1

-2-

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Інтелектуальна власність (ІВ) – це творча діяльність, спрямована на створення чогось нового, неповторного, оригінального, унікального. Творчість людини може бути художньою, результатом якої є літературні та художні твори, що використовуються у гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування її світогляду, і технічною, результатом якої є винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо, що сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності та забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг. Зазвичай результати технічної творчості називають "промисловою власністю".

Інтерес до інтелектуальної власності полягає в тому, що вона може приносити прибуток або іншу користь. Але до того, як буде отримано прибуток від об'єкта такої власності, спочатку потрібно вкласти значні кошти на його створення, набуття прав та доведення до робочого стану. Недобросовісний конкурент, що скористається готовим об'єктом промислової власності, матиме конкурентні переваги перед правовласником, оскільки він не несе витрат на створення та підтримання чинності зазначеного об'єкта.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім передбачених законом випадків.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки.

Система інтелектуальної власності складається зп'яти підсистем і зв'язків між ними (рис.1).

Об’єкти права ІВ

Об’єктами права інтелектуальної власності (рис. 2) є:

1) о б ' є к т и п р о м и с л о в о ї в л а с н о с т і :

•Винахід (корисна модель) – це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

•Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

•Під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від інших.

•Географічне зазначення – це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить з цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи

-5-

інших осіб. Така особа може дозволяти іншій використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог законодавства.

Передання майнових прав інтелектуальної власності може здійснюватись повністю або частково іншій особі на умовах, які можуть бути визначені договором, укладеним відповідно до чинного законодавства.

Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам відбувається за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або за замовленням:

-особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або за замовленням, належать творцеві об’єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати роботодавцю або замовнику.

-майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать творцеві цього об’єкта та юридичній або фізичній особі (роботодавцю чи замовнику) спільно, якщо інше не встановлено договором.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього трава чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством чи договором.

Захист права інтелектуальної власності здійснюється у суді.

Суд може постановити рішення, зокрема, про:

-застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

-зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

-вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

-вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

-застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших істотних обставин;

-опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Правові відносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст.41, 54), нормами Цивільного кодексу України [1] (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, в Україні діють 10 спеціальних законів [2-11] у сфері інтелектуальної власності. Окремі норми щодо інтелектуальної власності містяться в деяких інших законах.

У випадку, коли необхідно врегулювати суперечки щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності (рис. 3). За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності

-7-

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців, викладачів тощо.

Державне підприємство "Інтелзахист" займається питаннями боротьби з порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою – суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори – це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.

На рис. 3 показані також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 договори, 14 з яких регулюють правовідносини і сфері інтелектуальної власності, а 8 – відносяться до авторського права і суміжних прав.

Д о г о в о р и п р о з а х и с т і н т е л е к т у а л ь н о ї в л а с н о с т і :

-Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів;

-Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник;

-Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм віднезаконного відтворення їхніх фонограм;

-Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів;

-Найробський договір про охорону олімпійського символу;

-Паризька конвенція про охорону промислової власності;

-Договір про патентне право (PLT);

-Міжнародна конвенціяпро охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;

-Договір про закони про торговельні марки;

-Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

-Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем;

-Договір ВОІВ про авторське право;

-Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Г л о б а л ь н і д о г о в о р и с и с т е м и о х о р о н и :

-Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

-Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

-Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації;

-Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

-Договір про патентну кооперацію.

Д о г о в о р и п р о к л а с и ф і к а ц і ї :

-Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків;

-Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

-Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію;

-Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів. Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була

заснована 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, зокрема й Україна.

Україна приєдналася до 8 договорів і продовжує роботу щодо приєднання до інших.

-8-

АВТОРСЬКЕ ПРАВО (ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

НА ЛІТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНІЙ ТА ІНШИЙ ТВІР)

Об’єктами авторського права є твори, а саме:

1) л і т е р а т у р н і т а х у д о ж н і т в о р и , зокрема:

-романи, поеми, статті та інші письмові твори;

-лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

-драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми,

-хореографічні, інші сценічні твори;

-музичні твори (з текстом або без тексту);

-аудіовізуальні твори;

-твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

-фотографічні твори;

-твори ужиткового мистецтва;

-ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

-переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

-збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) к о м п ’ ю т е р н і п р о г р а м и ;

3) к о м п і л я ц і ї д а н и х (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) і н ш і т в о р и .

Перелічені вище твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них незалежно від їх завершеності, призначення, цінності, а також способу чи форми їх вираження.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються, але ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Твори, які не є об’єктами авторського права:

-акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

-державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

-повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

-9-

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. За відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Авторське право виникає з моменту створення твору і може сповіщатись спеціальним знаком, встановленим законом. На відміну від об'єктів промислової власності, на які автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв і де існують суворі процедури для цього, виникнення і здійснення авторських прав не вимагає виконання будь-яких формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для повідомлення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору і складається з латинської літери "С" в колі, імені (назви) власника авторського права і року першого опублікування твору. Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2005.

Особисті немайнові права автора:

-право на визнання людини автором;

-право перешкоджати посяганню на право інтелектуальної власності, що завдає шкоди честі чи репутації автора;

-вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

-забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;

-обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

-на недоторканність твору.

Автор має право на недоторканість твору, тобто протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими зацікавленими особами.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

-право на використання твору;

-виключне право дозволяти використання твору;

-право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

-інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використанням твору є його:

-опублікування (випуск у світ);

-відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

-переклад;

-10-

-переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

-включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо;

-публічне виконання;

-продаж, передання в найм (оренду) тощо;

-імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо;

-інші дії, встановлені законом.

Опублікування твору (випуск твору у світ) відбулося, якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.

Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення.

Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законодавством.

Після смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.

Використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених законодавством.

Випадки правомірного безоплатного використання твору без згоди автора за обов’язкового зазначення ім’я автора та джерела запозичення:

-як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо - і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

-для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

-в інших випадках, передбачених законом.

Автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено законодавством. Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів – громадян України – передбачається авторська винагорода, то автори для одержання гонорару реєструють ці твори в ДП "Українське агентство з авторських і суміжних прав". Автори, яким виплачуються лише договірні та інші одноразові суми таку реєстрацію не здійснюють.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору (Право автора на частку від суми продажу оригіналу твору).

Це право переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.