Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Інститут природничо-географічної освіти та екології
Кафедра ґрунтознавства
Українське
Полісся
Робота
студентки IІ курсу
24 БІ групи
Єжель Ірини Миколаївни
Київ
2006
Зміст
-
На чому стоїть Полісся?
-
Екскурсія в минуле Полісся.
-
Рівнини.
-
Кряжі, пагорби, пасма…
-
Строкатість поліських ґрунтів.
-
Особливості природних умов і ґрунтів Полісся.
-
Дерново-підзолисті та підзолисто-дернові ґрунти.
-
Сірі лісові ґрунти.
-
Дернові ґлеєві і лучні ґрунти.
-
Болотні ґрунти.
Література.
На чому стоїть Полісся?
Багато хто уявляє Полісся безкрайньою, залісненою й заболоченою рівниною з неквапливими ріками і піщаними пагорбами. Цю картину малювали нам не тільки шкільні підручники, вона навіяна також численними описами поліської природи в художній літературі. Документальні та художні фільми показують частіше саме таке, на загальну думку, типове Полісся. Але якщо познайомитися з цим просторим краєм ближче, то навряд чи прийде на думку назвати його природу одноманітною. Досить порівняти ландшафти кількох районів Українського Полісся. Наприклад, надовго залишаються в пам’яті ланцюжки блакитних озер в районі Шацька, велетенські піщані пасма в долині річки Случ, скелясті пагорби в районі Олевська, химерні скелі уздовж річок поблизу Коростеня й Житомира, вузькі яружні тіснини на Словечансько-Овруцькому кряжі, заліснені кручі дніпровських схилів Київщини, мальовничі переліски на рівнинах Чернігівщини. Але щоб остаточно переконатися в різноманітності природи Полісся, зовсім не обов’язково перетинати із заходу на схід все Українське Полісся. Можна побувати на околиці с. Пугачівка Коростеньського району і побачити майже все те, чим багата поліська природа. Тут на порівняно невеликій площі зустрічаються високі піщані та скелисті пагорби, протяжні пасма, округлі чаші боліт, плоскі рівнинні ділянки та глибокі яри. Драбина терас у долині річки Уж змінюється скелястими урвищами, а затінені задумливі плеса в руслі річки чергуються із швидкими іскристими від сонця перекатами. Таких мальовничих куточків на Поліссі немало, вони здавна приваблюють натуралістів, туристів та любителів відпочинку на природі. Полісся одноманітне і різноманітне. Риси схожості й одночасно відмінності являються не тільки в ландшафтах окремих районів Полісся, але й у геології основи, на якій ці ландшафти сформувались. Якщо майже всюди на Поліссі біля поверхні спостерігаються так звані четвертинні піски і суглинки, вік яких не перевищує кількох сотень тисяч років, то під ними лежать неоднакові породи. Наприклад, на крайньому заході Волині з-під пісків і суглинків виступають морські мергелі та писальна крейда, утворені в крейдяний період близько 100 млн. років тому. В Рівненській області та на Чернігівщині молоді породи підстилаються переважно морськими пісками і глинами палеогенового періоду (їх вік близько 30 млн. років). А на Київському Поліссі й на сході Житомирського неглибоко від поверхні спостерігаються вже більш молоді породи – глини і піски, утворені в річках та озерах у неогеновий період, тобто 5-15 млн. років тому. На горбах та в долинах річок Житомирського Полісся і на сході Рівненського часто зустрічаються скельні виходи найбільш древніх докембрійських порід – гранітів, базальтів і гнейсів. Вік цих порід – понад 1 млрд. років.
Екскурсія в минуле Полісся
Для того, щоб узнати, як виникли рельєф і головні особливості геології Полісся, необхідно здійснити невелику екскурсію в геологічне минуле цього краю.
Українське Полісся на різних великих геологічних структурах, розвиток яких на протязі багатьох сотень мільйонів років проходив по-різному. Так, Житомирське і Київське Полісся знаходяться в північно-західній частині Українського щита, який простягся більш ніж на 1000 км через всю територію країни від Поліського заповідника до Азовського моря. Ширина цього складного геологічного утворення досягає 250 км.
Український щит названий так геологами тому, що вже на протязі довгого часу він підійнятий над оточуючими його структурами и рідше, ніж вони, занурювався під хвилі древніх морів. Породи на поверхні Українського щита безперервно руйнувалися, а продукти їх руйнації у вигляді піску і глини зносилися річками на сусідні опущені структури. От тому на щиті так часто спостерігаються виходи найбільш древніх геологічних порід. Свідоцтвом цього є уламки кременів (просочених кремнеземом вапняків і крейди), які вдосталь зустрічаються на території Житомирської області. Пізніше, в палеогені, морем були перекриті тут лише окремі ділянки, а на островах збереглася багата субтропічна рослинність. Саме до цього часу відносять утворення бурштину – скам’янілої смоли древніх хвойних. Численні знахідки бурштину відомі в районі селища Клесів (Житомирська обл.).
Чернігівське Полісся розміщується в північній частині іншої великої геологічної структури – Дніпровсько-Донецької западини.
Безпосередньо з півночі до Українського Полісся примикає територія, яку геологи називають Прип’ятьським прогином. Якщо територія Українського щита за останні кілька сотень мільйонів років в основному піднімалася, то області Дніпровсько-Донецької западини і Прип’ятьського прогину, навпаки, опускалися і тривалий час були дном древніх морів, а після палеогенового періоду – областю чисельних боліт, озер та широких річкових долин.
Але, як вияснюється в нинішній час, під дією глибинних сил Землі опускалися й піднімалися відносно один одного не тільки великі геологічні структури площею в сотні тисяч квадратних кілометрів, а також окремі їх частини і навіть більш дрібні ділянки у межах останніх. Розміри деяких таких ділянок (геологічних блоків) складали десятки і сотні метрів у поперечнику. Така мозаїка різних за розміром блоків визначила дуже складну картину процесів руйнування і накопичення порід, що в підсумку і призвело до формування вельми неоднорідної за своїм складом основи.
Що ж створило такий складний і своєрідний рельєф Полісся? До цих пір серед геологів і географів переважає думка, що рельєф і четвертинні породи Полісся утворилися переважно в епохи материкових зледенінь. Ось як образно описує цю далеку епоху один із прихильників такої точки зору «…З півночі насувався льодовик. Сповзав з обідраних схилів Скандинавських гір і розтікався по Російській рівнині під власною вагою. Як тісто, вивалене з каструлі на стіл. Велике нашестя льоду – гігантського шару товщиною більше кілометра, якому ніяк не лежалося на одному місці. Від його морозного подиху гинули дерева, відступали дерева в південні країни. Льодяна праска розгладжувала рівнину. Здирала верхні шари, зсувала і розтирала на порох дрібні пагорби, зорювала землю на десятки метрів. Льодовик тягнув уламки скандинавських гранітів і підхоплені дорогою вапняки, глини, піски, прилиплі до його непомірно важкої п’яти… супроводжували льодовик потоки талих вод. Вони струменіли по брудній поверхні льодовика, розтікалися від його країв, вирували в його льодяній плоті і, вириваючись на свободу, на рівнини, промивали глибокі русла. Вони попереджували про швидке пришестя льодовика. А коли він танув, були першими вісниками настання теплої пори…» (Баландин Р.К. Неведомые земли. ― М.: Мысль, 1980. ― С. 66-67).
Вважалося, що річки, болота і озера знаходяться у пониженнях, як правило, «виораних» льодовиком під час свого руху. Після танення льоду камені, пісок і глини місцями утворили в рельєфі горби і пасма. Бурхливі потоки талих льодовикових вод промивали нові долини і затоплювали величезні території. Ці потоки нібито несли велику кількість піщаного матеріалу, який відкладався або у вигляді протяжних пасом, або у вигляді майже суцільного чохла, що згладжував нерівності рельєфу. на окремих ділянках льодовикові води утворювали великі озера, на дні яких відкладалися суглинки і глини. До цього часу вчені – прихильники льодовикової гіпотези не прийшли до єдиного висновку про кількість материкових зледенінь, які нібито захопили північ Європи. Називають різні цифри – від 3 до 11 зледенінь. На Українському Поліссі, як вважають, безпосередньо було два льодовики: на початку четвертинного періоду і пізніше, близько двохсот тисяч років тому. Перше зледеніння захопило Рівненське і Волинське (нині Західне) Полісся до району м. Львова включно. Друге поширилося майже на все Полісся, за винятком вузької смуги в західній частині Рівненської та західної частини Житомирської областей.
Безперечним фактом вважалося, що вплив льодовиків не обмежувався ділянками безпосереднього розповсюдження льоду, він відчувався південніше на багато сотень кілометрів. Отже, навіть ті зледеніння, які не досягали Полісся, мали б закарбуватися в геологічному літописі цього району. Наприклад, із зледеніннями деякі вчені пов’язували утворення на Поліссі так званої холодної пустелі, сліди якої у вигляді піщаних дюн і барханів збереглися до наших днів. Сильні вітри, що бушували, як вважали, за межами зледенінь, принесли й відклали на Поліссі пилуватий матеріал, який до нашого часу встиг перетворитися на покриви з лесоподібних суглинків. Ці породи особливо розповсюджені на південь від Полісся.
Таким чином, серед вчених до останнього часу панувала думка про те, що розвиток природи Полісся і всієї європейської півночі в четвертинному періоді відбувалося під майже безперервним впливом материкових зледенінь. Такий напрям в геології і географії одержав назву гляціалізм. Але не всі вчені поділяли і поділяють цю точку зору. В науці розвивається новий напрям – антигляціалізм, прихильники якого намагаються по новому пояснити явища природи.
Встановлено, що похолодання в північній півкулі почалося ще задовго до четвертинного періоду і причинами зміни клімату, ймовірно, були глобальні зміни вигляду поверхні нашої планети. Відбувалося посилення руху в надрах Землі, що в свою чергу викликало великі зміни в рельєфі суші і дна океанів. на протязі цього так званого неотектонічного етапу розвитку неодноразово змінювалися площі суходолу і морів, підіймалися нові гірські ланцюги, що порушувало циркуляцію атмосферних потоків і призводило до різких коливань кліматичних умов. Періоди похолодань у помірних широтах могли викликати іноді появу льодовиків у гірських областях, але не більше того. Породи, які раніше помилково вважали льодовиковими, в дійсності відклалися на дні мілководних морів, морських заток і величезних озер. Валуни та інший уламковий матеріал потрапили в ці породи в основному при таненні плаваючого морського, озерного та річкового льоду. Частина такого матеріалу розносилася айсбергами – глибами гірських льодовиків, які досягали узбережжя морів та велетенських озер біля південної окраїни Скандинавії. Зараз вияснюється, що складний рельєф на рівнинах створений не стихійними силами могутніх льодів, а тими ж силами, які й раніше в геологічній історії цілком закономірно створювали нерівності на поверхні Землі. Це так звані тектонічні рухи і, як вказувалося вище, вони викликані складними, ще не до кінця вивченими геологічними явищами в глибоких надрах планети. Той рельєф, який ми спостерігаємо зараз – результат складних вертикальних рухів окремих ділянок-блоків земної поверхні. Але на рельєф, створений тектонічними рухами, вірніше, на породи, що складають цей рельєф, безперервно діють фактори зовнішнього середовища: вода, вітер мороз, сонячне тепло бактерії, рослинність і т.д. під впливом цих факторів відбувається згладжування нерівностей рельєфу, так що, точніше кажучи, на місцевості ми бачимо завжди результат взаємодії тектонічних сил і факторів зовнішнього середовища. Як це в дійсності відбувається, спробуємо показати при описанні окремих форм і в цілому всього рельєфу Українського Полісся.