19.Каролінгська система піклування.

Каролінги були династією голів палаців (мажордомів), потім франкських королів. Найвидатніший член династії — Карл Великий. За часів панування каролінгської династії у Франції панував період феодальної роздробленості. Феодали мали власність на землю та владу над селянами. Селяни мали своє господарство і були прикріплені до землі. Існували феодальні повинності — оброк, коли залежні селяни віддавали феодалові частину врожаю, і панщина, коли залежні селяни працювали на нього. Все населення поділялося на стани:1)перший стан це привілейований стан-духовенство та дворянство;2)другий стан складали багаті городяни, буржуазія, селяни, ремісники, робітники, міська біднота; 3)третій стан складали залежні селяни,жебраки,люди із фізичними вадами. Значну частину залежних людей становили нащадки галло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві були ще досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, які частково також користувалися працею залежних селян. Формується станова монархія. У Франції права людини в суспільстві визначалися не її багатством чи власними здібностями, а знатністю походження та близькістю до короля. Розорені французькі селяни поповнювали ряди найманих робітників. Тим часом багаті городяни, буржуазія купували у держави судово-адміністративні посади. Разом із посадами ставали дворянами. Буржуазія скуповувала дворянські помістя з титулами і селянські наділи. Але вона не заводила великих господарств, а здавала землю невеликими ділянками в оренду. Таким чином виникло нове дворянство -«люди мантії». То були вихідці з буржуазії, які купили дворянські звання. Феодальне дворянство, яке були на службі у війську короля почало називатись «люди шпаги». Разом із тим активно поширювалося християнство і збагачувалися церковники. Церква виступала як засіб зміцнення влади.Всього було побудовано приблизно 27 соборів, 232 монастиря, 65 палацевих ансамблів. У Каролінгській імперії було побудовано 400 нових і розширене 800 існуючих монастирів. Які стали притулками для багатьох потребуючих в житлі і безпомічних людей. Особливо за династії Каролінгів приділялася увага освіті. Середньовічні школи були монастирськими, кафедральними (при міських соборах) і парафіяльними. З розвитком міст відкривалися світські школи. Мандрівних школярів нецерковних шкіл називали «голіардами» (вагантами).В школах переважно навчалися багате населення,робітники та духівництво,але були і винятки,де навчалися діти селян. ІНШЕПридворні вчені Карла Великого, закликані з Англії, Ірландії, Іспанії, Ломбардії й Італії, утворюють духовний центр для здійснення культурно-політичних завдань: Алкуїн (близько 730—804 роки), закликаний з Йорка у 781 році як керівник вищої школи, із 796 року є абатом Сен-Дені. Поряд з ним творять Павло Диякон (близько 720—795 роки), історик лангобардів; Петро Пізанський, Павліній Аквілейський та Теодульф, єпископ Орлеанський. Серед франкських мирян — Ейнгард (близько 770—840 роки), біограф Карла Великого («Vita Caroli»). Палацова школа (Scola Palatina) стає взірцем для соборних та монастирських шкіл, котрі виникають по всій імперії. Завдяки розпорядженнню Карла колишнє аскетичне, затворницьке і вороже настроєне проти освіти чернецтво створює навчвльні заклади, культивує науку і стає носієм класично-античної і християнсько-античної літературної традиції. Освіта поширюється через Artes liberales = вільне мистецтво (навчання, гідне вільної людини, на відміну від Artes mechanicae = ремісниче мистецтво): граматика, риторика, діалектика (Trivium); арифметика, геометрія, астрономія, музика (Quadrivium).Каролінзьке мистецтво виникає під візантійським впливом (полеміка з орієнталізованою пізньою античністю): капела пфальца (намісник, управитель) в Аахенському соборі (центральна будівля) з послідовним членуванням вестибюля, з підвищеною центральною частиною з двома вежами по краях. Римська базиліка стає взірцем для монастирських і єпископських церков, однак розвивається далі за допомогою мотиву веж і розробки західного бокового вівтаря («для захисту від демонів»). Поряд з книжковим живописом і малою скульптурою (рельєф зі слонової кістки) збереглися лише незначні залишки палацових будівель і настінного живопису. Монумантальної скульптури немає.

20.Церковно-монастирська благодійність на Русі і чернечих орденів в Європі.Традиція благодійництва виникла і розвивалася з самого початку становлення і зміцнення православної церкви в Стародавній Русі. Її духовної основою були божественні заповіді любові до ближнього, милосердя до стражденного. Але з іншого боку, відповідно до християнсько-релігійними і моральними нормами російські князі розглядали духовенство в якості головного піклувальника. Саме тому ще в 996 р. Статутом князя Володимира Святого соціальне піклування було віддано під заступництво церкви.Парадигма допомоги і підтримки в XIV-першій половині XVII ст. істотно змінюється. Для цього часу характерні три форми підтримки та захисту нужденних: монастирська система захисту (вона виростає з традицій княжого нищелюбия) і перші світські прояви благодійності. Найважливішу роль у підтримці бідних і знедолених грали церкви і монастирі. Саме вони виховували в народі релігійне почуття співчуття до бідують. У Древній Русі милостиня сприймалася в суспільній свідомості не просто як милостиню, а як своєрідний акт церковного богослужіння, практичне вираження доброзвичайності. Церковна благодійність в епоху Давньої Русі .У Древній Русі справу піклування бідних і знедолених знаходилося, насамперед, у віданні церков і монастирів. Після прийняття в 988г. християнства православна віра з її обрядами, нормами благочестя і милосердя поширилася на давньоруські землі. Стали споруджуватися собори, споруджуватися монастирі.З виникненням перших монастирів на Русі благодійність стала важливим напрямком діяльності російської православної церкви. Стародавні документи свідчать, що турботу про людей, які не мали власності і не здатних по хвороби або інших причин прогодувати себе, православна церква вважала своїм обов'язком. Що відноситься до XIII в. В«Правило про церковні людяхВ» містить цілий перелік благодійних справ, якими займалися церкви і монастирі.Церковно-монастирська допомога нужденним здійснювалася в епоху Давньої Русі переважно в таких формах: безкоштовне годування бідних і роздача хліба; відкриття богаділень і церковних лікарень для немічних, хворих; зміст сирітських притулків, видача бідним людям церковно-парафіяльних посібників, безвідсоткових позичок та ін. При деяких церквах і монастирях влаштовувалося годування жебраків і убогих. Для цього відводилися особливі приміщення. Нерідко близько монастирів виникали цілі слободи жебраків, які отримували прожиток.Християнське чернецтво виникло в Єгипті у IV ст. Початок цього руху пов’язують з іменами Антонія Великого й Пахом Першим християнським ченцем вважають Павла Відлюдни Батьком монастирського руху православної церкви вважаю Василя Кесарійського, католицької — Бенедикта Нурсій( кого. Саме він склав так званий Статут св. Бенедикта, як] поклав основу для заснування першого в католицькій церї чернечого ордену — бенедиктинського. Слід зазначити, що ак логічний статут використовують також ордени цистеріанції картезіанців. Одним із положень статуту св. Бенедикта бу визнання необхідності трудової діяльності членів ордену, тої бенедиктинські монастирі були не лише самодостатніми в господарському плані, а ще й вели жваву торгівлю. Так, вина, Ц вироблялися монахами, були уславлені на всю Європу. Вирощуючи й вивчаючи властивості лікарських рослин, вони багато зробили і для розвитку садівництва та фармакології. Цікав що бенедиктинці ніколи не були єдиним орденом аж до XIX сі кожен монастир, що використовував статут св. Бенедикта, б; фактично незалежним. Лише в 1893 р. папа Лев XIII об’єдні усі монастирі й конгрегації (об’єднання монастирів) в єдину Бедиктинську конфедерацію. Іншим впливовим католицьким орденом став орден св. Франциска (францисканців). Заснування цього ордену у 1209 р. і з твердження його статуту Папою Римським у 1223 р. започаткувало розвиток так званих «жебрущих орденів». Вони мали і мету відродження ідеалів євангельської бідності. Окрім цього метою ордену була проповідь католицизму у відповідь на появу єресей катарів і вальденсів. Статут ордену вимагав цілковитої бідності, проповідування й беззастережної покори Папі. Францисканцям була доручена інквізиція, хоча і не в таких обсягах: як ордену св. Домініка. У 1256 р. папство доручило францисканцям викладання в університетах. Орден дав цілу низку ті лановитих педагогів, створивши власну систему викладанні До його членів належали такі відомі середньовічні мислителі як Роджер Бекон і Іоанн Дуне Скот.Майже одночасно з орденом францисканців у 1215 р. був за снований орден св. Домініка (домініканців). Як і францисканський, цей орден був створений у відповідь на посилення руху стали єретиків. Серед інших жебрущих орденів можна назвати ордени, кармелітів, статут яких відрізнявся надзвичайною суворістю, й орден августиніанців.