7. Комунікативні ознаки культури мовлення

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень.

Багатство. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

Виразність. Ця невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом.

Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.

8. Групи слів за значенням. Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження.

Омоніми — це слова, однакові за звучанням і різні за значенням. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (лава — ослін, лава — вулканічна; поле — простір, поле — дієслово; термін — час, термін — слово, поняття) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв’язки між значеннями практично втрачено (фокус — спритність рук, фокус — в оптиці). Омоніми бувають лексичні і граматичні.

Лексичні омоніми, залежно від контексту, означають різні предмети чи поняття:Хто се, хто се чеше довгу косу? – А внук косу несе в росу, весело співає. Або: Гірським ключем він пахне і глицею гірською. Ключ виймає: прийшов і двері одмикає — І ключ у небі лине й лине.

Граматичні омоніми — це слова, які виявляють омонімічність тільки в певних граматичних формах. З фабрики (родовий відмінок однини) — усі фабрики (називний відмінок множини).

Фонетичні омоніми, омофони — різні слова, що зберігають звучання при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графічного відтворення: бони — тимчасові паперові гроші — бонни (бонна — гувернантка — вихователька); незграба(іменник) — не з граба (частка і прийменник з іменником).

Синоніми (від гр. synonymos — однойменний) — це слова, близькі за значенням, але різні за звучанням. Залежно від відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднання з іншими словами, синоніми, що виражають єдине спільне для всіх слів поняття, об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти — найуживанішого серед інших. Це слово зазвичай стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене й таке, що найтонше та найповніше виражає значення всього ряду: мати, матір, матуся, матусенька, ненька, мамочка, мамуня, мамуля; Олександр, Сашко, Саньк; Наталя, Наталка, Тала, Таля, Ната, Тата; повідомити, возвістити, дати знати, інформувати, довести до відома.

Антоніми (від гр. anti — проти і onyma — ім’я) — це слова, що називають протилежні за змістом поняття.

Розглядаючи словниковий склад української мови з точки зору його походження і стилістичного використання, зазначемо, що за походжнням виділяються в ньому 4 шари, а саме: слова спільнослов "янські, східнослов" янські, власне українські й іншомовні, а за стилістичним використанням в ньому виділяють лексику загальновживану, специфічно-побутову, виробничо-професійну, науково-термінологічну, адміністративно-ділову, емоційно-забарвлену та ін., а також лексику книжну й розмовну.

Оскільки словниковий склад української мови весь час розвивається, змінюється, збагачується, в ньому розрізняють 2 шари: активний, який охоплює загальновживану лексику та слова, що вживаються у спілкуванні спеціалістів певної галузі народного господарства, науки і культури, і пасивний, до якої належать слов, що вийшли з активного мовного вжитку (архаїзми) і використовуються лише за певної потреби, а також слова-неологізми, які ще не стали загальновживаними. Архаїзми в сучасній українській мові використовуються переважно в художній літературі і науково-дослідних працях; неологізми, крім художніх творів, - у науковому, публіцистичному й газетно-інформаційному стилях.