6.1. Природа і межі психічної ненормативності

Ненормативний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи кри­терії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.

Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. dйs — від), очевидно, є дефект (від лат. defectus — вада) — органічне ураження мозку, спричи­нене біологічними — генетичними (хромосомними змінами, генними мута­ціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.

Залежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний, спотворений, дис­гармонійний і затриманий дезонтогенез [36] (табл. 15).

Недорозвинення має місце при ранньому грубому ураженні мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. фXvyoз — малий, (pprfv — розум) — одна з форм розумової відсталості, відмітною ознакою якої є стійке й глибоке зниження продуктивності всіх складників пізнавальної діяльності. При Цьому мислення уражується більше, ніж мовлення, мовлення — більше, ніж сприймання, пам'ять, емоції, рух [23; 85].

Порушений дезонтогенез спричинюється дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia — безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-во­льової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд з переважаючими елементарни­ми судженнями зустрічаються й повноцінні узагальнення [94].

Дефіцитарний (ъ\& лат. deficit — не вистачає) дезонтогенез пов'яза­ний із ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він

*У таблиці не наводиться затриманий психічний розвиток: він не має вираженого дефекту і тому характеризується далі як випадок ненормативного психічного розвитку (див. 6.2)

виступає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (ыц, лат. compensatio — зрівноваження) (15). Нарівні організму — це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда — підсилений розвиток певних пізнавальних проце­сів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам'ять, у глухих — зорова, пам'ять мовлення жестів. На рівні особистості — комплекс неповноцінності — переживання нездатності подолати фі­зичну ваду, яке спонукає до специфічної — компенсаторної активності. Проте цей комплекс притаманний і психічно здоровим людям [2]. При­кладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота, часткова компенса­ція якої можлива лише за рахунок застосування спеціальної методи­ки (53].

Спотворений дезонтогенез виявляє себе при спадкових, найчастіше психічних, захворюваннях. Моделлю тут може бути дитячий аутизм (від гр. avtoз — сам), ознаками якого є ухиляння дитини від контактів з довколишніми, заглибленість у власні переживання, «холодність» емоцій [37; 91]. Мовлення у цьому випадку випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення — наочно-дійового і наочно-об­разного. Дитина схильна до надмірного і нерідко неадекватного узагаль­нення, має неадекватну самосвідомість, їй важко сконцентрувати ува­гу, в неї порушується довільність діяльності [36].