- •1. Відмінність між орфоепічними і акцетуаційними нормами. Типові випадки неправильного наголошування слів. Засоби милозвучності
- •2. Ознаки літературної мови. У чому полягає відмінність між державною, національною й народною мовою.
- •3. Основні функції мови. Визначальні функції для об’єднання суспільства.
- •4. Суть синтаксичної норми. Приклади порушення синтаксичних норм.
- •5. Суть лексичних і стилістичних норм. Приклади їх порушення.
- •6. Культура мови й культура мовлення. Відмінність між поняттями.
- •7. Комунікативні ознаки культури мовлення
- •8. Групи слів за значенням. Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження.
- •9. Мовне законодавство України. Особливості вирішення мовного питанння в різних країнах.
- •10. Процес спілкування як діяльність. Психологічні компоненти будь-якої діяльності.
- •11. Суть мистецтва перемовин. Види запитань.
- •12. Ознаки культури спілкування. Національні, гендерні особливості спілкування.
- •13. Поняття ораторської (риторичної) компетенції.
- •14. Суть мистецтва аргументації.
- •15. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •16. Функції спілкування.
- •17. Функції й види бесід. Співбесіда з роботодавцем.
- •18. Види дискусій. Диспут, полеміка, дебати як форми дискутивно-полемічного мовлення.
- •19. Публічний виступ. Жанри публічного виступу. Підготовка до публічного виступу.
- •20. Особливості вживання омонімів і паронімів у діловому мовленні. Складні випадки слововживання й типові лексичні помилки.
- •21. Відмінність між мовою і мовленням.
- •22. Типи словників і їхнє значення в професійному мовленні. Особливості термінологічних словників.
- •23. Основні закони логіки при вивченні риторики.
- •24. Визначення стратегії спілкування. Назвіть основні стратегії спілкування.
- •25. Основні функції спілкування.
- •26. Визначення риторики й основні поняття класичної риторики.
- •27. Невербальні засоби спілкування і їх класифікація: екстралінгвістика, просодика, кінетика, такесика, графеміка.
- •28. Основні закони спілкування.
- •29. Слухання як важливий компонент професійного спілкування.
- •30. Типи й форми спілкування.
- •31. Курсова й дипломна роботи. Загальні вимоги та оформлення.
- •32. Визначення рецензії, відгуку й загальна характеристика.
- •33. Визначення терміна, основні ознаки.
- •34. Визначення редагування. Особливості редагування наукового тексту.
- •35. Визначення наукової статті. Загальна характеристика, основні вимоги.
- •36. Дайте визначення поняття терміносистеми. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •37. Визначте особливості перекладання наукових текстів українською мовою. Типові помилки.
- •38. Охарактеризуйте історію становлення і розвиток наукового стилю української мови.
- •39. Дайте визначення характеристики. Особливості тексту документа. Загальні реквізити.
- •40. Охарактеризуйте особливості термінотворення сучасної української літературної мови.
- •41. Установіть, у чому полягають проблеми сучасного термінознавства?
- •42. Дайте визначення реферату й зробіть загальну характеристику.
- •43. Визначте загальні вимоги до складання автобіографії і резюме.
- •44. Визначте особливості пояснювальної й службової записки.
- •45. Охарактеризуйте підстилі наукового стилю й загальні вимоги до тексту наукового стилю.
- •46. Охарактеризуйте документи з кадрово-контрактних питань, їх основні види.
- •47. Назвіть й охарактеризуйте психологічні типи партнерів у діловому спілкуванні.
- •48. Охарактеризуйте етикет службового листування. Класифікація листів, реквізити листів та їх оформлення.
- •49. Охарактеризуйте довідково-інформаційні документи, їхні основні види.
- •50. Назвіть основні стилі сучасної української літературної мови. Охарактеризуйте публіцистичний стиль мовлення.
- •51. Дайте визначення заяви. Види заяв. Основні реквізити заяви та їх оформлення.
- •52. Дайте визначення протоколу. Особливості тексту протоколу. Загальні реквізити.
- •53. Назвіть розпорядчі документи, їх основні види. Дайте загальну характеристику.
- •54. Назвіть види перекладу й зазначте їхню суть. Особливості перекладу наукових текстів.
- •55. Установіть, у чому полягає алгоритм укладання термінологічного стандарту?
- •56. Дайте визначення наказу. Особливості тексту наказу. Загальні реквізити.
- •57. Дайте визначення мовного стилю. У чому полягає суть стилістики теоретичної й практичної?
- •58. Охарактеризуйте види оброблення науково-технічної інформації (план, тези, конспект).
- •59. Охарактеризуйте ознаки офіційно-ділового стилю й специфіку їх функціонування.
11. Суть мистецтва перемовин. Види запитань.
Перемовини – обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди. Вони проводяться на різних рівнях, з різною кількістю учасників, можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер. Перемовини призначені для того, щоб на основі взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій відносно рішення обговорюваної проблеми) укласти угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які задовольняють усіх її учасників.
Перемовини виконують такі функції: інформаційно-комунікативну; досягнення домовленостей; регулювання, контроль, координація дій.
Дослідники розрізняють два підходи до перемовин:
а) конфронтаційний, який має суб'єкт-об'єктний характер, – це протистояння сторін, їхня впевненість у тому, що треба здобути перемогу будь-якою ціною, а відмова від неї – це поразка;
б) партнерський, який має суб'єкт-суб'єктний характер, – це спільний аналіз проблеми, в результаті якого учасники шукають найкращі, найбільш взаємовигідні варіанти розв'язання проблеми.
Класифікація перемовин:
– за кількістю учасників: двосторонні, багатосторонні;
– за повторюваністю: разові, постійні;
– залежно від цілей: перемовини, що спрямовані на встановлення взаємин; на нормалізацію несприятливих стосунків; на зміну характеру контактів і надання їм нового, більш високого рівня; на одержання додаткових результатів;
– за змістом: політичні, економічні, особисті;
– за характером: офіційні (їх завдання – підписання відповідних документів, що мають юридичну силу), неофіційні (без підписання відповідних юридичних документів).
Основною метою перемовин є прийняття (після спільного обговорення проблеми) рішення, яке може бути: конструктивним, що пов'язане з реальними змінами до кращого; деструктивним (руйнівним); пропагандистським (пов'язане з обіцянками на словах без відповідних зобов'язань); заспокійливим (що заспокоює суспільну думку).
Перед тим, як сісти за стіл перемовин, слід виробити чітку стратегію, усвідомити можливі труднощі й максимально підготуватися до них.
Стратегія передбачає:
– уважне вивчення особистісних характеристик і особливостей майбутнього співрозмовника, його ділових інтересів, способів ведення перемовин;
– створення сприятливої атмосфери для перемовного процесу, обміркування висловлювань та доказів, ефективних прийомів впливу на співрозмовника;
– продумування «шляхів відступу» і нейтралізації зауважень;
– підготовку ефектного завершення перемовин.
Розрізняють кілька стратегій ведення перемовин.
Перша стратегія ведення перемовин полягає у протистоянні крайніх позицій сторін. Опоненти вперто відстоюють свої погляди, розв'язання проблеми затягується, псуються стосунки між учасниками перемовин.
Друга стратегія перемовин передбачає розв'язання проблем, з урахованням їхнього змісту, інтересів обох сторін та отримання такого результату, який був би обґрунтований і не залежав би від волі жодної зі сторін.
Третя стратегія – розуміння сторонами необхідності пошуку прийнятного для обох сторін рішення. Кінцевий результат не лише обґрунтовується певними нормами, критеріями незалежно від волі сторін, а й відповідає інтересам учасників перемовин.
Перемовини мають три стадії:
1. Підготовка до перемовин (аналіз ситуації) передбачає з'ясування мети, проблеми, оцінювання ситуації, формування загального підходу, визначення позицій під час перемовин та можливих варіантів розв'язання проблеми, їх аргументація, вироблення правильного й коректного ставлення до співрозмовника: установлення контакту з партнером; створення приємної атмосфери спілкування; пробудження інтересу до ваших пропозицій; з'ясування побажань іншої сторони; забезпечення переходу до діалогу.
2. Проведення перемовин. Фахівці з проблем усного ділового спілкування рекомендують дотримуватися таких принципів щодо ведення перемовин:
Розмежування суті проблеми і стосунків учасників перемовин. Якщо виникають непорозуміння, треба уважно, спокійно вислухати партнера, а потім можна уточнити чи спростувати його аргументи, при цьому варто пожартувати, змінити інтонацію, використати певні жести і навіть вибачитися.
Визначення інтересів сторін. Надзвичайно важливо чітко визначити свої інтереси, переконливо аргументувати та відстоювати їх. Водночас треба враховувати й поважати інтереси іншої сторони, з розумінням ставитися до пропозицій опонентів.
Розгляд взаємовигідних варіантів. Під час обговорення проблем доцільно розглядати кілька варіантів вирішення її. Для їх пошуку можна використати метод «розумової атаки», щоб виокремити більше ідей для розв'язання проблеми. Можна також проблему переділити на частини і приймати рішення поетапно. Якщо обом сторонам важко дійти згоди, можна звернутися за порадою до третьої особи, тобто до посередника. Посереднику не обов'язково заглиблюватися в позицію кожної сторони, його завдання – знайти найкращий варіант можливого вирішення проблеми і допомогти сторонам дійти згоди. Посередник готує текст угоди, пропонує його сторонам і з урахуванням їхніх зауважень доводить роботу до логічного завершення.
Застосування об'єктивних критеріїв. Перш ніж дійти згоди, опоненти мають обговорити умови справедливої домовленості. Щоб досягти успіху, треба ретельно готувати кожне рішення, бути відкритим для доказів, не піддаватися тискові.
На результативність перемовин впливає психологічна атмосфера, тому бажано дотримуватися таких правил:
1) не говорити голосно (бо партнер подумає, що ви йому нав'язуєте свою думку) або тихо (партнер не буде впевненим у тому, що добре вас почув), швидко (партнеру хочеться розібратися в почутому і сфор¬мулювати свою думку) або повільно (партнерові може видатися, що ви просто гаєте час);
2) серед учасників перемовин знайти «ключову постать», від якої залежатиме розв'язання питання, до думки якої прислухаються;
3) бажано за наявності «гострих кутів» під час обговорення не вживати слова та вирази, що передають твердість вашого підходу, наприклад: безумовно, тільки так, остаточно тощо. їх краще замінити на такі: мені здається, я думаю, може, це буде кращий варіант.