31.Оформлення ідеології громадського піклування в Україні в другій половині XVII-першу третину XVIII ст.: Єпіфаній Славинецький,Юрій Крижанич,Іван Посошков,Василь Татищев.

Рівень ідеології будь-якого народу визначається насамперед станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII—кінці XVIII ст. — яскраве свідчення духовного прогресу українського народу.

Важливими постаттями в другій половині XVII ст. були:

Єпіфа́ній Славине́цький— український поет, ієромонах, перекладач, філолог, оратор, богослов. Меценат Ф. М. Ртищев побудував для київських вчених Андріївський монастир у своєму маєтку на Воробйових горах, де вони організували школу, у якій грецькій і латині навчалися молоді московські піддячі. Біблія, заради видання якої Єпіфа́ній Славине́цький і був запрошений до Москви, вийшла у світ з його передмовою в 1663 р. Серед його доробку є й праця Еразма Роттердамського «Громадянство звичаїв дитячих», що мала задовольнити інтерес російських мислителів до питань педагогіки та організації освіти. Дбаючи про скоріше поширення прогресивних педагогічних ідей, просвітитель використав розмовну мову, наводив приклади з російського побуту. У 164-х запитаннях та відповідях він виклав правила поведінки дітей у школі й поза нею. Простежуються паралелі між цією працею і твором Я.А.Коменського «Правила поведінки, зібрані для юнацтва».

Ю́рій Крижа́нич— хорватський релігійний і політичний діяч, просвітитель, священик, історик, філософ, мовознавець, вчений-енциклопедист, представник соціально-політичної думки південних слов'ян. В«український 1659-й рік» своєї біографії Юрій Крижанич знайомиться і зав'язує тісні контакти з тогочасними українськими схоластами і пише два твори, що стосуються цілком і повністю України - «Опис подорожі від Львова до Москви» та «Бесіду ко черкасам», які проникнуті розумінням і співчуттям до української ідеї. Юрій Крижанич у своїх творах доволі часто звератється до української тематики. Українці у нього безперечно завжди окремий народ, який він називає тодішнім етнонімом черкаси, які до того ж мають свої історичні і політичні традиції. Іще в своїй славнозвісній «Політиці...» Крижанич наголошує, що неприхильність черкасів (українців) до Москви є її політика щодо «Малоросії» (України). У тій же «Політиці» є ще цікаві зауваження Крижанича, дотичні України та її історії. Він, зокрема, один з перших піддає критиці літописні легенди про закликання варягів на Русь.У своїй «Бесіді ко черкасам» (1659) Крижанич виклав свої погляди на те, «як нужно обходіться з черкасами і вєсти дєла».

Іван Тихонович Посошков - російський публіцист,підприємець та економіст. Вважається одним з перших російських економістів-теоретиків. Головний твір - "Книга про убогість і багатсво"("Книга о скудости и богатстве") написана автором у 1724 році. Головна праця Івана Посошкова — "Книга про убогість і багатсво" - опублікована більш ніж через сто років після його смерті, займає особливе місце в історії української суспільної думки. Близькість Посошкова до інтересів руської торгово-промислової буржуазії, що саме у цей час заявила про своє народження, дозволила йому написати перший економічно-політичний трактат у буквальному смислі цього слова, у якому він виступає переконаним борцем за інтереси промислового,суспільного та соціального розвитку Руської держави

Тат́ищев Вас́иль Миќитович— російський історик, державний діяч. Ввів у науковий обіг «Руську правду», «Судебник» (1550), пам'ятки давньоруського літописання північних списків та редакцій, які не дійшли до наших днів. Сприяв розвитку етнографії, історичної географії, мовознавства Основна праця — «Історія Російська з найдавніших часів». Вся літературна діяльність Татіщева, включаючи і праці з історії та географії, переслідувала публіцистичні завдання: користь суспільства була його головною метою. Татищев був свідомим утилітаристи. Світогляд його викладено в його "Розмові двох приятелів про користь наук та училищ". Основною ідеєю цього світогляду була модна на той час ідея природного права, природної моралі, природної релігії, запозичена Татищевим у Пуфендорфа і Вальхен. Вища мета, або "істинне благополуччя", з цього погляду, полягає в повній рівновазі душевних сил, в "спокої душі і совісті", що досягається шляхом розвитку розуму "полезною" наукою. До останньої Татищев відносив медицину, економію, законовивчення і філософію. Крім основної праці і згаданого вище розмови, залишив велику кількість творів публіцистичного характеру: "Духовна", "Нагадування на прислане розклад високих і нижніх державних і земських урядів", "Міркування про ревізію поголовної" та ін…"Духовна" (вид. 1775) дає докладні настанови, охоплюють все життя і діяльність людини (поміщика). Вона трактує про виховання, про різних родах служби, про стосунки до начальства і підлеглих, про сімейне життя, управлінні маєтком і господарством і т. п.

32-Суспільне піклування в період реформ Петра першого.Рішучі перетворення в житті країни були пов'язані з ім'ям Петра I, якого сучасники і нащадки назвали Великим. Разючі зміни, що сталися в роки царювання Петра Великого (1682-1725), дали історикам підставу говорити про попередньому періоді як про Русьдопетрівською. З діяльністю Петра I вони пов'язують новий період російської історії. Петро I свого правління створив державну систему піклування потребують, виділив категорії нужденних, ввів превентивні заходи боротьби з соціальними пороками, врегулював приватну благодійність, закріпив законодавчо свої нововведення. Періодом суспільного піклування в Україні можна вважати XVI ст., а особливо в XVII ст., коли було досягнуто певних успіхів в цьому напрямку.

Суспільне піклування - в російській мові щодо соціальної допомоги виник спеціальний термін - піклування, дієслівна форма якого «прізреть» означає «опікати», «піклуватися про когось» наглядати за кимось ». Нині цей термін, довгий час вважався застарілим, знову повертається, набуваючи нове, сучасне звучання. Цеодна з найбільш цивілізованих форм благодійності, здійснюванихдержавою, церквою, суспільством і приватними особами і виражається, першвсього в наданні нужденним притулку і прожитку. Суспільне піклування - сукупність благодійних установ та заходів, що маютьметою надання допомоги особам, які через хворобу, старості та інших причин позбавленіможливості здобувати собі прожиток самостійно.

33-Укази громадського піклування і становлення територіальної моделі допомоги при Катерині ІІ

Незважаючи на існування Статуту про громадське піклування, статутів і правил окремих установ, громадська і приватна доброчинність були позбавлені загального керівного плану і мали абсолютно випадковий характер, оскільки неясним було навіть те, чи є обов’язком земських і міських установ піклування про бідних (Правительствуючий Сенат роз’яснював, що це є правом зазначених установ), а це у свою чергу негативно позначалося на ефективності організації у сфері громадського піклування, вносило неясність у питання розмежування компетенції між органами державної влади і органами самоврядування, а також громадськими об’єднаннями.

Громадське піклування - це вимушена допомога, яка встановлювалася законом і належала до обов'язкової турботи держави про доб-робут своїх громадян. Джерело фінансування становили в основному податки, тому в справі допомоги обмежувалися тільки необхідним. Однією з категорій, безпосередньо пов'яза-них із громадським піклуванням, є доброчинність. Поняття «громадське піклування» і «доброчинність» близькі між собою, але мають і відмінності.

Під час царювання Катерини II створюються нові керівні органи громадським призрением, дворівнева система соціальної допомоги нужденним – накази громадського піклування і місцевих органів піклування станового характеру (дворянська опіка, сирітський суд).Більше самостійним характером відрізняється найбільша організаційна міра Катерини II, яка полягає у створенні нею цілу мережу спеціальних установ під назвою «>Приказов громадського піклування», відкритих за губерніях виходячи з «установи про губерніях» 1775 року. За цим законом, «наказу громадського піклування доручається піклування інадзирание про встановленні і міцному підставі: 1) народних шкіл; 2) встановлення політики танадзирание сиротинців для піклування і традиції виховання сиріт чоловічого й основою жіночого статі, що залишилися після смерті батьків без їжі; 3) встановлення політики танадзирание госпіталів, чи лікарень лікування хворих; 4) встановлення політики та надзирание богоділень для чоловічого й основою жіночого статі, убогих, калік і підстаркуватих, які їжі немає; 5) з'ясування умотивованості йнадзирание особливого вдома для невиліковно хворих, які їжі немає; 6) з'ясування умотивованості йнадзирание вдома для божевільних; 7) з'ясування умотивованості йнадзирание робітніх будинків дляобоего статі; 8) з'ясування умотивованості йнадзирание гамівних будинків дляобоего ж статі людей.