34- Політичні концепції суспільного добробуту Імперії Росії в ХіХ- столітті: Пестель, Бакунін

Особливу роль у розвитку політико-правових питань у Росії відіграли дворянські революціонери. Повстання декабристів було першим в історії Росії революційним виступом із розгорнутою програмою перебудови державного ладу й суспільних відносин у країні. Хоча за своїми гаслами цей рух був антифеодальним, він не подолав рамок станової обмеженості, оскільки декабристи не наважувалися на цілковиту ліквідацію дворян­ського землеволодіння, робили ставку на «верхівкову» військову револю­цію, побоюючися політичної активності народних мас.

Найбільший внесок у розвиток програмних документів декабристів зробили ПЛ. Пестель (1793 - 1826) і М.М. Муравйов (1796 - 1843). ПЛ. Пестель відомий нам як послідовний республіканець. Виступаючи проти монархії, яка мала бути ліквідована збройним шляхом, ПЛ. Пестель зазначав, що республіканське правління — це благо для Росії. А щоб не було повернення до монархії, доведеться вбити царя й знищити всіх членів імператорської сім'ї.

Характеризуючи права та свободи громадян у майбутній республіці, ПЛ. Пестель підкреслював, що перед законом усі мають бути рівними. Проголошену свободу слова не можна використовувати проти нової, революційної влади. Що стосується права власності, то воно проголо­шувалося священним і недоторканим.

Політичні погляди М.М. Муравйова, який підготував три проекти конституції, багато в чому схожі з Пестелевими, хоча й не такі радикальні. Конституція скасовувала кріпосне право й затверджувала федеративний устрій Російської держави.

Послідовно виступали проти кріпосництва й самодержавства револю­ційні демократи з їх вірою в революційні можливості народних мас, у здійснення сільської революції. Тому революційний демократизм був ідеологічним оформленням протесту селян проти експлуатації, феодальних відносин.

Великий вплив на російський революційний рух мали ідеї М.О. Баку-ніна (1814- 1876), відомого лідера анархістського напряму. Він вважав: оскільки російська людина є бунтарем за своєю природою, то завдання полягає в тому, щоб узгодити дії всіх сил, за єдиним планом — провести «всерозтрощуючий бунт». Засуджуючи боротьбу за політичну свободу, М. Бакунін був проти демократичної республіки. Державу, на його думку, треба знищити наступного дня після революції, інакше революція загине. Однак припускалася можливість створення повсталим народом комун, причому рада комуни обирає вико­навчий комітет. А взагалі теорії М.О. Бакуніна вирізнялися непослі­довністю.

35.Приватна і громадська благодійність в Україні

Розвиток традицій благодійності в Україні, як і в будь-якій іншій країні, тісно пов’язаний з її історією. Коріння української благодійності можна знайти ще у Київській Русі, у християнській вірі, в козацькому та братському минулому. Коли з останньої чверті ХVIІІ ст., за часів правління імператриці Катерини ІІ, українське суспільство остаточно стало складовою загальноросійського, втративши залишки громадських свобод, самоуправління, воно мало підпорядковуватися загальноімперській системі управління соціальними процесами у країні. Самодержавна влада намагалася повністю підпорядкувати собі громадське життя в імперії. З кінця XVIII ст. благодійність в Україні поступово видозмінюється від церковно-громадської до державно-громадської. Під керівництвом держави, яка визнала власну соціальну відповідальність, організуються форми утримування окремих соціально незахищених груп людей, зміцнюються традиції громадської доброчинності там, де цілі влади та суспільства збігалися. Відповідно фінансування соціальних програм здійснювалося державою, церквою, різними громадськими організаціями й приватними особами. У 1775 р. Катериною II були створені Прикази громадської опіки, на які покладалося піклування про відкриття та утримання лікарень, богаділень, сирітських та робітних будинків, будинків для душевнохворих. Одним з перших проявів філантропічної активності можна вважати виникнення Відомства установ імператриці Марії (1797). Це була велика відомча комплексна установа, діяльність якої носила подвійний характер: благодійний і навчально-виховний. Великим центром благодійності був Київ, що безумовно пояснювалось багатими історичними традиціями міста у справі піклування про ближніх. Крім самостійних благодійних спілок у Києві діяли філіали різних всеросійських об'єднань. Помітну роль у громадському житті Києва другої половини XIX-початку XX ст. відігравало Благодійне товариство. Засноване у 1834 р. за приватним почином київських жінок для допомоги бідним, воно ставило за мету допомагати неімущим та убогим "опікою у будинках бідних, вихованням дітей на повному утриманні товариства, роздачею грошової допомоги, одягу, їжі, хліба і наданням різних занять". Для цього товариство утримувало дешеві квартири та їдальні, будинки опіки, пансіони, швейну та ремісничу школи; нерухоме майно оцінювалось майже в 3 млн руб., а щорічні витрати досягали 150 тис.руб. У 1891 р. за участю графині С.Ігнатьєвої була заснована безплатна лікарня, ліки видавалися також безплатно, а будівля була зведена коштом М.А.Терещенка. Благодійна допомога охоплювала в основному такі групи нужденних: дітей і підлітків; дорослих працездатних; дорослих непрацездатних та інвалідів; хворих; престарілих. Принципи благодійності успішно втілювалися общинами, об'єднаними за віросповідною (національною) ознакою. Благодійна діяльність висунула низку подвижників, відомих вітчизняних філантропів (Терещенки, Бродські, Дегтярьов та ін.). Однак, після 1917 р. благодійність була визнана соціальним явищем класового, перш за все, буржуазного суспільства. В СРСР благодійна діяльність стала вважатися непотрібною, її змінила державна система охорони здоров'я та соціального забезпечення. Громадська благодійність була ліквідована до 1923 року, а до 1928 р., була ліквідована і церковна благодійність. Підґрунтя для зміни ситуації в СРСР стосовно благодійності з’ явилося лише наприкінці 1980-х років. Економічна ситуація в Радянському Союзі почала погіршуватися. Держава не могла підтримувати всіх своїх громадян. На ситуацію справили негативний вплив Чорнобильська аварія 1986 р. та Спітакський землетрус 1987 р. Радянська влада починає лояльніше ставитися до благодійних зусиль своїх громадян. В 1990 році перші представники радянських благодійних організацій вчаться за кордоном. Розпочинається потік гуманітарної допомоги. 16 липня 1990 р. Україна прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона була ухвалена 355 голосами з 385 зареєстрованих того дня депутатів. «Проти» проголосували лише четверо. Але ця декларація була лише проголошенням намірів. 9 жовтня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР "Про громадські організації". 1991 р. економічна ситуація в країні остаточно погіршилась. Різко зменшився притік добровольців до благодійних організацій. Був прийнятий закон "Про підприємців та підприємницьку діяльність" . Проте, новим підприємцям було ще не до благодійності: відбувався процес первинного накопичення капіталів. Тим часом 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України як самостійної Української держави. Акт проголошення незалежності, а також винесення його на загальноукраїнський референдум підтримали майже всі політики і громадсько-політичні організації. На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність України. Так були відкриті нові сторінки відродження традицій благодійності в українській незалежній державі.