Загальні положення

Сукупність наукових знань і практичної діяльності, направ­лених на попередження, розпізнавання та лікування хвороб і на продовження життя людини, тобто медицина - це одна з найнеоб-хідніших, приваблюючих, престижних і надзвичайно відповідаль­них галузей людської діяльності. Медичні працівники зобов'язані з гідністю виконувати свої функції, дотримуватись клятви Гіп­пократа незалежно від їх політичних світоглядів, національності чи віросповідання. Звання лікаря накладає велику відповідаль­ність, часто вимагає значного напруження фізичних і духовних сил. Кожний лікар повинен бути готовим у випадку необхідності знехтувати своїми особистими чи сімейними інтересами заради хворої людини. Робота лікаря пов'язана з тяжкою, напруженою працею, безсонними ночами, виключним терпінням і самовла­данням, важкими душевними переживаннями.

Самі поняття медицина, лікар, медичний працівник асоцію­ються з милосердям, добротою, порядністю, співчуттям, допомо­гою стражденному. Саме так повинно бути. І в більшості випадків медичні працівники цілком відповідають своєму призначенню, сумлінно виконують покладені на них обов'язки. Про це свідчать численні теплі відгуки вдячних пацієнтів про медичних праців­ників, що часто з'являються у засобах масової інформації, особ­ливо у місцевій пресі.

Стрижнем вищої медичної освіти було і є підвищення якості підготовки лікарів. Мається на увазі не тільки покращання науково-методичного рівня навчання, формування у студентів певного світогляду, але й органічне злиття навчання з вихо­ванням майбутнього лікаря, прищеплення йому основ професійної етики, високих моральних якостей.

З древніх часів до людей, які займались медициною, пред'яв­ляли специфічні вимоги. У індійських народів уже з У-ІУ віків

588

ю н.е. лікар зображений доброзичливим, співчутливим до страж­дання хворого, спокійним, терплячим. На вигляд він повинен пув бути скромним, охайним. Особливу популярність отримали моральні заповіти Гіппократа. Надаючи великого значення зовнішньому вигляду медика, він писав: "Лікарю надає авторитет, якщо він хорошого кольору і добре вгодований... Далі йому пристойно тримати себе чисто, мати добрий одяг... Бо все це шичайно приємно для хворих... Нехай він також по своєму праву оуде людиною прекрасною, доброю і як такою - значною та людинолюбною..."

Медична професія важка і неспокійна, вона вимагає не тільки знань, але й душевного покликання, горіння, самовіддачі. А.П. Чехов з приводу цього підкреслював: "Професія лікаря - це подвиг, нона вимагає самовіддання, чистоти душі та чистоти помислів. І роба бути ясним думкою, чистим морально і охайним фізично".

Високі моральні вимоги до лікарів визначаються сутністю і .їмої лікарської професії, її принциповими особливостями, які І»і зко відрізняють медичну професію від усіх інших.

Головна особливість лікарської професії, що обумовлює її

< иоцифіку, полягає в тому, що об'єктом діяльності лікаря є

і юдина, її життя та здоров'я. Це накладає на лікаря величезну

пі/іііовідальність, оскільки життя і здоров'я - найдорожче, що є

V людини.

Друга особливість лікарської професії визначається надзви­чайною складністю та різноманітністю людського життя і варіа-ім'.мьністю перебігу хворобливих процесів у людини, індиві­дуалізацією їх проявів. Крім того, швидко зростає потік наукової медичної інформації, засвоїти яку неможливо.

Третя особливість професії лікаря - повсякденна, мужня, пі/пзижна, самовіддана праця, постійна боротьба, яка зберігає июічам людей життя.

Серед інших особливостей лікарської спеціальності требапі і значити і те, що ні в якій іншій професії помилки та упущеннямі- мають таких тяжких для людини наслідків, оскільки заїм «милку чи недбалість лікаря розплачується хворий. Ось як шовав лікарську діяльність відомий письменник-лікар В. Ве-

589

ресаєв у своїх "Записках лікаря" (1901): "... Людина без житла може замерзнути біля під'їзду будинку, може померти з голоду під вікном хлібного магазину, - і закон байдуже відправить труп у поліцейську приймальню... Власники будинку і хлібного магазину можуть бути спокійні: вони не зобов'язані бути люди­нолюбними і поважати стражденне людство. Але якщо лікар, зморений денною роботою і минулою безсонною ніччю, відмо­виться поїхати до хворого, з'являється закон і запроторює "нелюдського" лікаря в тюрму".

Інший відомий письменник і лікар М. Булгаков у свій час закликав: "Учіться медицині, любіть її, тому що у лікарюванні не повинно бути місця для халтури, бездарностей, просто посередностей". На жаль, у медицину потрапляють і бездарності, і посередності, і ті, що не люблять медицину і не хочуть її опановувати, бо вона ніколи не була їх покликанням, потребою їх душі. А тому у таких горе-спеціалістів частіше, ніж у інших фахівців, бувають різнопланового характеру недоліки, особливо морально-етичного змісту, за які звичайному медичному праців­нику повинно бути соромно.

"На сьогоднішній день, - писав академік М.М. Амосов, -етика медиків низька... Немає доброти, милосердя, а саме головне - немає відповідальності і навіть формальної дисципліни. Проку­рорські погрози зменшились, але совість їх не замінила. В результаті авторитет професії медика і всієї медицини впав до останньої межі. Звідси розгул знахарства, шарлатанства, містики. Боротьба з ними не ведеться. Самі медики, внаслідок своєї малограмотності, також заражені цими дурницями. Наша країна хвора катастрофічним падінням моралі та розчаруванням: колишні ідеали розвалились, нові ще не створені".

Підтвердженням наведеному можуть бути кілька відгуків пацієнтів, опубліковані в пресі. Ось, наприклад, лист - крик душі перукаря з Одеси Є. Кітенко:

"Більшість людей боїться СНІДу та раку, а мені страшно просто захворіти навіть на самий звичайний нежить, тому що більше всього на світі я боюся нашої медицини...

Розкажу про себе. Недавно, перебуваючи у столиці, я потрапила в лікарню з приступом гострого апендициту. Страшно згадувати, як несли

мене в приймальне відділення лікарні: час від часу я знепритомлювала від страшного болю - так санітари підкидали мене на ношах. В рентген­кабінеті лаборантка Гаріпова, що чергувала в той день замість лікаря-рентгенолога, зажадала, щоб я встала для просвічування. Чи не було це маренням? Яке там встати - жити не хотілося від болю. А оскільки я ще періодично втрачала свідомість, то їй все швидко набридло, вона виключила апарат і пішла. Так я і залишилась би лежати в темряві, але тут, на моє щастя, зглянулися санітари: "Давай, тітко, допоможемо тобі встати, а то дійсно помреш". В цілому, минула не одна година, поки мене прооперу­вали. А операція була термінова... Словом, я все-таки вижила. Але в повній безпеці я відчула себе лише тоді, коли вийшла з лікарні...

Може, моя розповідь - "звичайна історія" порівняно з тим, як в Елісті і Волгограді дітей заразили СНІДом, чи в Узбекистані, де щурі гризли в пологовому будинку немовля. Але ж це й страшно, що скільки не пишуть, не говорять, не обіцяють з високих трибун змінити становище, я особисто змін не бачу".

Своїми враженнями про те, як робили аборт в одному міському пологовому будинку, ділиться гр-ка Л.:

"Спочатку про себе: мені 36 років, заміжня, мати двох дітей. Скажу зразу, безкоштовного вже немає нічого... І в лікарню треба йти, як в магазин, з повним гаманцем грошей.

...Коли я увійшла в "операційну", то не зразу зрозуміла, де знаходжуся. Там було так брудно, якісь коробки в одному кутку, на них - грязні ганчірки. Крісло, на яке мені треба було лягати, - забризкане кров'ю, а я як порядна - в білих шкарпетках...

У лікаря запитую: "Пелюшку брати з собою?" Відповідь: "Так, покладіть її під голову". Що я і зробила. Потім лікар бере шматок паперу (добре, що хоч не газетного) і кладе його під інше місце. Після такого... мені вже ні наркоз, ні новокаїн не потрібні, я перебувала в напівшоковому стані".

А ось і тернопільські халепи. Розповідає кореспондент газети "Вільне життя" Любов Рибак.

"Готуючись лягти в стаціонар Тернопільського протитуберкульозного диспансеру, я запаслася всім, чим могла. Звісно - криза. Звинувачувати в цьому медичний персонал було б несправедливо. Однак трапляється у них таке, що не потребує матеріальних послуг, - лише краплини чуйності.

590

591

Послали мене в кабінет функціональної діагностики зробити кардіограму. Несміливо зупиняюсь на порозі, запитую, чи можна увійти. Із сусідньої кімнати виходить високий немолодий лікар з цигаркою в зубах і, випустивши цівку диму, сердито кидає образливі фрази, розпочинає дорікати мені, чому так рано з'явилась. Даремно стараюсь пояснити, що на дверях немає графіка роботи кабінету...

Не встигла оговтатися від стресу, як нова напасть. Випадково поранила пальця. Довелося підніматися поверхом вище у хірургічний відділ. Завідуючий відділом Г. розпорядився зробити перев'язку і одразу на високих тонах заявив: коли я без халата, то мене обслуговувати не будуть. А медсестра пояснювала, що халата немає. Стараюсь з'ясувати, де взяти того халата, та й навіщо він, якщо я вийшла із сусіднього відділу в спортивному костюмі. Однак грізний голос лікаря продовжує гриміти... Не витримую і втрачаю свідомість. Коли приходжу до тями, бачу як медсестри стараються посадити мене, а Г. зверхньо вичитує: "Що за сцени, істерика?.."

Ось таке співчуття і така тактовність лікаря. Від перев'язки я відмовилась... Лягла у ліжко з гострим головним болем. Піднявся тиск, тряслися руки. Ковтала заспокійливі таблетки..."

Для того, щоб ліквідувати чи не допускати аналогічних та більш серйозних недоліків у роботі медичних працівників, щоб зосередити увагу на необхідності чітко, з відповідальністю перед хворою людиною і з належним тактом виконувати свої функції, кожний лікар повинен знати сучасне законодавство щодо охо­рони здоров'я в Україні, орієнтуватися у правових питаннях лікарювання, знати свої обов'язки і права та відчувати відпові­дальність за порушення норм професійної діяльності.

Регламентація професійної діяльності лікарів

Першим офіційним законодавчим документом, що встановлю­вав загальний порядок у справі врегулювання професійної діяль­ності медичних працівників в Україні, була Постанова Ради Народних Комісарів УСРР від 17 квітня 1924 року "Про правила, що регулюють професійну роботу медперсоналу". В ній вперше були викладені основні обов'язки та права медичних працівників, був визначений порядок проведення оперативних втручань, в

тому числі при невідкладних станах і у неповнолітніх чи душевно хворих, було вказано, які документи має право видавати лікар тощо.

У 1971 році Верховна Рада України прийняла "Закон Української РСР про охорону здоров'я", який був введений у дію 1 жовтня відповідною постановою. Цей Закон охоплював усі сторони охорони здоров'я в Україні, але мав ряд недоліків, був недостатньо систематизований, не містив чітких вказівок щодо обов'язків та прав лікаря тощо. Він втратив чинність.

19 листопада 1992 року Верховна Рада України прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (далі -Основи) та Постанову про введення їх у дію. Цей документ значно відрізняється за своїм змістом і суттю від наведених вище. Основи визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і дов­голітнього активного життя громадян, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з названих Основ та інших актів, що не суперечать їм.

Відмітною особливістю нового законодавства про охорону здоров'я є юридичне закріплення досягнутих в Україні успіхів в охороні здоров'я населення та подальшого зміцнення законності і) цій галузі суспільних відносин. Особливості лікарської діяль­ності, заснованої на взаємній довірі хворої людини та лікаря, якому ця людина довіряє своє здоров'я, а часто і життя, породили особливі обов'язки і права медичних працівників як у морально-етичному, так і в юридичному відношенні.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 1992 р. .чвели воєдино та упорядкували існуючі раніше численні і розрізнені правові акти, зокрема щодо професійних обов'язків, прав, пільг і відповідальності медичних і фармацевтичних працівників. Вирішений ряд принципових питань з урахуванням сучасного стану охорони здоров'я в Україні, викладені основні його принципи.

592

593

Треба зазначити, що рішенням від 17 липня 1986 р. за № 286 Рада Міністрів УРСР відмінила Постанову РНК УСРР від 17 квітня 1924 р. "Про правила, що регулюють професійну роботу медперсоналу", за виключенням ряду пунктів і положень, які діють і в теперішній час (див. Зібрання постанов уряду УРСР. -Київ, 1986. - № 7. - Ст. 37. - С. 19-22). Залишився чинним, тобто не скасованим у зв'язку з введенням Основ, ряд положень щодо документів, які може видавати лікар, оперативного втручання в разі очевидної потреби та застосування гіпнозу.