- •1. Відмінність між орфоепічними і акцетуаційними нормами. Типові випадки неправильного наголошування слів. Засоби милозвучності
- •2. Ознаки літературної мови. У чому полягає відмінність між державною, національною й народною мовою.
- •3. Основні функції мови. Визначальні функції для об’єднання суспільства.
- •4. Суть синтаксичної норми. Приклади порушення синтаксичних норм.
- •5. Суть лексичних і стилістичних норм. Приклади їх порушення.
- •6. Культура мови й культура мовлення. Відмінність між поняттями.
- •7. Комунікативні ознаки культури мовлення
- •8. Групи слів за значенням. Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження.
- •9. Мовне законодавство України. Особливості вирішення мовного питанння в різних країнах.
- •10. Процес спілкування як діяльність. Психологічні компоненти будь-якої діяльності.
- •11. Суть мистецтва перемовин. Види запитань.
- •12. Ознаки культури спілкування. Національні, гендерні особливості спілкування.
- •13. Поняття ораторської (риторичної) компетенції.
- •14. Суть мистецтва аргументації.
- •15. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •16. Функції спілкування.
- •17. Функції й види бесід. Співбесіда з роботодавцем.
- •18. Види дискусій. Диспут, полеміка, дебати як форми дискутивно-полемічного мовлення.
- •19. Публічний виступ. Жанри публічного виступу. Підготовка до публічного виступу.
- •20. Особливості вживання омонімів і паронімів у діловому мовленні. Складні випадки слововживання й типові лексичні помилки.
- •21. Відмінність між мовою і мовленням.
- •22. Типи словників і їхнє значення в професійному мовленні. Особливості термінологічних словників.
- •23. Основні закони логіки при вивченні риторики.
- •24. Визначення стратегії спілкування. Назвіть основні стратегії спілкування.
- •25. Основні функції спілкування.
- •26. Визначення риторики й основні поняття класичної риторики.
- •27. Невербальні засоби спілкування і їх класифікація: екстралінгвістика, просодика, кінетика, такесика, графеміка.
- •28. Основні закони спілкування.
- •29. Слухання як важливий компонент професійного спілкування.
- •30. Типи й форми спілкування.
- •31. Курсова й дипломна роботи. Загальні вимоги та оформлення.
- •32. Визначення рецензії, відгуку й загальна характеристика.
- •33. Визначення терміна, основні ознаки.
- •34. Визначення редагування. Особливості редагування наукового тексту.
- •35. Визначення наукової статті. Загальна характеристика, основні вимоги.
- •36. Дайте визначення поняття терміносистеми. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •37. Визначте особливості перекладання наукових текстів українською мовою. Типові помилки.
- •38. Охарактеризуйте історію становлення і розвиток наукового стилю української мови.
- •39. Дайте визначення характеристики. Особливості тексту документа. Загальні реквізити.
- •40. Охарактеризуйте особливості термінотворення сучасної української літературної мови.
- •41. Установіть, у чому полягають проблеми сучасного термінознавства?
- •42. Дайте визначення реферату й зробіть загальну характеристику.
- •43. Визначте загальні вимоги до складання автобіографії і резюме.
- •44. Визначте особливості пояснювальної й службової записки.
- •45. Охарактеризуйте підстилі наукового стилю й загальні вимоги до тексту наукового стилю.
- •46. Охарактеризуйте документи з кадрово-контрактних питань, їх основні види.
- •47. Назвіть й охарактеризуйте психологічні типи партнерів у діловому спілкуванні.
- •48. Охарактеризуйте етикет службового листування. Класифікація листів, реквізити листів та їх оформлення.
- •49. Охарактеризуйте довідково-інформаційні документи, їхні основні види.
- •50. Назвіть основні стилі сучасної української літературної мови. Охарактеризуйте публіцистичний стиль мовлення.
- •51. Дайте визначення заяви. Види заяв. Основні реквізити заяви та їх оформлення.
- •52. Дайте визначення протоколу. Особливості тексту протоколу. Загальні реквізити.
- •53. Назвіть розпорядчі документи, їх основні види. Дайте загальну характеристику.
- •54. Назвіть види перекладу й зазначте їхню суть. Особливості перекладу наукових текстів.
- •55. Установіть, у чому полягає алгоритм укладання термінологічного стандарту?
- •56. Дайте визначення наказу. Особливості тексту наказу. Загальні реквізити.
- •57. Дайте визначення мовного стилю. У чому полягає суть стилістики теоретичної й практичної?
- •58. Охарактеризуйте види оброблення науково-технічної інформації (план, тези, конспект).
- •59. Охарактеризуйте ознаки офіційно-ділового стилю й специфіку їх функціонування.
7. Комунікативні ознаки культури мовлення
Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.
Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.
Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження.
Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності.
Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.
Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень.
Багатство. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.
Виразність. Ця невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом.
Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.
8. Групи слів за значенням. Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження.
Омоніми — це слова, однакові за звучанням і різні за значенням. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (лава — ослін, лава — вулканічна; поле — простір, поле — дієслово; термін — час, термін — слово, поняття) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв’язки між значеннями практично втрачено (фокус — спритність рук, фокус — в оптиці). Омоніми бувають лексичні і граматичні.
Лексичні омоніми, залежно від контексту, означають різні предмети чи поняття:Хто се, хто се чеше довгу косу? – А внук косу несе в росу, весело співає. Або: Гірським ключем він пахне і глицею гірською. Ключ виймає: прийшов і двері одмикає — І ключ у небі лине й лине.
Граматичні омоніми — це слова, які виявляють омонімічність тільки в певних граматичних формах. З фабрики (родовий відмінок однини) — усі фабрики (називний відмінок множини).
Фонетичні омоніми, омофони — різні слова, що зберігають звучання при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графічного відтворення: бони — тимчасові паперові гроші — бонни (бонна — гувернантка — вихователька); незграба(іменник) — не з граба (частка і прийменник з іменником).
Синоніми (від гр. synonymos — однойменний) — це слова, близькі за значенням, але різні за звучанням. Залежно від відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднання з іншими словами, синоніми, що виражають єдине спільне для всіх слів поняття, об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти — найуживанішого серед інших. Це слово зазвичай стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене й таке, що найтонше та найповніше виражає значення всього ряду: мати, матір, матуся, матусенька, ненька, мамочка, мамуня, мамуля; Олександр, Сашко, Саньк; Наталя, Наталка, Тала, Таля, Ната, Тата; повідомити, возвістити, дати знати, інформувати, довести до відома.
Антоніми (від гр. anti — проти і onyma — ім’я) — це слова, що називають протилежні за змістом поняття.
Розглядаючи словниковий склад української мови з точки зору його походження і стилістичного використання, зазначемо, що за походжнням виділяються в ньому 4 шари, а саме: слова спільнослов "янські, східнослов" янські, власне українські й іншомовні, а за стилістичним використанням в ньому виділяють лексику загальновживану, специфічно-побутову, виробничо-професійну, науково-термінологічну, адміністративно-ділову, емоційно-забарвлену та ін., а також лексику книжну й розмовну.
Оскільки словниковий склад української мови весь час розвивається, змінюється, збагачується, в ньому розрізняють 2 шари: активний, який охоплює загальновживану лексику та слова, що вживаються у спілкуванні спеціалістів певної галузі народного господарства, науки і культури, і пасивний, до якої належать слов, що вийшли з активного мовного вжитку (архаїзми) і використовуються лише за певної потреби, а також слова-неологізми, які ще не стали загальновживаними. Архаїзми в сучасній українській мові використовуються переважно в художній літературі і науково-дослідних працях; неологізми, крім художніх творів, - у науковому, публіцистичному й газетно-інформаційному стилях.