9. Практика допомоги у Стародавньому Римі

 У Давньому Римі, як і в Греції повною мірою запроваджувався принцип влаштування за державний рахунок свят і пригощань для бідняків.        Спроби забезпечити порядок у державі філантропічним шляхом проявлялися в діяльності римських імператорів не тільки через влаштування ”видовищ”. Так, Август запровадив спеціальні посади чиновників, які відповідали за організацію суспільних робіт та за розподіл хліба серед народу; при Клавдії з’явились чиновники, які відповідали за опіку сиріт.        У суспільній свідомості також виникли ідеї необхідності організації системи державної допомоги нужденним. Так, наприклад, римський письменник і вчений Пліній Старший вважав за необхідне підтримувати нужденних. Політичний діяч і письменник Цицерон вбачав смисл служіння державі в збагаченні бідних та у викупі полонених співвітчизників. Приватна філантропічна діяльність означала часто будь добрий почин: сюди могли входити і роздача грошей і хліба, і пристрій святкувань і видовищ, і меценатство. За допомогою приватних осіб у Стародавньому Римі з'являються прочан будинку, які називали ксенодохіі, нокосоміі (лікарні) Симеона Странноприинца, притулки для сиріт, або брефотрофіі; герантокоміі - для престарілих тощо

10. Теорія філантропії в Стародавній Греції

Філантропічна парадигма допомоги в силу нерівномірності історичного розвитку охоплює період з кінця III - першої половини II тисячоліття до н. е.. по IV - V ст. н. е.., це час утворення перших рабовласницьких держав у світі.Розвиток державності, насамперед у Греції, вдосконалило систему соціальної допомоги, яка базувалася на наступних принципах: .) Саме в державах Стародавньої Греції і перш за все в Аттиці (Афіни) були закладені основи державного регулювання благодійності й опіки. У перекладі з грецької філантропія означає любов до людей; у ІV ст. до н.е. з цим поняттям пов’язане будь-яке доброзичливе ставлення одного індивіда до іншого. У гомерівському епосі philоs зв’язаний з інститутом сім’ї і гостинності. У Греції до злидарів проявляли співчуття, давали милостиню, іноді одежу та взуття, запрошували до участі в бенкетах. Виразом гостинності було створення готелів для приїжджих, розміщення в яких здійснювалося безкоштовно, але про харчування треба було дбати самому. У Греції повною мірою запроваджувався принцип влаштування за державний рахунок свят і пригощань для бідняків.

1. Централізація допомоги (поліс як основний суб'єкт допомоги), наприклад, витрати на організацію народних свят-неств, які включали в себе суть «видовищ», видачу народу грошей на їх відвідування та пригощання глядачів, все це брала на себе держава. 2. Спрямованість допомоги на підтримку незаможних, на забезпечення соціального миру. Це виражалося у видачі соціальних допомог. Так, ще Солону (VII - VI ст. До н. Е..) Приписується закон, згідно з яким всі громадяни, понівечені на війні, утримувалися за рахунок держави. Пізніше цю постанову було поширено на всіх нездатних до праці незаможних. Розмір допомоги призначався народними зборами, а права «пенсіонерів» визначалися радою зборів. Періодично вони були зобов'язані з'являтися в раду для огляду під загрозою позбавлення пенсії. Є відомості про те, що в IV в. до н. е.. Афінська держава виділяла бідним дівчатам-громадянкам засоби для приданого. 3. Форми допомоги починають розширюватися: це і видача соціальних допомог, та відправка громадян в подорожі, роздача «видовищних» грошей. Громадян відправляли подорожувати за казенний рахунок, щоб дізнатися що-небудь в заморських краях, а також щоб звільнити місто від нероб. 4. Об'єкти допомоги - тільки громадяни поліса; метеки, а тим більше раби, на підтримку розраховувати не могли. Таким чином, в Афінському полісі складається своєрідна система державних і громадських обов'язків по благодійності, покликана підтримувати незаможних і збіднілих громадян і забезпечувати соціальний мир і рівновагу. Афіни і Спарта представляли дещо різні моделі допомоги, хоча, в цілому, вони підтверджували філантропічну парадигму. Інша справа, що в спартанському суспільстві позиція держави у вирішенні соціальних проблем була більш активною та відповідальною; тут соціальна діяльність носила яскраво виражений педагогічний характер: виховання виступало засобом соціальної стабільності спартанського суспільства. 11. Зародження християнських традицій благодійності

Благодійність - це багатоаспектна людська діяльність, соціальний, психологічний й економічна феномен, який має власну давню історію. Первинна форма добродійності як милостині милостині жебраку, зустрічається вже у найвіддаленіші час і згодом зводиться у релігійну обов'язок. Милосердя - основа релігійної основі моралі й служить обгрунтуванням різних видів добродійності. Зародження добродійності у Русі пов'язується з прийняттям християнства. Серед основних напрямів соціальної допомоги у Київської Русі у ІХ ст. значне місце належало княжої добродійності. Літопису відзначають такі «богоугодні діяння» князів як роздача милостині, годівлянуждавшихся на княжому дворі, пристрій притулків для калік. У Київської Русі при будь-якої парафіяльною церкви була богадільня, а при деяких монастирях утворилися цілі слободи жебраків. Допомога бідним була справою окремих осіб і включалася до кола державних обов'язків. Характерною рисою добродійності цього періоду була «сліпа» роздача милостині, коли він будь-які розслідування про жебраків, розпитування вироблялися. Благодійність була стільки допоміжним засобом громадського благоустрою, скільки необхідною умовою особистого морального здоров'я. У Стародавній Русі справа піклування про бідних перебував у руках церкві і особливо монастирів,располагавших великими фондами (зокрема завдяки звичаєм князів давати Церкви “десятину” – одну десяту від усіх княжих доходів). Саме за монастирях виникали богадільні, безкоштовні лікарні. Через Церква, куди передавали свої пожертвування доброзичливці, благодійність здійснювалася фактично остаточно XVII в. Давньоруські царі напередодні великих свят, рано вранці, робили таємні виходи до в'язниць і богадільні, де власними рук роздавали милостиню арештантам іпризреваемим, також відвідували і окремо жили убогих людей. Володимир, Відповідно до літописам, велів князь: "Будь-якому жебраку і хворому приходити на двір князівський, брати їжу та воді і гроші з державної скарбниці княжої". Оскільки багато скалічені і фізично було неможливо дістатись княжого подвір'я, повелів князя Володимира виготовити вози, куди завантажували хліб, м'ясо, овочі, рибу, мед і квас в бочках і возили у Києві, питаючи: "Де хворі, де злиденні, що ходити що неспроможні?". Бажаючи максимально розвивати принципи добродійності, князя Володимира в 996 року видав Статут, у якому ввів спеціальний податок - "десятину", призначений саме у зміст благодійних установ: притулків і лікарень, училищ малозабезпеченим... ще, ввів спеціальні народні свята, під час яких здійснювалися "частування" вдів, жебраків, сиріт, бездомних, подача їм милостині. Спадкоємці Володимира рухались його стопами, благодійність у Русі дедалі більше приймала характер організованою державну соціальну допомогу малозабезпеченим. Князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, у якому щорічно приймалося на повний пансіон близько підлітків. За підтримки князів Ізяслава і ВсеволодаЯрославивичей єпископ Переяславський Єфрем побудував безкоштовні лікарні для з онкозахворюваннями та сиріт, забезпечивши постійне чергування лікарів і медперсоналу, харчування, набір ліків. При князя ВолодимираМономахе сфера добродійності ще більше розширилася