- •2. Проблема періодизації суспільного піклування в Україні
- •3. Періодизація практики соціальної допомоги у Зах.Європі
- •4. Соціальна допомога як практична діяльність, теорія та освітня галузь
- •5. Вітчизняні та європейські зразки соціальної допомоги : їх сутність та відмінність
- •6. Вітчизняні моделі соціальної допомоги:
- •7. Зарубіжні моделі практики соціально допомоги
- •8. Розвиток форм допомоги та підтримки у Стародавній Греції
- •9. Практика допомоги у Стародавньому Римі
- •10. Теорія філантропії в Стародавній Греції
- •12. Агапе і філософія християнського уявлення про милосердя: Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Августин Блажений
- •13. Формування механізмів допомоги у древніх слов'ян.
- •14. Общинно-родові давньослов'янські сакральні моделі допомоги.( Інститут старців, інститут вдів, інститут «примачества»).
- •15. Господарські форми допомоги.
- •16. Середньовічні українські та європейські зразки допомоги.
- •17. Тема милосердя в давньоруській літературі і в працях Феодосія Печерського, Іларіона, Кирила Туровського, в.Мономаха, «Слово Данила Заточника».
- •18. Княжі традиції піклування нужденних.
- •19.Каролінгська система піклування.
- •21.Церковне і державне піклування у Московській державі.
- •22.Філософія ідеології соціальної справедлививості в Московській державі
- •23. Міська система допомоги , що склалася в епоху Середньовіччя в Європі
- •XV ст. Аугсбурзький регламент про жебраків
- •24. Ідеологія солідарності в 17-18 ст. : дж.Локк, Монтескє, і.Кант,м.Робеспєр, Марат,Бабеф
- •25. Державні підходи до практики допомоги і підтримки в європейських країнах: Вільгельм фон Гумбольдт, Роберт Оуэн, Макс Штирнер,)
- •27. Становлення сучасної системи суспільних і державних підходів до підтримки нужденним у Німечині
- •28. Захист вразливих верст населення у Франції та Англії
- •29. Права людини та розвиток ідеології соціальної благодійності в сша
- •31.Оформлення ідеології громадського піклування в Україні в другій половині XVII-першу третину XVIII ст.: Єпіфаній Славинецький,Юрій Крижанич,Іван Посошков,Василь Татищев.
- •34- Політичні концепції суспільного добробуту Імперії Росії в ХіХ- столітті: Пестель, Бакунін
- •35.Приватна і громадська благодійність в Україні
- •36. Благодійність імператорської сім*ї
- •37.Благодійність з боку купецтва і підприємців у дореволюційний період в Україні.
- •38. Система соціального забезпечення в основних європейських державах і фактори, що вплинули на професіоналізацію соціальної роботи в 20 ст.
- •39. Соціальне забезпечення та соціальна робота в європейських країнах 20 ст. (Франція, Німеччина, Великобританія)
15. Господарські форми допомоги.
Господарські форми допомоги представлені різними видами взаємообміну матеріальними благами і послугами на основі взаємних забов'язань.
У їх основі лежить “усяка взаємовиручка”, у вужчому, економічному розумінні форма обміну, що зародилася у первісній громаді з появою у ній розподілу за працею та особистою власністю. Ранні форми допомоги та взаємодопомоги (реципрокації) первісно мали ритуальний характер і до ХІХ ст. зберігалися у вигляді народних свят. Найдавніші слов’янські свята дослідники пов’язують з чотирма порами року, кожному з яких відповідали свої братчини, вечорниці, бесіди. Зазвичай ці свята пов’язували з ритуальним персонажем Ярилою, який уособлював родючість, врожай. Практикувались різні форми селянських “помочей”. При всій їх різноманітності вони мали певний сценарій, в якому зберігались рештки магічних аграрних культів. Серед різних видів “помочей” як специфічної форми групової підтримки можна виділити обов’язкові позасезонні і сезонні. Перші були обумовлені екстремальними ситуаціями, наприклад, пожежами, повенями, масовим падежем худоби. Особливою формою підтримки були “наряди громадою”, вони проводились в сім’ї, коли дорослі її члени були хворими. Сусіди приходили, щоб розтопити піч, нагодувати худобу, доглянути дітей. Обов’язковими були “помочі” при побудові хати, зборі урожаю. При колективних “помочах” відбувався поділ праці, де певні види робіт виконували представники різних вікових та статевих груп: чоловіки, наприклад, орали, жінки боронували, старці сіяли. Однією з активних форм допомоги були толоки. Вони були одночасно і формою сумісної діяльності, і формою допомоги бідним селянам, включаючи в себе спільну обробку землі, перевезення сіна, хліба, будівництво хати, млина тощо. Часто збиралися на толоку з економічних міркувань. Наприклад, саме з цих мотивів жінки ходили разом м’яти льон : щоб не топити в стодолі по кілька разів на одному обійсті. Своєрідною формою толоки були складчини спільна годівля і спільна заготівля кормів для худоби. Ще один вид господарської допомоги спільне використання робочої худоби, коли обробка землі здійснювалася “найманими волами”. Тут передбачався взаємний обмін послугами, коли одна і та ж особа їх і надавала, і приймала. Таким чином, у найдавніший період слов’янської історії зародилися цікаві форми допомоги і підтримки. Вони мали не тільки внутрішньо родовий характер, але і вийшли за його межі, стали основою для християнської моделі допомоги і підтримки вразливих верств населення.
16. Середньовічні українські та європейські зразки допомоги.
До церкви у середні віки перейшла дуже важлива функція – підтримувати соціальний мир і пом’ягшувати соціальні суперечності. Природно, що церква не розділяла із світською владою відкритої агресивності у ставленні до обездолених, так як ворожість була б несумісна з проповіддю смирення, любові до ближнього і рівності всіх перед Богом. Програма церкви у стосунках із бідними фактично зводилась до вимоги милостині; при цьому не ставилось питання про знищення
соціальної нерівності.
Середньовічна концепція бідності є носієм протиріч: з однієї сторони пропагується потреба відмови від багатства; з іншої – необхідність подавати милостиню. Допомагали тим, хто потребує, переважно у неділю, коли віруючі збирались у Божий храм. Цей день Апостолом Павлом був вказаний як найбільш відповідний справі благодійності. Церква не обмежувалась лише проповідями про необхідність милостині, вона прагнула на ділі допомогти обездоленим. Так, до чверті церковних
прибутків використовувалось з культовою та благодійницькою метою. Зміцнення церковної системи призвело до того, що роздавання хліба і складання списків убогих стали прерогативою церкви. Нею організовувались і фінансувались інститути допомоги: лікарні, притулки. Слід відзначити благодійницьку діяльність св. Василія (329-379 рр.), єпископа в Кесарії Капподійській, який створив біля воріт міста притулок для перестарілих, госпіталь, богадільню для хворих і калік.
Джерелом для організації благодійницьких закладів слугували як церковні прибутки, так і приватні пожертви парафіян. Госпіталь, організований св. Василієм відіграв функцію прототипу для створення монастирських лікарень
у Західній Європі. Статут монастиря, при якому він знаходився передбачав порядок опіки і лікування хворих, навчання медичній справі та ін. Проте перші монастирські лікарні відзначались дуже низьким рівнем догляду за хворими. Лікування “постом і молитвою, яке було у них провідним, рідко досягало своєї мети. Крім того, в періоди епідемій лікарні при скупченні
хворих перетворювались у розсадники небезпечних захворювань, що легко передавались від одного до іншого. Не випадково ці заклади називались “будинками страждань”. Об’єктом турботи католицької церкви стали і бездомні. Так, у 542 р. В Ліоні був відкритий особливий притулок, що називався “Божим Будинком”,де працювали як монахи, так і добровольці із міщан.