22. Типи словників і їхнє значення в професійному мовленні. Особливості термінологічних словників.

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Існують спеціальні словники понятійно довідкового характеру — енциклопедичні і словники власне мовні — лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів). Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики — граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів. У словниках іншомовних слів уміщуються сло¬ва, запозичені з різних мов. Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток. Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.).

23. Основні закони логіки при вивченні риторики.

Закони риторики: 1)    Концептуальний – формується здатність всебічно аналізувати об’єкт дослідження та вибудовувати систему знань про нього. 2)    Закон моделювання аудиторії – формує вміння вивчати в системі з групи ознак: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні, що визначає портрет аудиторії. 3)    Стратегічний – формує вміння розробляти програму діяльності на основі розробленої концепції. 4)    Тактичний – формує вміння працювати з фактами і аргументами, активізує співрозмовника. 5)    Мовленнєвий – формує уміння володіти мовленням. 6)    Закон ефективної комунікації – формує уміння встановлювати контакт із аудиторією. 7)    Системно-аналітичний закон – формує в людині уміння робити висновки з помилок, використовувати набутий досвід.

24. Визначення стратегії спілкування. Назвіть основні стратегії спілкування.

тратегії (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) спілкування — загальна схема дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети, яку переслідують співрозмовники. узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування:

§ гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

§ гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

§ маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

§ маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

§ маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

Найважливішими компонентами стратегії спілкування є мотиваційний (спілкування має реалізувати мету одного суб'єкта чи обох), змістовий (комунікативні установки — гуманістичні чи маніпулятивні — обирають учасники спілкування) і процесуальний (конструювання спілкування, тобто співвідношення між діалогом і монологом). Психологія використовує різноманітні класифікації стратегій спілкування. Наприклад, маніпулятивні та актуалізаторські. Так, виходячи з маніпулятивних особливостей спілкування, Е.Шостром виокремлює чотири основні стратегії маніпуляторів.

§ Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і контролюючи їх. Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів і т. п., управляючи людьми як маріонетками.

§ Пасивний маніпулятор являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи активному маніпуляторові думати і працювати за нього.

§ Маніпулятор, який змагається, ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано. Для такого типу людини життя — це битва, де всі інші люди — то суперники чи вороги, реальні або потенційні. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», і тому його можна вважати чимось середнім між активним і пасивним маніпуляторами.

§ Байдужий маніпулятор грає в індиферентність. Він намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з моживістю обіграти партнера.

На противагу маніпуляторові актуалізатор (цей термін запозичений у А. Маслоу) — це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і багатим життям. Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники: неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити враження); несвідомість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче); контроль (маніпулятор здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, приховуючи від них свої мотиви); цинізм (маніпулятор не довіряє собі й іншим, вважає, що у стосунках між людьми наявні лише дві можливості: керувати чи бути керованим). Філософія життя актуалізатора вирізняється чотирма протилежними факторами: чесністю (актуалізатор здатен до чесного прояву своїх почуттів, хоч би якими вони були); усвідомленістю (актуалізатор сприйнятливий до себе та інших); волею (актуалізатор здатний до вільного вираження властивих йому можливостей); довірою (актуалізатор глибоко вірить у себе та інших).