17.3. Процес волі

На відміну від довільних дій, вольова дія не має звичайної для них динаміки свідомості — переходу від потягу (тяжіння до певного предмета) ; та прагнення (усвідомлення відповідності предмета певній потребі) до бажання (актуалізованого прагнення). Вона здійснюється за відсутності таких явищ і навіть усупереч їм (мал. 38). Саме для цього індивід створює Новий мотив, який надає смисл небажаній дії. Коли людина ставить за мету вивчити іноземну мову, то, за відсутності відповідної пізнавальної потреби, одного лише усвідомлення необхідності такої дії замало. Вона буде змушена шукати, як підсилити спонуку до неї й подолати наявні перешкоди (відсутність того ж таки бажання). Можливою знахідкою буде створення образу майбутнього, в якому набуті знання з іноземної мови стануть необхідною умовою якихось досягнень. Це й буде тією ідеальною ситуацією, яка, зрештою, надасть діям, спрямованим на оволодіння мо­вою, особистісного смислу засобу збагачення майбутнього індивіда.

Але при цьому новий мотив може вступити в конфронтацію з іншими, що реально спонукають діяльність індивіда в цей час. Тому смислоутво-рювальний мотив є необхідною, проте недостатньою підставою вольової дії. Треба також подолати розбалансування діяльності, створивши нову ієрархію мотивів. Це можна здійснити за рахунок явища боротьби мо­тивів. Звичайно, таке розбалансування може бути подолане несвідомим або ж саморухом діяльності (наприклад, зсув мотиву на мету).

Проте вольова дія має місце тоді, коли є свідомий вибір певного моти­ву всупереч мотивам, що ґрунтуються на актуалізованих потребах.

Необхідність вибору в ситуації боротьби мотивів нерідко призводить до складних переживань. Фізик В. Гейзенберг (1901 —1976) так описав свій стан після приходу до влади нацистів: «Мене мучила дилема: виїхати чи залишитись. Я буквально заздрив друзям, в яких було силоміць відібрано можливість перебування в Німеччині і які знали, що мають її покинути. Стосовно них допущено несправедливість .., проте вони принаймні позбав­лені вибору. Я намагався уявити цю дилему в різних варіантах, прагнучи знайти відповідний вихід. Коли хтось у домі уражений заразною хворо­бою, чи правильно вчиняємо, якщо, побоюючись інфекції, залишаємо дім, чи краще доглядати хворого, навіть якщо його стан безнадійний» [цит. за: 21,22/].

Боротьба мотивів спричинює пошук ідеального мотиву, який би спо­нукав той чи той варіант вибору.

Проте і здійснивши вибір, і здійснивши вольову дію, індивід нерідко повертається до ситуації вибору мотивів і прагне вже по-іншому поясни­ти свою поведінку. Так, герой роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» Родіон Раскольников у статті, яку написав напередодні вбивства лихварки, обґрунтував право сильної особистості на злочин, залишаю­чи іншим людям необхідність діяти у визначених суспільством межах. Проте, скоївши злочин, він став вважати себе жертвою якоїсь злої сили («Разве я старушонку убил? Я себя убил, а не старушонку... А старушон­ку эту черт убил, а не я»). Скоєне призвело до нового розбалансування