3. Основні функції мови. Визначальні функції для об’єднання суспільства.

Комунікативна: Мова – засіб обміну інформацією, універсальний засіб спілкування. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується – мертва мова;

Мислетворча: Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки. Мислення внутрішнє мовлення. Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм;

Номінативна: Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей;

Пізнавальна: Мова – засіб пізнання світу, енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь;

Культурологічна: Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури;

Експресивна: Мова є засобом вираження внутрішньо о світу, емоцій людини;

Етична: Мова є засобом дотримання певних норм поведінки, моральних правил;

Ідентифікаційна: Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти, вона консолідує націю.

4. Суть синтаксичної норми. Приклади порушення синтаксичних норм.

Синтаксичні норми – це усталені зразки побудови словосполучень, речень. Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чіко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв’язків. Синтаксичні зв’язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (міжпідметом і присудком).

Напр.: питання ставити, порушувати, висувати - можна; питання піднімати, загострювати - не можна; допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності - можна; допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання - не можна; викликати захоплення, радість, овації -можна; протест, хворобу - не можна.

5. Суть лексичних і стилістичних норм. Приклади їх порушення.

Лексичні норми – регулюють правильність вживання слів у властивих їм значеннях.

Стилістичні норми — це норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів. Порушення стилістичних норм, як правило, відбувається внаслідок використання в одному функціональному стилі мовних засобів, що характерні для іншого стилю, наприклад, зловживання лексикою і фразеологією ділового стилю або спеціальними термінами в текстах ненаукового характеру (не диференціювати, а розрізняти — в розмовному стилі). Невмотивоване вживання нелітературної лексики (діалектизмів, просторічних слів), стилістично невиправдане вживання експресивних засобів, що створює зайву, інколи фальшиву емоційність (море дуже глибоке, а не глибоченне море — в науковому стилі).

6. Культура мови й культура мовлення. Відмінність між поняттями.

Культура мови – показник її унормованості, що визначається загальноприйнятими нормами. Таким чином, наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови. Вона розробляє правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудови словосполучень і речень та вимагає від мовців їх дотримання. Про культуру мовлення говорять, якщо нормативно-регулювальний аспект, пов’язаний з встановленням правил користування мовними засобами, зорієнтований на носіїв мови.

Культура мовлення, спираючись на здобутки мовної культури, передбачає, по-перше, безумовне додержання (усно і на письмі) норм літературної мови, по-друге, мовленнєву майстерність того, хто говорить, або пише. Отже, мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва діяльність. Тільки у ній народжується, формується й мова, й мовлення. Мовленнєва діяльність можлива лише в суспільстві, зумовлюється його потребами.