13. Формування механізмів допомоги у древніх слов'ян.

В житті слов'ян велике значення набула громада (мир, вервь). Вона була органом місцевого селянського самоврядування, до компетенції якого входили земельні переділи, податково-фінансові питання (пов'язані з обкладанням податками та їх розподілом), рішення судових спорів, питання допомоги нужденним. На зміну родовій общині прийшла територіальна, або сусідська, що об'єднувала кілька сімей. Кожна громада володіла певною територією. Общинні володіння були громадськими та особистими. Єдність сусідської громади підтримувалося не правовими, а господарськими зв'язками.  Рід зберігав верховну власність на землю, виступав регулятором сімейно-шлюбних відносин, виконував функції взаємодопомоги, взаємної відповідальності і захисту.

Коли у когось траплялася біда, рідня - навіть сама далека, яку ми назвали б «сьома вода на киселі» - готова була прийти на виручку. Відбудувати згорілий будинок, поділитися майном і багатством, допомогти відбитися від ворогів, заступитися за скривдженого. Траплялося навіть так, що суд вирішував спірне справу на користь того, хто приводив із собою більше рідні. І навіть не тому, що рідня ця була на суд зі зброєю ... Мій рід - моя фортеця!  У будь-якій ситуації людина повинна була діяти так, як буде краще для його роду. А свої особисті інтереси дотримуватися тільки потім. Таке суспільство, в якому безроздільно панує рід, вчені називають традиційним.  Рід, повністю визначав життя кожного зі своїх членів, часом диктував їм свою непохитну волю в найделікатніших питаннях. Наприклад, якщо два роду, що жили по сусідству, вирішували об'єднати свої зусилля, разом відправлятися на полювання чи море за рибою, або відбиватися від ворогів, - самим природним здавалося скріпити союз родинними відносинами. 

Рід забезпечував підтримку своїм родичам, виробляв звичаї охоронного порядку, допомагали роду вижити. Суворі умови боротьби за існування диктували жорстокі з точки зору сучасної людини звичаї.  Родова організація людської спільноти була першою формою соціальної взаємодопомоги. Рід підтримував своїх родичів, забезпечував всіх їжею, одягом, житлом, опікувався малолітніх.  Родові відносини були найважливішим охоронним механізмом, чинником етнічної ідентифікації та соціалізації індивіда. 

14. Общинно-родові давньослов'янські сакральні моделі допомоги.( Інститут старців, інститут вдів, інститут «примачества»).

Існували як індивідуальні, так і колективні форми підтримки та захисту.        Допомога надавалась людям похилого віку, сиротам, вдовам (індивідуальна форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист).        Турбота про перестарілих на ранніх етапах суспільних відносин не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з’являється шанобливе і турботливе ставлення.        Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.        Не менш цікаві підходи до підтримки склались у ставленні до дітей-сиріт. Проводилось усиновлення дітей всередині родової общини, так зване “приймацтво”. Приймали в родину сироту, зазвичай люди старшого віку, коли їм вже важко було самостійно вести господарство або коли вони не мали спадкоємців. Прийнятий у сім’ю повинен був шанувати своїх нових батьків, справлятися з господарством і т.д.        Інша форма підтримки сироти громадська допомога. Вона за характером збігалася з допомогою немічним старцям. Дитина переходила з хати до хати на годування. Сироті могли призначити “громадських” батьків, які брали його на утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, громада протидіяла усиновленню. Такі сироти називалася вихованцями.        Виникли форми допомоги вдовам. Їм надавали допомогу продуктами, що проходило, як правило, після збору урожаю. Сільська община надавала вдовам також землю. На них поширювались такі ж форми мирської опіки, як на перестарілих.