39. Соціальне забезпечення та соціальна робота в європейських країнах 20 ст. (Франція, Німеччина, Великобританія)

На початку першого десятиліття ХХ ст. кілька навчальних закладів готували професійних соціальних працівників. Це,

зокрема, Ліверпульська школа Суспільних наук, соціологічна школа в Лондоні з дворічним стаціонарним курсом навчання.

Програма підготовки передбачала вивчення теоретичних курсів з соціології, управління, в тому числі історію соціальних теорій, а також принципи, які лежать в основі соціальної роботи. Була запланована також практика в різних громадських організаціях,

соціальних закладах. У 1954 р. був відкритий прикладний курс занять соціальної роботи в Лондонській школі економіки. Студенти мали можливість отримати тут спеціальність соціальних працівників медичних, дитячих закладів, чиновників служби125 нагляду за особами, які повернулися із місць ув’язнення, працівників соціального захисту загального профілю. Поступово увага у підготовці фахівців соціальної роботи почала більше зосереджуватися на роботі з клієнтами, ніж на ознайомленні студентів із соціальними закладами. В університетах стали відкриватися спеціальні відділення для

підготовки саме практичних соціальних працівників. Постала проблема підготовки викладачів, тому випускники університетів,

які ще додатково закінчували магістерські курси, отримували дипломи магістрів і могли займатися як викладацькою, так і

науковою роботою

Професія соціального працівника в Німеччині виникла на початку XX ст. як сугубо жіноча. Перші законодавчі акти про

підготовку соціальних працівників з'явилися у 1918 р. У перші десятиліття соціальна допомога надавалася клієнтам тільки в критичних ситуаціях як прояв турботи. З розвитком законодавства по соціальному забезпеченню,

потребуючий соціальної допомоги, став розглядатися як об'єкт благодійної діяльності, що надалі вплинуло на розуміння

сутності професії і вибір терміну "соціальний працівник", що уже широко використовувався в інших країнах світу.

До середини XX ст. у Німеччині одержали поширення англо-американські методи соціальної роботи, що сьогодні

вважаються класичними. До них відносять: індивідуальну допомогу, групову терапію і роботу в громаді. Розвиток власне

німецьких досліджень в області теорії і практики соціальної роботи в цей період ще відставало від розвитку

експериментальних досліджень в інших країнах (США, Голландії, Швейцарії).

Активізація соціально-педагогічної діяльності мотивувалася процесом вдосконалення соціальної структури суспільства, що поставило перед соціальною роботою і соціальною педагогікою багато нових і складних проблем - починаючи з допомоги біженцям, цілим родинам переселеним з інших країн, літнім і мало захищеним людям, роботи в соціально-педагогічних інститутах, і різних соціальних службах, і аж до кооперації з громадянськими ініціативами, і групами самодопомоги у соціальній роботі в даний час.

Навчання соціальної роботи у Франції розпочалося з діяльності декількох жіночих шкіл, які видали дипломи жінкам -

помічникам соціальної роботи:

- професійна школа соціального навчання, заснована Марією Гахері у 1907р. - соціальна школа 1911 р. під керівництвом римо-католицької церкви;

- професійна школа соціальної служби, заснованапастором Донмегью в 1913 р.

- жіноча школа соціальної роботи на фабриці, заснована в 1917 р. у Парижі, де навчені молоді жінки повинні були турбуватися про фізичне і моральне благополуччя жінок- робітниць.

Сьогодні вища освіта в галузі соціальної роботи у Франції є галуззю, що розвивається.

№40 Соціальна робота в США в 1900-1930рр.

Стрімкість індустріального розвитку в країнах Європи і США в XIX ст., Урбанізація, розрив традиційних соціальних зв'язків у відносинах між людьми, між людиною і суспільством привели до появи таких соціальних проблем, які неможливо було вирішувати методами, використовуваними в традиційному суспільстві.

Незважаючи на те, що основний запас знань, ідей, їх практичного втілення в сфері соціальної допомоги був накопичений в Європі, оформлення наукової соціальної роботи відбулося в США. Після громадянської війни особливо гостро постало питання про опіку над бідними, розумово неповноцінними і засудженими за правопорушення. Спочатку ця опіка здійснювалася адміністрацією штатів, пізніше були створені Ради штатів за опікою по психічному здоров'ю і пенітенціарним установам. Одночасно в громадському секторі формуються добровольчі організації й агентства по догляду за дітьми. У 1865 р. на їх основі була організована Американська Асоціація суспільної науки.

Становлення професійного та наукового статусу соціальної допомоги було ускладнено, в першу чергу, не стільки організаційними проблемами, скільки через ідеологічні розбіжності. Незважаючи на труднощі, ця діяльність була привабливою для молодих жінок, які в соціальній допомозі бачили, перш за все, можливість реалізації свого соціального статусу. Серед них заслуговують на увагу американські феміністки М. Річмонд, Дж. Адамс, яких разом із представницями європейського фемінізму А. Саломон, М. Гахері - називають «Матерями - засновницями соціальної роботи».

№41 Соціальна робота в США в 1930-1990рр.

У 1935 році було створено систему соціального забезпечення. З неї виплачуються пенсії за віком, допомога по безробіттю та одноразова допомога на поховання. Пенсії за віком фінансуються за рахунок внесків, нарахованих на заробітну плату працівників, що сплачуються роботодавцями і працівниками у рівних частках. Новий курс передбачав перерахування з федерального рівня штатам коштів на виплату соціальної допомоги особам похилого віку, безробітним, сім’ям з дітьми на утриманні, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, допомоги сліпим і покриття вартості медичних послуг. Саме тоді були започатковані комплексні соціальні програми,а професійні спілки набули широкого визнання.

У США 1960-ті роки запам’яталися "Боротьбою з бідністю", урядовою програмою

Адміністрації президента Ліндона Джонсона, запровадженою на виконання прийнятого в 1964 році Закону про економічні можливості. Було сформовано Управління по створенню економічних можливостей, на яке покладалися функції адміністративного управління в питаннях цільового використання федеральних коштів, виділених на боротьбу з бідністю. Ці заходи здійснювалися за безпосередньої участі федерального уряду в реалізації програм соціальної допомоги.

У 70-і рр. XIX в. в США було створено Американське товариство організації благодійності. Приблизно в ті ж роки у Великобританії з'явилося Лондонське суспільство організованої добродійності, лідером якого стада Октавія Хілл. За своїм характером це були світські організації, що допомагали злиденним, бідним, безробітним. Активісти організацій відвідували їх вдома, визначали причини виниклих проблем і шляхи їх вирішення.

Система підтримки працюючих громадян представляє собою набір програм, спрямованих на підвищення купівельної спроможності малозабезпечених сімей з дітьми, в яких батьки працюють або активно шукають роботу.

№42 Соціальне забезпечення і соціальне страхування в СРСР з 1917-1991р.

Одним з важливих напрямів діяльності державних органів соціального забезпечення у 20-ті роки була боротьба з дитячою безпритульністю. Проблема безпритульних дітей вирішувалась шляхом відкриття дитячих будинків, трудових комун, виховних колоній.

Протягом 1928-1932 років було розроблено законодавство про пенсійне забезпечення по старості як самостійний вид соціального забезпечення.

У сфері добробуту народу головна увага зосереджувалася насамперед на підвищенні оплати праці низькооплачуваних категорій працівників.

Протягом 1928-1932 років було розроблено законодавство про пенсійне забезпечення по старості як самостійний вид соціального забезпечення.

Новий етап у розвитку соціальної допомоги в Україні починається після Великої Вітчизняної війни. У 1949 році НКЗС перейменовано на Міністерство соціального забезпечення. У 1956 році Верховна Рада СРСР прийняла Закон про державні пенсії, згідно з яким не тільки було розширено коло осіб, яким призначалась пенсія, а й було виділено в самостійну галузь законодавство про соціальне забезпечення. У 1961 році змінилося положення про Міністерство соціального забезпечення, унаслідок чого його функції значно розширились.

У 70-90-х роках декларувалися такі основні засади соціального забезпечення: загальність соціального забезпечення, різноманітність видів обслуговування, забезпечення громадян різними видами соціальної допомоги за рахунок державних і громадських коштів.

№43 Становлення системи захисту населення в кінці XX століття.

У кінці ХХ століття соціальний захист населення став основним атрибутом соціальної політики будь-якої цивілізованої держави. Завданням більшості систем соціального захисту є підтримка стабільності доходів людей, надання рівного доступу до медичної допомоги, освіти, надання необхідних соціальних послуг. Як організована система вона існує в багатьох країнах світу.

Як свідчить досвід західноєвропейських держав, існування продуманої системи соціального захисту, яка охоплює всіх громадян, не тільки призводить до покращення їх добробуту, розширює і посилює трудові ресурси країни, але й сприяє економічному зростанню та стабілізації політичної та соціальної ситуації в країні. Тим самим соціальний захист чинить позитивний вплив на суспільство, сприяє соціальній згоді та забезпеченню загального відчуття захищеності серед його членів.

Система соціального захисту має адекватно реагувати на потреби суспільства, а сам захист спрямовуватись на кожну людину з урахуванням її індивідуального стану та потреб.

В основі механізму соціального захисту населення лежить категорія соціального ризику, а також, що формування сучасної системи соціального захисту в Україні та світі відбувається під впливом ряду факторів: історичних, ціннісних, політичних, географічних, культурних, економічних та соціально-демографічних.

На сьогодні політика соціального захисту населення в Україні будується з зразками, які, з одного боку, відповідають загальноцивілізаційним нормам, тобто таким,

які певною мірою визнані у світі, а з іншого  ураховують умови й фактори, що визначають

існування конкретної держави на основі її політичного, економічного і духовного життя.

Питання розвитку соціального захисту населення незалежної України є актуальним та

потребує окремого дослідження.

№44 Міжнародно-правові норми і принципи соціальної допомоги

Міжнародно-правове регулювання відносин у сфері соціального захисту здійснює значний вплив на розвиток національного законодавства. Виділяють кілька способів впливу міжнародних норм на внутрішнє законодавство: пряме застосування міжнародних актів після їх ратифікації; включення міжнародних норм до тексту законів; реалізація положень ратифікованих або нератифікованих актів за допомогою внутрішнього законодавства.

При прийнятті нових законодавчих актів в Україні у сфері соціального захисту, особливо при визначенні державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, беруться до уваги міжнародні стандарти, зокрема встановлення прожиткового мінімуму, межі бідності тощо.

Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948 p.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 p.) та ін. Міжнародні принципи соціальної роботи - викладено в документі «Етика соціальної роботи: принципи і стандарти», «Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи» і «Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників».

Отже, законодавство України становить певну базу соціальної роботи, забезпечує її правовий статус, створює правові умови для ефективного регулювання системи соціального захисту, соціальної допомоги і соціальної підтримки населення.

№45 Соціальна освіта та соціальна допомога як фах

Соціальна допомога – це діяльність, яка спрямована на надання допомоги людям, які її потребують, що знаходяться у важкій життєвій ситуації, які не здатні без сторонньої допомоги вирішити свої життєві проблеми.

Об'єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги. До суб'єктів належать: держава в цілому, яка здійснює соціальну політику, державні установи, благодійні і громадські організації, працівники соціальної сфери. Серед основних функцій соціальної роботи виділяють: організаційну, діагностичну, прогностичну, правозахисну, профілактичну, соціально-побутову, психологічну та інші.

Як вид професійної діяльності соціальна робота сформувалася на базі системи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, соціальних служб для молоді, спеціалізованих закладів і установ.

Значимість соціальної допомоги — в її спонукальному, активізуючому характері, який базується на розумінні того, що соціальний працівник не зможе прожити за клієнта його життя. Соціальна діяльність призначена віднайти позитивні збережені можливості особистості, спрямувати їх у правильне русло, допомогти їй усвідомити власну життєву ситуацію і знайти вихід із неї.

Соціальний працівник ж, у своїй практичній роботі, повинен приділяти велику частину часу забезпечення обслуговування і досягненню реалізації ресурсів у інтересах клієнтів.

На сучасному етапі розвитку теорії й практики соціальної роботи як становлення її наукової парадигми виступає комплекс проблем щодо захисту різноманітних груп населення, вирішення яких можливо тільки в межах професії.

Отже, соціальна допомога як фахова діяльність включає в себе допомогу окремим людям,групам або колективам у стимулюванні їх здатності до функціонального існування і в поліпшенні якості життя для кожного шляхом налагодження контактів з його соціальним та фізичним оточенням.