Пізні трупні зміни

Хоч пізні трупні явища починають розвиватися невдовзі після смерті, але стають виразними частіше на 2-3 добу; повного розвит­ку досягають значно пізніше (через кілька тижнів, місяців і навіть років). Вони викликають значні зміни трупа (його зов­нішнього вигляду, будови органів і тканин).

82

Гниття (риігеіасііо). Гниттям називається складний процес розкладання органічних структур трупа, перш за все білкових речовин, під впливом життєдіяльності різних мікроорганізмів.

Швидке розмноження при сприятливих умовах мікроорганізмів і виділення ними ферментів призводить до розпаду складних органічних сполук. При гнитті трупа в кінцевому результаті утворюються сірководень, метан, аміак, вуглекислота, етилме-ркаптан тощо, які зумовлюють, зокрема, різкий неприємний гниль­ний запах трупа. Свічення могил обумовлене виділенням фосфо­ристого водню.

У процесі гниття беруть участь мікроби як аеробного, так і • шаеробного типу. Патогенні мікроорганізми в трупі, як правило, 111 муть дуже швидко і їх уже неможливо висіяти. Тому зараження інфекцією від трупа з різко вираженими гнильними змінами шичайно не відбувається.

Одним з видів гниття є тління. Це процес розкладання органіч­них структур при доброму доступі повітря, невеликій кількості пологи і переважанні аеробних бактерій. Тління відбувається інтенсивніше звичайного гниття, з більш повним окисненням і супроводжується відносно невеликою кількістю смердючих газів.

При розпаді білка в трупі утворюються і отруйні речовини і.ік звані тваринні алкалоїди або птомаїни: холін, нейридін, триме-шламін, кадаверин, путресцин, сарпін, мидалеїн, мідин, мідатоксин 1.1 інші. (На відміну від рослинних, тваринні алкалоїди не дають хімічних реакцій, характерних для рослинних алкалоїдів, їх мало, попи викристалізовуються). Вважають, що різні птомаїни утворю­ються у трупі не одночасно, а в певній послідовності. Причому, і появою нових, старі зникають. Це явище може бути викорис-і.іпс для визначення давності настання смерті.

І Ниття не треба ототожнювати з бродінням, яке являє собою р<> ікладання не білків, а вуглеводів під впливом бродильних мікро-"Рі.інізмів, внаслідок чого утворюються спирти.

І ниття залежить головним чином від температури, вологості і.і достатнього доступу повітря. Оптимальна для гниття темпе-р.мура навколишнього середовища - 30-40 °С. При зниженні іі'миератури гниття уповільнюється, а при 0-1°С зупиняється ют їм. При підвищенні температури до 55-60 °С гниття також

83

починає сповільнюватися і навіть зупиняється, оскільки висока температура згубно діє на гнильні мікроби.

Суттєве значення для гниття має вологість повітря. При не­стачі вологи мікроорганізми гинуть. Води, яка знаходиться у тру­пі (65 %), цілком достатньо, щоб підтримувати процеси гниття.

Кисень повітря необхідний не для всіх гнильних мікроорга­нізмів, але більшість все-таки потребує доступу достатньої кіль­кості кисню. Зрозуміло, що на повітрі трупи розкладаються швидше, ніж у землі. Каспер (1878) визначив наступну залежність швидкості гниття - 1:2:8, тобто у воді гниття відбу­вається у 2 рази, а в землі - у 8 разів повільніше, ніж на повітрі.

Відіграють роль властивості грунту, наявність або відсутність одягу, труни, властивості трупа, його маса тощо. Значно приско­рюють розвиток гниття інфекційні та септичні процеси, що передували смерті, а також наявність у трупі гнійних вогнищ. Антибіотики (тетрациклін та інші), введені в організм при житті, затримують процес гниття.

Гниття розвивається і проявляється на трупі в певному по­рядку. Сірководень і його заміщені (етилмеркаптан і метилмер-каптан), що утворюються при гнитті, мають сморідний запах, який відчувають невдовзі після смерті людини. По суті неприєм­ний запах від трупа є першою ознакою гниття, яку можна визначити нюхом або за допомогою хімічної реакції.

Хімічна реакція (проба Ікара) полягає в тому, що до отворів носа і рота підносять смужку фільтрувального паперу з безколірним написом розчином оцтовокислого свинцю (краще покласти її в порожнину рота або носа трупа). Під дією сірко­водню оцтовокислий свинець перетворюється у чорний сірчастий свинець і безколірний напис на папері проявляється.

Сірководень з гемоглобіном крові утворює сульфгемоглобін, а з відщепленим від гемоглобіну залізом - сірчисте залізо, сполуки зеленого кольору, завдяки чому шкіра живота, особливо у правій здухвинній ділянці, набуває слабко вираженого брудно-зеленого кольору, який стає все інтенсивнішим і поступово охоплює інші ділянки тіла. Це так звана трупна зелень - друга (але перша видима) ознака гниття на трупі. Перші ознаки трупної

84

к-./нміі з'являються звичайно у кінці першої або напочатку другої /нині при температурі +18-20 °С.

Через 3-5 днів після смерті на шкірі трупа можна бачити і.ікож гнильну венозну сітку, яка утворюється при гнильному розкладанні (гемолізі та загниванні) крові в поверхневих венах. Гсмолізована кров проникає через стінки вен і забарвлює шкіру іл їх ходом у брудно-червоний, бурий, а потім - у зеленуватий колір. Гнильна венозна сітка може захоплювати лише окремі частини тіла (частіше - вищележачі).

Одночасно із зміною забарвлення збільшується об'єм трупа внаслідок утворення і розповсюдження у підшкірній клітковині газів, що отримало назву "трупної емфіземи". Розміри трупа значно збільшуються ("гігантський" труп). Обличчя, шия роздуваються, повіки спочатку закриваються, а потім очні яблука випинаються назовні, губи вивертаються, язик висувається з рота. Лице трупа стає невпізнанним. З отворів починає ииділятися сукровична, брудно-червона, брудно-зелена рідина.

На 7-8 добу після смерті, інколи пізніше, одночасно із здуттям трупа верхні шари епідермісу піднімаються газами у вигляді пухирів, наповнених кров'янистою, з гнильним запахом рідиною (гнильні пухирі), які легко лопаються, епідерміс відшаровується і звисає клаптями. (їх треба відрізняти від опікових пухирів).

Молочні залози і мошонка значно роздуваються газами, збіль­шуються статеві органи, задньопрохідний отвір зяє, газами виштовхуються харчові маси з шлунка (посмертна "блювота"), інколи вивертається піхва, матка; при наявності плода в матці (при вагітності) відбувається виштовхування газами плода і настають посмертні "пологи". Тиск газів у черевній порожнині гниючого трупа досягає 2-3 атмосфер. З розм'якшенням ділянок шкіри гнильні гази проривають її, симулюючи іноді пошко­дження, і об'єм трупа поступово зменшується.

Внутрішні органи гниють по-різному через їх анатомофізіо­логічні особливості, залежно від вмісту води, паренхіматозних елементів і ферментів. Одні органи руйнуються надто швидко (кишечник, шлунок, мозок), інші - повільніше (м'язи, не вагітна матка, хрящі, зв'язки, судини). При сильному ступені гниття гази пронизують внутрішні органи більш-менш крупними

85

пухирцями. При розрізі такі органи містять безліч комірок, з яких виділяється піниста рідина (так звані "пінисті", "комірчасті" органи).

Всю різноманітність гнильних процесів та середні строки їх розвитку подано у таблиці 1.

Таблиця 1 Гниття трупа

Ознаки	Середні строки розвитку
1. Неприємний запах	Кінець	першої - друга доба
2. Трупна зелень у здухвинних ділянках		2-3 доба
3. Посмертна "блювота"		3-4 доба
4. Гнильна венозна сітка		3-5 доба
5. Зелене забарвлення шкіри всього живота		4-5 доба
6. Трупна емфізема		5-7 доба
7. Зелене забарвлення всього трупа		12-14 доба
8. Гнильні пухирі		1,5-2 тижні
9. Гігантський труп		2-3 тиждень
10. "Пінисті" органи		3-4 тиждень

У результаті утворення гнильних газів трупи, що знаходяться у різних рідинах, зокрема у воді, спливають на поверхню внаслідок зменшення питомої ваги. Труп, що піддавався розтину, загниває швидше, ніж не розкритий (М.В. Попов).

Строки гниття точно визначити неможливо. При сприятливих умовах м'які тканини трупа дорослої людини, що знаходиться на поверхні землі, можуть повністю розкластися протягом .2-3 літ­ніх місяців, новонародженого - за 4-5 тижнів. Труп що знахо­диться у землі скелетується протягом 2-3 років. Кістки та волосся можуть зберігатися сотні років і навіть тисячоліття.

При гнитті відбуваються значні зміни концентрації алкоголю в тканинах і рідинах трупа, причому це пов'язано не тільки з посмертною дифузією спирту із шлунка, але й з посмертним

ного утворенням і руйнуванням у гниючих тканинах. Тому при експертизі алкогольної інтоксикації у випадках дослідження іруиів у стані різко вираженого гниття може бути вирішене ./піше одне питання - чи вживав покійний незадовго перед смертю спиртні напої (П.І. Новиков, 1967). Для судово-хімічного дослідження в таких випадках вилучають сечу, шлунок з вмістом і м'язи кінцівок (не менше 500 г).

Гниття відіграє негативну роль у судовій медицині, утруднює розтин трупа, знищує ознаки багатьох пошкоджень і хво­робливих змін, заважає діагностиці прижиттєвості ушкоджень, обтяжує визначення давності настання смерті. Проте гниття сприяє виявленню трупів (наприклад, за запахом, внаслідок їх спливання тощо). Гниття не повинно бути причиною відмови під судово-медичного дослідження трупа.

Руйнування трупа тваринами і рослинами. Трупи людей можуть піддаватися пошкодженням і повній руйнації комахами, домашніми (свійськими) та дикими тваринами, а також рос­линами.

Комахи оселяються на трупі незабаром після настання смерті її швидко розмножуються (в літній період). Першими на трупі у і силу пору року поселяються мухи, які відкладають яйця. Личинки, що з'являються з них, проникають у труп, у внутрішні органи, аж до мозку, і починають свою руйнувальну роботу. Кількість личинок може бути величезною. В шкірі вони утворюють отвори, які можуть нагадувати дрібні колоті чи дробові рани. Личинки знищують шіутрішні органи і всі м'які тканини. За образним висловом К. Ліинея (1736) "Три мухи можуть так швидко зжерти труп коня, як і лев". При сприятливих умовах личинки мух можуть з'їсти і рун дитини до кісток за 1,5-2 тижні, а труп дорослої людини - за І 1,5 місяця.

Крім мух, труп можуть руйнувати інші комахи та безхребетні. Мурашки через 4-8 тижнів можуть перетворити труп у скелет. Досить швидко починають об'їдати труп таргани, утворюючи лі./шнки на зразок пергаментних плям, які іноді нагадували садна ми опіки.

Фауною трупа, її залишками (личинки, лялечки) можна керуватися при визначенні давності настання смерті.

86

87

Хребетні тварини також можуть руйнувати труп. Поїдання трупів голодними гієнами, лисицями, вовками, шакалами, воро­нами та іншими птахами загальновідоме. Рана, заподіяна дзьобом ворони, може нагадувати колото-різану рану. Собаки, кішки, свині рідше пошкоджують людські трупи, хоча, будучи голод­ними, вони обгризають частини трупа, особливо навколо ран.

Миші, особливо щури, можуть значно об'їдати м'які частини трупа, в першу чергу відкриті ділянки тіла: обличчя, кисті. Пош­кодження від мишей і щурів дуже характерні - вони мають фестончасті, виїдені, характерні краї. Там містяться екскременти цих тварин. При перебуванні трупа у водоймищі можуть вияв­ляти пошкодження річковими чи морськими тваринами: рачками, водяними жуками, п'явками, морськими зірками, деякими рибами.

Судово-медичне значення пошкоджень від тварин полягає в тому, що вони можуть нагадувати прижиттєві пошкодження, а головне - знищуються особливості пошкоджень, що були при житті.

На трупах людей можуть поселятися різні рослини. Перш за все треба вказати на плісняву (цвіль), що покриває захоронений труп невдовзі після поховання. Пліснява оселяється на одежі, шкірі, розпушуючи епідерміс, і проростає у його найглибші шари. Після відмирання пліснява залишає після себе чорні плями, які нагадують сліди кіптяви, маслянистих забруднень.

Труп, що знаходиться на відкритому повітрі, неглибоко в землі може проростати рослинами (зокрема травами), їх корінням і корінням дерев. Відомі випадки проростання трав через весь труп. За станом рослин ботанік може визначити їх вік, а отже, вказати приблизний час знаходження трупа на поверхні замлі на даному місці. В цілому участь плісняви та рослин у знищенні трупа незначна.

Майже завжди пізні зміни починаються з гниття, яке в певній стадії через несприятливі умови може припинитися, і труп починає консервуватися. Тому далеко не завжди в природних умовах трупи повністю консервуються.

Муміфікація (титШсаііо). Якщо труп знаходиться в умо­вах нестачі вологи і наявності сухого повітря при хорошій вен­тиляції, то гниття припиняється, він швидко втрачає вологу і

нисихає. Процес загального висихання трупа називається муміфікацією.

Муміфікація може бути загальною, тобто розповсюджуватися па весь труп, і частковою, коли висихають тільки окремі частини пла; природною та штучною. Підвищена температура значно прискорює муміфікацію, оскільки сприяє випарюванню вологи і іупиняє гниття. Тому муміфікація зустрічається найчастіше у місцевостях з жарким кліматом. Проте можлива муміфікація і при більш низькій температурі, якщо тільки вона забезпечена доброю зміною сухого повітря.

Муміфікація може відбуватися не тільки на відкритому повітрі, але й у могилі, наприклад, в пухкому піщаному або кам'янистому грунті, який добре вентилюється і всмоктує вологу, а також в приміщеннях з хорошою вентиляцією, наприклад, на і прищі. Чим менша маса трупа, тим краще і швидше він висихає. (Кобливо швидко піддаються муміфікації дитячі трупи.

При муміфікації труп поступово починає зморщуватися, ісмнішати і твердішати, шкіра набуває властивостей пергаменту. І'їжо спадає вага мертвого тіла; воно зменшується в об'ємі. Втрата ваги може досягти 75-90 %. М'які тканини стають ламкими, кришаться, іноді руйнуються міллю, кліщами, можуть перетворюватися в порошок. Час, необхідний для муміфікації, іничайно обчислюється місяцями. При сприятливих умовах труп дорослої людини може муміфікуватися за 2-3 місяці, а дитини -ще раніше (М.В. Попов, 1950).

Особа муміфікованих трупів нерідко добре впізнається, але с і рок смерті в цих випадках визначити майже неможливо. Можна .'інше зробити висновок про якийсь мінімум часу, який необхідний для муміфікації в тому ступені, в якому вона знайдена. Муміфіковані трупи можуть при певних умовах зберігатися дуже лоиго (наприклад, алтайська мумія в Санкт-Петербурзькому І рмітажі", єгипетські мумії тощо).

Структура тканин муміфікованих трупів при мікроскопічному /мнлідженні виявляється дуже зміненою, однорідною. На мумі­фікованих трупах нерідко зберігаються пошкодження, странгу­ляційні борозни, раніше перенесені захворювання кісткової • їй теми.

88

89

Наприклад, у 1942 році при земляних роботах у м. Угличі (Ярославська обл.) було знайдене старовинне кладовище, де були виявлені численні останки муміфікованих частин похованих трупів людей. Один з них, що знаходився у дубовій колоді, був у стані повної муміфікації, причому в його руках утримувався пергаментний згорток. Криміналісти, використавши спеціальні методи, прочитали написаний на ньому текст. Виявилось, що в колоді лежав труп, похований в період царювання Івана Грозного. При обстеженні цього трупа був знайдений хронічний остеомієліт правого стегна.

Муміфіковані трупи майже не пахнуть, одяг на них нерідко добре зберігається.

Ще один приклад з кримінальної хроніки.

У 1986 році повідомлялось, що у Парижі "розійшлась" одна компанія. Поліція прибула, щоб угамувати її. Але хазяїн будинку, побачивши поліцейських, намагався покінчити життя самогубством - він прийняв дозу сильнодіючої отрути. Втрачаючи свідомість, він вимовив: "Все скінчено. Шукайте її в підвалі". Поліцейські обшукали підвал і знайшли там... мумію, що добре збереглася. Це були останки жінки хазяїна, яка пропала 3 роки назад при загадкових обставинах. Лікарям вдалося врятувати самогубця. У ході слідства з'ясувалося, що він - науковий працівник лабораторії управління з ядерної енергії. Намагаючись відродити стародавні єгипетські рецепти виготовлення мумій, в якості об'єкта досліду він вибрав власну жінку, за що став перед судом.

Не треба плутати муміфікацію з бальзамуванням. Бальза­мування - це особливий штучний процес консервації трупів (наприклад, труп М.І. Пирогова у Вінниці).

Жировіск - заропіїісатіо (асііросега) - це своєрідне перетво­рення трупа, який знаходився в умовах надлишку вологи і нестачі кисню. В жировіск перетворюються трупи, що знаходяться у вологому грунті або в невеликих водоймищах зі стоячою чи повільно стікаючою водою (ставок, криниця). Гниття⁴ в таких умовах уповільнюється внаслідок відсутності повітря і вимивання водою частини мікроорганізмів. Підшкірна жирова клітковина, а з часом і інші тканини та органи трупа перетворюються у білувато-жовту (у воді) чи сіро-жовту (в грунті) грубозернисту масу, спочатку м'яку, потім - крихку. Ця маса без зусиль ріжеться ножем (в тому числі і кістки), пахне прогірклим сиром

90

чи маслом, при нагріванні розтоплюється, на папері залишає жирну пляму, плаває у воді тощо. Внаслідок свого зовнішнього иигляду, який нагадує жир і віск, такі тканини і стан отримали назву "жировіск". Вперше описали його у 1786 році Фуркруа і Туре, назвавши його трупним воском, трупним салом.

Суть процесів, що відбуваються у тканинах, зводиться до того, що під впливом надлишку вологи жири трупа розщеп­люються на гліцерин і жирні кислоти: олеїнову, пальмитинову, стеаринову та інші. Гліцерин і олеїнова кислота, як рідкі і розчинні у воді сполуки, вимиваються і залишають труп. Інші кислоти, з'єднуючись з солями лужно-земельних металів, що знаходяться у воді (кальцію, магнію), та з аміаком, який виді­ляється з білків при їх розпаді, утворюють кальцієві, магнезієві та амонієві солі цих кислот (тобто мила). Тому процес утворення жировоску ще називається омиленням. Утворення жировоску іллежить від індивідуальних особливостей трупів (ожиріння), ижнішніх умов, від вмісту солей у воді тощо.

Дані про строки утворення жировоску суперечливі. Чим менша маса трупа, тим швидше утворюється жировіск. М.В. Попов (1950) вказує, що трупи немовлят цілком перетворюються V жировіск через 4-5 місяців, трупи дорослих - через 8-10 місяців (іноді більше).

Труп, перетворюючись у жировіск, зберігає свою форму (нап­риклад, труп Вашінгтона був ексгумований через 40 років після « мсрті, проте можна було впізнати його за рисами обличчя). Мікроскопічне дослідження інколи подає чітку структуру органів і і канин. На трупі можуть зберегтися окремі пошкодження, мптява пострілу, странгуляційна борозна тощо. У випадку піруєння в ньому можна знайти деякі отрути.

Л'л ступенем розвитку жировоску не можна точно визначити •і.іс смерті, тривалість перебування трупа у воді чи вологому і рупії. Мова може йти лише про приблизні та мінімальні строки.

Торф'яне дублення - це своєрідна зміна тканин і органів і руна, що потрапив у грунт з великим вмістом гумусових кислот (у торф'яне болото). Труп набуває темно-бурого забарвлення і ущільнюється, неначе дубиться. Звідси і назва цього процесу. В прісних болотах утворюється жировіск, але не дублення.

91

Процес торф'яного дублення вивчений недостатньо. Головним-діючим компонентом є кислоти, які ущільнюють шкіру, розчиняють білки м'язів і внутрішніх органів, знищують гнильні мікроорганізми, розчиняють і вимивають солі з кісток. Кістки стають м'якими та гнучкими, вони легко ріжуться ножем. Внутрішні органи поступово зменшуються в об'ємі і розчиняються. Вага трупів зменшується майже наполовину.

Трупи в стані торф'яного дублення дуже добре зберігаються багато десятків і навіть сотні років, що важливо для експертизи пошкоджень, а іноді й упізнавання трупа.

У 1988 році повідомлялось, що члени австралійської археологічної експедиції, які вели розкопки на острові Пасхи (східна частина Тихого океану), були надзвичайно вражені своєю знахідкою. Професор Р. Майєрс і його помічники У. Роудс і Ю. Лонгвел, розкопуючи невелике болото, раптом натрапили на останки середньовічного рицаря, який сидить на коні. Завдяки консервуючій дії компонентів торфу вершник і Кінь дуже добре збереглися. В гаманці рицаря, підвішеному біля пояса, виявились три золоті угорські дукати 1326 року. Судячи по амуніції, вершник був членом німецького Лівонського ордена (ХІІІ-ХУІ ст). Не зрозуміло, яким чином рицар міг опинитися на острові Пасхи, оскільки він був відкритий голландським мореплавцем Я. Роггевеном лише у 1722 році.

Трупи можуть зберігатися і при деяких інших умовах. Тривалий час труп зберігається в концентрованих розчинах солей (наприклад, добре зберігся з часів громадянської війни труп червоноармійця, знайдений у Сиваській протоці), у льодах, у землі районів вічної мерзлоти, в нафті, смолі тощо.

Неведемо приклад.

У занадто теплу зиму 1991 р один з льодовиків у Альпах (Австрія) почав інтенсивно танути. З часом з його криги стало видно тіла загиблих у першу світову війну солдатів, туристів і тіло людини, що пролежала у кризі більше 5 тисяч років. Це чоловік, 25-35-річний пастух чи мисливець, зріст 160 см, його мозок не менший за наш. Темне волосся підстрижене. На трупі шкіряний одяг, чоботи, утеплені травами. Знімав їх рідко, ходив багато. Крім лука, мав сокиру, костяний стилет, колчан з 14 стрілами, торбинку з березової кори з вугіллям та трутом. Видно, що зібрався в гори надовго. Але, напевне, його захопила зненацька хуртовина, він сховався

92

и гірській щілині, заснув - і "замерз". Невдовзі бідолаху вкрив сніг, а льодовик довершив справу. М'язова система замерзлого виснажена. Вага чого - 40 кг. Знайшли його в декількох метрах від італійської границі і ірничоратувальники і відправили в одну з лікарень Інсбрука. Зараз труп перебуває в холодильнику прозекторської Інсбрукського унівеситету в умовах постійної температури -6°С. Досліди тривають не більше 30 хвилин щотижня. Вчених цікавить все - від вмісту шлунка до генетики. Професор К. Шпіндлер стверджує, що загадок вистачить і для наступних поколінь учених. Знахідка - надбання світової науки.

Судово-медична діагностика давності настання

смерті

Визначення давності смерті - це експертне встановлення строків її настання в годинах для раннього постмортального періоду (до 2-3 діб) або в добах, тижнях чи місяцях при наявності пізніх шін у трупі. При розслідуванні злочинів проти життя людини луже часто вже на місці події під час первісного зовнішнього огляду трупа виникає необхідність у судово-медичному нпзначенні давності настання смерті. Встановлення цього строку и.ідає велику допомогу органам дізнання, попереднього слідства 1.1 суду і нерідко має вирішальне значення для виявлення конкретної особи, яка скоїла злочин.

Судові медики широко розробляють проблему визначення м.ішіості настання смерті, використовуючи гістологічні, гістохімічні, гиофізичні, фізико-хімічні та інші методи дослідження як в пч иериментах, так і при судово-медичних експертизах трупів.

Давність настання смерті в сучасних умовах визначають за п.іпупними показниками та змінами.

/. Суправітальні реакції. У 1916 р. С. Жако запропонував ішкористовувати здатність окремих тканин трупа (особливо . кометних м'язів) реагувати на різні зовнішні подразнення для нп шачення часу настання смерті. Зараз для цієї мети вико-|щ< тонують механічне та хімічне подразнення м'язів, а також інші реакції.

1.1. Механічні реакції. Удар неврологічним молоточком в іочщ, розташованій на променевій кістці на 4-5 см нижче від мкіі.оіюго суглоба, викликає розгинання кисті. Удари по тилу

93

кисті у міжп'ястних проміжках ведуть до зближення відповідних пальців. Удар по передній поверхні стегна в нижній третині супроводжується скороченням чотириголового м'яза тощо. Наяв­ність відповідної реакції м'язів свідчить про те, що з моменту смерті пройшло не більше 1-1,5 год. Через 2-2,5 год після настання смерті вказані м'язові скорочення не викликаються.

Ідіомускулярна пухлина або м'язовий валик утворюється протягом 6-8 год після смерті. У перші 1,5-2 год посмертного періоду результати цієї реакції найчіткіші.

1.2. Електричне подразнення. Подразнення м'язів обличчяза допомогою портативного джерела постійного струму (двібатарейки до кишенькового ліхтаря з переривником) даєможливість визначити час смерті протягом перших 8-Ю год.

Для дослідження електрозбудливості м'язів В.В. Білкун (1980) розробив спеціальні портативні електроподразники м'язів ЕРМ-1 та ЕРМ-2, ГТВ-03, які перетворюють постійний струм 4,5 в у високовольтний (120 і 500 Вт). За його даними, найдовше на струм реагують м'язи очей і нижніх кінцівок (до 12-14 годин після смерті).

3. Хімічне подразнення. Закапування 1 % розчину атропіну або пілокарпіну в очі трупа викликає, відповідно, розширення чи звуження зіниць, що відбувається протягом перших 5-6 год після смерті.

4. Реакція потових залоз. Шкіру змащують 2 % спиртовим розчином йоду, на це місце наносять пасту (50 г амідону в 100 мл касторового масла) і в центральну частину ділянки підшкірно вводять 1 мл 1 % розчину адреналіну (пілокарпіну або ацетил­холіну). Якщо з моменту смерті пройшло не більше 30 год, то вже через 1-1,5 год починається секреція потових залоз (плями навколо місця ін'єкції).

5. Здатність тканин сприймати барвники: при давності смерті до 10 годин забарвлюється трипановим блакитним (або конго червоним) близько 20 % загиблих лейкоцитів, при давності смерті від 10 до 20 годин - біля 40 %, від 20 до 30 год - біля 60 % забарвлених лейкоцитів.

94

1.6. Життєздатність сперматозоїдів. Рухливі сперматозоїди (постерігають протягом перших 10 год після смерті, слабка їх рухливість - до 24 год.

2. Охолодження трупа. В практичній роботі при виявленні група в звичайних кімнатних умовах і відносній вологості 50-60 %, при одночасному вимірюванні температури під пахвою і в прямій кишці, можна користуватись наведеними нижче даними (табл. 2).

Таблиця 2 Залежність давності смерті від температури трупа

Температура під	Ректальна	Давність настання
пахвою (°С)	температура (°С)	смерті (год)
31	33	6
26	29	12
20	25	18
18	22	24

Ьурман (1861) встановив, що зниження температури трупа і;і 1 год в середньому становить 0,889 °С і запропонував таку формулу для визначення часу, що минув з моменту смерті:

36,9 - Т¹ 0,889

;и* І - час, що пройшов після настання смерті (в годинах), Т

ігмнература трупа в градусах Цельсія.

і.і результатами безперервного вимірювання ректальної

і гмііератури у 100 трупів Ф. Фідес і Т. Патен (1958)

8�29

(.іпроііопували для визначення давності настання смерті свою

формулу:

і^хОб^с-^),

де Т, - температура трупа в прямій кишці в градусах Цельсія. і.і даними акторів, ця формула дає можливість майже точно и< іановити час смерті в перші 12 год після її настання.

95

Запропоновані й інші формули. Не потрібно забувати про двократне вимірювання температури трупа на місці події.