27. Становлення сучасної системи суспільних і державних підходів до підтримки нужденним у Німечині

В рескрипті німецького імператора Фрідріха II «Про жебрацтво у містах», прийнятому в грудні 1763 р. в ньому підкреслювалося, що жебрацтво як у містах на головних вулицях, так і в сільських місцевостях знову посилилося. Це викликало занепокоєння властей і вельми обтяжує населення.

Держава за допомогою нормативно-законодавчої діяльності регулювала деякі процеси в сфері піклування. У Німеччині в 1682 р. був прийнятий указ про заходи державного піклування, у 1748 і 1763 рр.. з'явилися відповідно едикт і рескрипт по боротьбі з жебрацтвом. Примусова праця знайшла широке застосування в спеціалізованих соціальних закладах піклування бідних і жебраків. У Німеччині вони називалися робітними будинками. Робітні / робітничі будинки в період нового часу стали певним символом системи піклування тієї епохи. Відносно легкий режим утримання був у робітних будинках Німеччини. У другій половині XVII ст. такі заклади були відкриті в Базелі, Бреслау, Франкфурті, Шпандау, Кенігсберзі. У XVIII ст. робітні будинки з'явилися в Лейпцигу, Халле, Касселі, Бріге, Торгау і в інших містах. У них була непогана організація праці. Кожен з їхніх мешканців отримував конкретне доручення від майстра, яке по закінченні тижня перевірялося. При своєчасному і якісному виконанні робіт проживали тут люди могли розраховувати на отримання встановленої їм частини заробітку. Вона становила приблизно четверту частину від вартості виконаної роботи.

Крім того, у тій же Німеччині, наприклад, встановлювався певний трирічний термін осілості в рамках громади, що дозволяв розраховувати на отримання допомоги. Законі 6 червня 1870 р. на більшій території Німеччини трирічний термін осілості замінювався дворічним. Бідні селяни, які через відсутність статусу осілості чи інших обставин не могли розраховувати на допомогу громад, надсилалися в робітні будинки та інші установи піклування бідних.

В Німеччині виникли перші заклади для утримання і навчання глухонімих дітей і підлітків.

Важливим компонентом системи державного піклування ставало соціальне страхування. Ініціатива прийняття комплексних заходів у сфері соціального державного страхування належала Німеччині.

У 80-і рр.. XIX ст. німецький уряд рейхсканцлера Бісмарка приступив до створення єдиної системи обов'язкового державного страхування. У червні 1883 р. був прийнятий Закон про страхування промислових робітників від хвороб. За цим законом страхування покладалося на лікарняні каси. Вони видавали застрахованим працівникам грошову допомогу на період хвороби і надавали лікарську допомогу, яка включала в себе амбулаторне та лікарняне лікування, забезпечення необхідними медикаментами та ін.. Засоби лікарняних кас формувалися із внесків робітників у розмірі декількох відсотків від їх зарплати, що становило дві третини загальної суми коштів цих установ, і внесків підприємців - власників підприємств, що складали одну третину коштів. У липні 1884 р. німецький рейхстаг прийняв Закон про страхування від нещасних випадків на виробництві. Підприємці тепер були зобов'язані страхувати своїх працівників, вступаючи в страхові товариства, створювані за галузевою ознакою. Всі витрати по цьому виду державного страхування покладалися на роботодавців, які зобов'язувалися регулярно перераховувати певні суми внесків до фонду відповідного страхового товариства. Законом була передбачена видача компенсаційних виплат постраждалим, що здійснювалася аж до їхнього одужання. При повній втраті ними працездатності встановлювалася пенсія, а в разі смерті компенсувалися витрати на поховання та виплачувалась пенсія сім'ї загиблого. У червні 1889 р. спеціальним законом у Німеччині вводилося страхування робітників на випадок інвалідності та у зв'язку зі старістю. Такому страхуванню підлягали всі робітники, які досягли шістнадцятирічного віку. Здійснювалося воно місцевими страховими установами, створюваними за територіальним принципом.

В кінці XIX - початку XX ст. страхове законодавство в Німеччині удосконалювалося. Підсумком його кодифікації стала публікація в липні 1911р. Загального зведення законів про страхування робітників. Однак соціальне страхування не позбавлене було недоліків, головним з яких залишався низький розмір пенсій і соціальних допомог. В цілому ж це була досить прогресивна реформа, що дозволила дещо поліпшити становище робітників, зміцнити їх трудовий статус, послабити залежність працівників від власників підприємств, підвищити певною мірою лояльність робітників по відношенню до державної влади.

У Німеччині в 1880 р. був заснований Німецький благодійний союз турботи про бідних. У 1898 р. в Берліні був створений «Союз по захисту дітей від жорстокого поводження та експлуатації». Ця громадська організація допомагала безпритульним, виступала проти непосильного дитячої праці, відстоювала вимоги забезпечення належного догляду за ними. Вона взаємодіяла з іншими громадськими організаціями, які займалися благодійністю.

У Німеччині особливу активність у сфері благодійності виявляла євангельська церква. Цілий ряд її благодійних асоціацій та установ називалися «внутрішньою місією». У 1877 р. німецької євангелічної церквою було створено Об'єднання подруг молодих дів. Воно надавало допомогу сільським дівчатам та молодим жінкам, змушеним через потреби приїжджати в міста для пошуку заробітку. Таку ж турботу виявляли і деякі католицькі благодійні організації, однією з яких було Маріанське об'єднання по захисту дівчат, створене в Німеччині в 1895 р. Добровольці з Маріанського об'єднання, в ролі яких часто виступали монашки, надавали приїжджим дівчатам адреси соборів, де можна було знайти нічліг і тимчасовий притулок. Їм також підшукують робочі місця доглядальниць, нянь, служниць.