68

Міський конкурс на кращого знавця українського правопису

" Майстер української орфографії "

2012-2013 Н.Р.

Завдання для учнів 8-9 класів

1. Напишіть диктант

Диктанти і аудіодиктанти з української мови зміст

ДИКТАНТИ

1. БАБИН ГОРОД

2. БАТЬКОВІ СЛІДИ

3. ГОРОД

4. ГОРОД БІЛЯ ХАТИ

5. ДИВНА НІЧ

6. ДІД ДЕМ'ЯН

7. ДІД І БАБА

8. ЄЛЬКА

9. ЖНИВА

10. ЗВУКИ СОПІЛКИ

11. ІННА

12. КАПУСТА

13. КИЛИНА

14. КНЯЖА ГОРА

15. КОРАБЕЛЬ ПРИБУВАЄ

16. КРАЄВИДИ КИЄВА

17. КУКУРУДЗА

18. ЛЕБЕДІ

19. МАКИ

20. МАМИНІ СТРАВИ

21. МАМО, СРІБНА МОЯ СВІЧКО!

22. МАРІЯ

23. МАТИ КОПАЄ КАРТОПЛЮ

24. МЕТЕЛИКИ

25. МІСЯЧНА НІЧ

26. МОВНА КУЛЬТУРА

27. «ОРІОН» ПОВЕРТАЄТЬСЯ

28. ОСІННІ ГРИБИ

29. ОСІНЬ

30. СПАСІВКА

Диктант №1

На кожному крилі городу росли кущі барвінку. Здавалось, що він і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке, зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало по-материнськи м'яким та лагідним, то барвінок зацвітав, зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивились на тебе довірливо. Баба гнівалась, коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ніколи не могла примиритися з тим, що квітку зривають. Хоч би яка ця квітка була — чи чорнобривці, чи ружі, чи звичайнісінькі калачики, чи настурції, чи лісові дзвоники, чи ромен. Тим більше її гнівало, коли хтось необережно збивав на городі картопляний цвіт, коли хтось зривав цибулю зі стрілкою, яка згодом могла б дати насіння, коли хтось виривав усю стеблину кропу, замість нащипати дрібного листя. Тоді баба чорнішала, погляд ставав лихий, зіниці ставали зеленими, вона бурчала про якесь каміння замість сердець, про чиїсь хижі пазурі замість пальців. Тоді до баби ніхто не підступався, а коли вже доводилося звертатись, то говорили такими вибачливими, єлейними голосами, що найтвердіший віск міг розтанути, —[1] тільки баба ще довго не танула й не відходило її серце.

(За Євгеном Гуцалом)

191 слово

Словничок

ромен —народна назва ромашки

ружа — троянда

настурція — декоративна рослина з великими запашними квітками жовтогарячого кольору

єлейний — який виражає нещирість, удавану лагідність

_________________________ 1 ,

Диктант №2

Йдемо полями. Попереду плечиста батькова постать у льняній сорочці.

Ніч розпустила чорні коси, як молода перед шлюбом. Батькова постать зникає мені з очей, розпливається у сутінках, тільки глухо стугонить хода по вечірніх росах.

Земля свята, напучнявіла з гіркого поту мого батька і діда. Земля родюча і плодюча, що пахне амброю й материними грудьми. Земля, що дає чорний хлібець діточкам з русявими кучерями та чорну труну натрудженим кісткам батьків.

Земля благословить.

Благословить і мене, свого блудного сина, що змалечку відцурався її, пішов шукати квітку щастя на перехресних світових стежках. Чую, як голубить мене, як пестить, як гладить волосся, наче ніжна мамина долоня. Чую, як поле повними пригорщами бере полин з моєї душі й розкидає геть по борознах. Чую, як гасне в серці біль, мов падаюча зірка, як груди роздимає буйна радість, як бунтується кров. Я тепер —[1] безжурне хлоп'я з батіжком із вербового лика, йду, підскакуючи, за татом з поля![2] Йду окрилений, повний безмірного щастя й любові і несу в серці безцінний скарб — благословення рідної землі, а на чолі — шорсткий батьків поцілунок, що променіє, як усі зорі на синім небі.

Йду, а передо мною мій тато, мій сивий, плечистий, спрацьований тато з потрісканими мозолистими руками. Несе на рамені серп, а за пазухою, під теплими грудьми, стручки зеленого гороху ще для того другого, наймолодшого,[3] сина.

Із-за темної крислатої сосни викотився великий блідий місяць і мережить сріблом батькову льняну сорочку, холодний блискучий серп,[3] та сліди босих ніг на білій запорошеній стежці.

Хочеться впасти навколішки й цілувати ці дорогі батькові сліди.

(За Іваном Керницьким)

248 слів