земель була спрямована на введення цих територій в русло суспільного життя СРСР. Для цього застосовувались жорстокі, репресивні методи. Під час колективізації та індустріалізації тут навіки було вислано за межі України більш ніж 203 тис. чоловік. А з 1944 р. по 1952 р. в західних областях України зазнали репресій до 500 тис. осіб. За офіційними даними, в Західній Україні у 1944—1953 pp. було заарештовано майже 104 тис. осіб — учасників ОУН. Виселено ж було понад 65 тис. сімей. Радянська влада утверджувалась в Західній Україні за допомогою свавілля і беззаконня. Тяжкі втрати, а також заклики влади припинити опір та прийти з повинною змусили бійців УПА або переходити кордон, або здаватись владі. До 1952 р. ОУН, і УПА як масова організована сила перестали існувати. Допомогло й те, що в Західній Україні почали відбуватись позитивні зміни в соціально-економічному житті. Сюди переїхало багато спеціалістів з усіх галузей народного господарства. Були також створені нові галузі промисловості: радіотелефонна, автобусобудівна, машинобудівна (с.г машини, автонавантажувачі), підприємства військово-промислового комплексу — танковий завод тощо.

Причини голоду:

• Спустошення країни внаслідок війни

• Розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за всяку ціну

• Посуха 1946

• Відбудова промисловості за рахунок сільського господарства

• Продаж хліба за кордон

Заходи влади:

• Репресивні заходи щодо селян

• Відновлення дії « Закону про п’ять колосків»

• Невизнання факту голоду радянським керівництвом

Наслідки:

• Голод була охоплена більша частиная східних і південних областей України

• Великі людські втрати (1 млн. чол.)

91. Соціально-економічний розвиток урср у другій половині 1950-х – першій половині 1960х рр.

Період з 1953р по 1964р. увійшов в історію СРСР і України під назвою "хрущовської відлиги". Це був час, коли на чолі Компартії і всього радянського народу стояв Н.С. Хрущов, з ім'ям якого були пов'язані важливі зміни в суспільному житті та в економіці країни.  Незважаючи на те, що Хрущову не вдалося розкрити справжні причини сталінської диктатури, його сміливий вчинок стимулював процес демократизації суспільного життя в СРСР. Почали руйнуватися старі стереотипи у внутрішній і зовнішній політиці; зріс інтерес до проблем науково-технічної революції; розроблялися реформи в промисловості та сільському господарстві.  Однією з найважливіших реформ стала реформа управління народним господарством. Суть її полягала у відомій демократизації всієї системи управління, розширення господарських прав союзних республік, наближенні управління до виробництва, скороченні управлінського апарату. Здійснення реформи почалося в лютому 1957 р. з введення нової системи управління, яка повинна була об'єднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв і областей. В основу було покладено територіальний принцип управління через Ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в окремих районах. На території Союзу було утворено 105 таких районів, а в України - 11. Під контроль раднаргоспів в УРСР було передано понад 10 тис. промислових підприємств, а в кінці 1957 р. їм були підпорядковані 97% заводів республіки. Нова система управління виробництвом мала позитивні наслідки: вона сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації в рамках окремих економічних регіонів; прискорилося формування виробничої і соціальної інфраструктури; повніше використовувалися місцеві ресурси і т.д. У той же час, на думку А.Д. Бойко і деяких інших авторів, система раднаргоспів мала і ряд серйозних недоліків: вона не могла забезпечити єдність технічної політики, гальмувала впровадження нової техніки, фактично зберігала централізоване управління на регіональному рівні. Ситуацію не врятувало укрупнення раднаргоспів в 1962 р. і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) СРСР.  У досліджуваний період Україна залишалася однією з найбільш розвинених в промисловому відношенні республік Союзу. У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення вона випередила всі капіталістичні країни світу. По видобутку вугілля УРСР вийшла на друге місце у світі, а з виплавки сталі - на третє. У той же час, Україні помітно відставала від провідних капіталістичних держав за якісними показниками - витрат матеріальних і трудових ресурсів. До негативних тенденцій слід віднести диспропорциональноемоделювання економіки УРСР з явним ухилом у розвиток важкої промисловості і зниження темпів зростання продуктивності праці.  У 1951-1958 рр.. промислова продукція щорічно збільшувалася на 12,3%, національний дохід - на 11,7%, в період семирічки (1959-1965) зростання склало, відповідно, 8,8% і 7%. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. по зробленому національному доходу (у СРСР його визначали без урахування невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9%, сільського господарства - 29,1%, транспорту та зв'язку - 4,7%; будівництва - 8 , 2%; торгівлі - 11,1%. За період з 1951 по 1965 р. було побудовано 1960 великих підприємств. Оперативне впровадження досягнень НТП вступало в протиріччя з існуючою централізованою командно-адміністративною системою управління, яка через свою неповороткості об'єктивно стримувала зазначений процес.  Важливе значення набув паливно-енергетичний комплекс. Приділялася підвищена увага найбільш молодої галузі промисловості - газовій. В основному видобуток природного газу зосередилася в Івано-Франківській та Львівській областях.   Низька продуктивність сільського господарства означала нестачу продуктів, що, природно, викликало сумніви щодо переваг соціалістичної моделі господарювання над капіталістичною. Тому, ледве зайнявши пост Першогосекретаря ЦК КПРС, Хрущов приступив до широких заходів щодо поліпшення ситуації на селі. Для України, житниці Радянського Союзу, його заходи мали особливий сенс, оскільки вже вкотре Україна мала слугувати майданчиком для сільськогосподарських експериментів.  Загальновідомим проектом Хрущова було освоєння цілини (1954-1956), що передбачала введення в сільськогосподарський оборот близько 13 млн га цілинних земель у Заволжя і Казахстані (пізніше цю цифру збільшили до 28 - 30 млн га за рахунок оранки перелогових земель у Казахстані та Сибіру). Склад трудовихколективів радгоспів, що виникали на цілинних землях, в основному формувався за рахунок переселенців з України. Багато з них оселилися там назавжди. У той же час кожну весну на сезонні роботи туди добровільно їхали з України сотні тисяч студентів. Хоча ця програма мала неоднозначні результати, вона, безумовно, вичерпувала ресурси УРСР і сприяла ослабленню сільськогосподарського виробництва в республіці. 

92. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956 – 1964)

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання про сталінську спадщину. Спочатку провідні позиції зайняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався всемогутній шеф органів безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Г. Жуковим, який після смерті Сталіна повернувся до Москви, заарештували Л. Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві, інших, у тому числі й надуманих, злочинах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у правлячій верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 р. він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 р. Г. Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики "закручування гайок", терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших концтаборів ГУЛАГу. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої "відлиги".

Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю вийшли головно кримінальні елементи, оскільки політичні в'язні мали значно триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух злочинності у країні. Виправні трудові табори реорганізовувалися у колонії, скасовувались одіозні укази, серед них "Про судову відповідальність робітників і службовців за самовільний відхід з підприємств та установ і прогул без поважної причини". Після арешту Л. Берії розпочався перегляд справ політв'язнів. Десятки тисяч виправданих потягнулися з сибірських концтаборів, несучи правду про ГУЛАГ. Було прийнято рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Повернулися до рідних місць чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. Однак у праві на реабілітацію було відмовлено поволзьким німцям, кримським татарам та деяким іншим народам.

Кульмінаційним моментом "відлиги" став XX з'їзд КПРС (лютий 1956р.). У доповіді на закритому засіданні М. Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. Однак нове партійно-державне керівництво, розвінчуючи "культ особи", прагнуло переконати, що сталінські злочини були лише "деформацією" соціалізму. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом було створено перші концтабори та організовано ЧК — інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення режимом.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. Натомість консервативні кола, а також чимало людей, запаморочених багаторічною більшовицькою пропагандою, розвінчання "великого вождя" сприйняли вороже. У жовтні 1956 р. у Тбілісі відбулася демонстрація протесту проти нового керівництва СРСР на захист Сталіна, яку було розстріляно військами МВС. Антисталінський курс М. Хрущова зустрів опір більшості президії ЦК КПРС. Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Дмитро Шепілов та інші сталіністи вступили у змову, щоб позбавити М. Хрущова посади. У вирішальний момент М. Хрущову вдалося скликати партійний пленум (червень 1957 р.). На ньому більшістю голосів було схвалено пропозицію М. Хрущова про виведення зі складу ЦК "антипартійної групи" (так було названо вищезгаданих змовників). На відміну від часів Сталіна, опозиціонерів не розстріляли; їм було дозволено працювати на керівних посадах у нижчих ланках управління. Це стало помітною прикметою пом'якшення комуністичного режиму.

Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. У березні 1958 р. він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів. Зосередження влади і перетворення її в особисту не рятували від свавілля нового вождя і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і попередні вожді, прагнув ощасливити народ, крокуючи чимдуж до комунізму. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим завданням, розрахованим на двадцятирічний період. У дусі цього рішення було розроблено і на XXII з'їзді КПРС (1961 р.) прийнято нову програму партії, у якій проголошувалося: "Нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму".