Тема 13. Мислення 317

штейн, були результатом переосмислення ним традиційного розуміння відношення між швидкістю світла і рухом системи відліку. Встановивши прогалину в класичному трактуванні часу, вчений здійснив конкретиза­цію, поставивши ряд запитань: Як виміряти швидкість світла в системі, що рухається? Як за цих умов виміряти час? Що означає одночасність у такій системі? Що означає одночасність у випадку, коли події відбувають­ся в різних місцях? Усе це, зрештою, привело його до необхідності взяти до уваги відносний рух, від якого тепер мав залежати вимір часу і простору. Звідси випливав ще один крок: визнання швидкості світла інваріантою — незмінною, яка залишатиметься такою при переході від однієї системи відліку до іншої. Це не лише наповнювало новим змістом поняття часу і простору, а й вело до подальшої конкретизації — створення нової фізики.

За Вертгеймером, Ейнштейн перейшов (витративши на це сім років) від одного ґештальта — традиційного пояснення фізичних явищ — до іншого, змінивши при цьому значення його елементів, тобто критерієм мислення, підставою аксіоми є образ, а не дія (операція).

Проте з цього дослідження все ж таки не можна зрозуміти відношення образу і дії, адже якщо мислення — це рух від образу до образу, то, можливо, механізмом такого руху є дія?

Відповідь на це запитання дає аналіз експериментів К. Дункера (див.: [77; 96]). Досліджуваному пропонували таку інструкцію: «Ваша задача полягає у тому, щоб визначити, яким чином слід застосувати певний вид ^-променів, що мають велику інтенсивність і здатність руйнувати здоро­ву тканину тіла, щоб вилікувати пухлину шлунку?» Процес розв'язуван­ня мав вигляд низки гіпотез: «Захистити суміжні ділянки від ураження за допомогою пластин», «Посилати промені через канал стравоходу», «Зробити ділянку з пухлиною більш чутливою шляхом ін'єкції», «Посила­ти більш слабкі промені з різних боків так, щоб вони перетинались у центрі».

Психологічним змістом цієї задачі є усвідомлення суперечності між інтенсивністю променів і властивостями здорової тканини, а розв'язком — знайдення способу послаблення шкідливої дії променів. Шлях розв'язку, за К. Дункером, — поступове переструктурування умов задачі, їх нове бачення, утворення нового ґештальта.

Очевидно, що, як і у попередньому випадку, тут застосовується принцип конкретизації: результат отримується, виходячи із загального уявлення. Для А. Ейнштейна такі уявлення задавалися традиційною фізикою, для досліджуваного — умовами задачі «на опромінення». І той, і другий руха­лися до нового образу (аксіоми, розв'язку), змінюючи (конкретизуючи) попереднє уявлення. Звичайно, такі зміни можна описати в термінах групу­вання, центрації, реорганізації тощо, але немає й перешкод для застосу­вання термінів аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівнян­ня. Так, висування питань у першому і гіпотез у другому випадку можна вважати аналізом умов задачі, а кожен новий результат, отриманий при цьому, — синтезом.

Отже, є підстави розглядати перехід до нового образу як такий, що має аналітико-синтетичний характер. Звідси випливає, що образ, який має непересічне значення для пошуку невідомого і передусім для усвідомлення принципу розв'язування, будується за рахунок особливої внутрішньої дії, тобто дія, а не образ є критерієм і визначальною характеристикою навіть найскладніших варіантів процесу мислення.

Таким чином, мислення — активна взаємодія суб'єкта з об'єктом, аналітико-синтетична діяльність, що здійснюється шляхом мислительних (розумових) дій і операцій. Продуктом цієї діяльності є новий образ, побудова якого має власні закономірності, однією з яких є конкретиза­ція — принцип переходу від загального уявлення до нового ґештальта.

Цей образ, як проілюстрував аналіз мислення А. Ейнштейна, може набувати вигляду аксіом, що знову ж таки зазнають конкретизації. Все це характеризує мислення як процес, рух, активність. При цьому зазнають змін і об'єкт, і суб'єкт мислення: суб'єкт збагачується новими знаннями про світ, розвиває свої здібності, перетворює об'єкт на предмет, що відпо­відає його пізнавальній потребі, переходить на вищий рівень психічного розвитку.

А. Ейнштейн у розмові з М. Вертгеймером висловив сумнів, «чи можна в дійсності зрозуміти диво мислення» [1, 262]. Справді, мислення, як і психіка в цілому, є явищем, що не має вичерпного пояснення. Проте для психології це задача, і вона розв'язує її, рухаючись шляхом конкрети­зації: від загальних уявлень про роботу мислення до все нових і нових теорій. Фундаментальні принципи роботи мислення проявляються у логіці психологічного пізнання. Диво, про яке йдеться, все ж відкриває свої таємниці.

Наступну тему присвячено уяві. Так конкретизується спосіб, в який індивід відтворює і творить світ, максимально абстрагуючись від чуттєво даної реальності.