ГЛАВА 10

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, ЗУМОВЛЕНІ ВПЛИВОМ БІОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ

Біологічні фактори виробничого середовища займають важливе місце в структурі професійної захворюванності, в зв'язку з розвитком виробництв мікробіологічного синтезу (виробництво амінокислот, ферментів, лікарських препаратів, кормових білків). Особливостю таких препаратів є те, що їх виготовляют за допомогою бактерій, вірусів, грибів, клітин тварин і рослин.

Досить могутнім джерелом біологічного забруднення виробничого середовища слугують об'єкти тваринництва і птахівництва. Стоки тваринницьких ферм є одним із головних джерел хімічного і біологічного забруднення. Вони мають у своєму складі велику кількість хвороботворних мікроорганізмів і яєць гельмінтів. Одним із основних виробничих біологічних факторів у птахівництві є забруднення приміщень пташників пташиним пилом (пух, перо, лупа) і пилом рослинного походження.

ІНФЕКЦІЙНІ І ПАРАЗИТАРНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Професійні інфекційні і паразитарні захворювання – це захворювання, однорідні з тією інфекцією, з якою робітники контактують під час виконання роботи (табл. 16).

паразитарного захворювання може бути:

-контакт з інфекційним хворим. Так, захворювання туберкульозом, паротитом у лікаря (медичної сестри, санітарки) спеціалізованого туберкульозного або дитячого інфекційного відділення повинно вважатись професійним (в разі відсутності підстави для виникнення цього захворювання поза умовами праці захворівшого);

-стикання з інфікованим матеріалом. Лаборанти, мікробіологи, прозектори (мокрота, кал, кров, сеча від хворих людей; трупи померлих від інфекційного захворювання); робітники, які стикаються з інфікованими продуктами рослинного або тваринного походження (шкіра, щетина, шерсть, м'ясо, зерно, бавовна тощо);

- стикання з хворою твариною або птахом персонала

сільськогосподарських підприємств під час догляду за ними, або ветеринарних працівників – під час їх лікування;

-праця в умовах лісних масивів в процесі освоєння нових районів, будівництва в них, прокладці нових шляхів, геологорозвідувальних робіт (находження в районах епідемічних очагів з таких інфекційних захворювань як кліщовий енцефаліт, комаринний енцефаліт);

-стикання з зараженим грунтом, водою. До цієї групи професійних захворювань відносяться анкілостомідоз у шахтарів, жовтяничний і безжовтяничний лептоспіроз (під час роботи на рисових полях, рибних промислах, в каналізаційних люках).

Клініка. Всі професійні інфекційні захворювання діляться на дві групи: антропонози і зооантропонози.

Антропонози – це інфекції, що вражають виключно людей. Джерелом інфекції є хворі люди або здорові носії патогенних мікроорганізмів (черевний тиф, паратиф, холера, епідемічний паротит, кор, дизентерія, грип, натуральна віспа). Антропонози зустрічаються переважно серед медичних працівників.

Вірусний гепатит. Існує дві основні форми вірусного гепатита: інфекційний (гепатит А) і сироватковий (гепатит Б). Джерелом інфекції є хвора людина. Зараження інфекційним гепатитом відбувається перорально, а сироватковим – парентерально (під час переливання крові, сироватки, ін'єекціях, хірургічних втручаннях тощо). Частіше всього заражуються гепатитом медичні працівники інфекційних стаціонарів, стоматологи, отолярингологи, а також лаборанти, робітники, які зайняті виготовленням препаратів крові. По клінічному перебігу вірусний гепатит може протікати із жовтяницею, без неї, а також бути абортивним і латентним. Інкубаційний період триває від 2-5 тижнів до 6 місяців.

Експертиза працездатності. Особи, що захворіли на вірусний гепатии тимчасово непрацездатні. Ті, що мають наслідки після перенесеного захворювання (перехід в хронічну форму, цироз печінки), є обмежено

працездатними, вони не повинні допускатись на підприємства харчової промисловості, станції переливання крові, в дитячі установи. Особи, які перенесли вірусний гепатит, можуть бути допущені до роботи в декретовані колективи тільки після повної нормалізації біохімічних показників крові.

Паротит епідемічний – дитяча інфекція, хоча можливе ураження й дорослих. Збудником паротиту є вірус, який містить інфекційну рибонуклеїнову кислоту. Джерелом інфекції є хвора людина, шлях передачі інфекції – повітряно-краплинний, інколи через предмети, які містять слину. Контингентом підвищенного професійного ризику є медичний персонал спеціалізованих інфекційних відділень – лікарі, медичні сестри, санітарки; працівники дитячих установ і шкіл – няні, вихователі дитячих садків, вчителі молодших класів середніх шкіл і музичних шкіл (ігра на духових інструментах). Клінічно у дорослих епідемічний паротит протікає з ураженням нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт).

Експертиза працездатності. Хворий на епідемічний паротит є непрацездатним на протязі 9 днів. В разі наявності стійких наслідків перенесеного захворювання (арахноїдіт, гідроцефалія, епілепсія) працездатність є стійко обмеженою, а інколи і втраченою.

Зооантропонози - це заразні хвороби, які є загальними для тварин і людини (сибірська виразка, бруцельоз, туляремія, лептоспірози). Збудники циркулюють в популяціях ссавців, птахів, серед членистоногих (кліщі), які є резервуарами, і передаються людині різними шляхами. Зооантропонози зустрічаються, як правило, серед представників багатьох професій. По етіологічному принципу (з урахуванням видової належності збудників) ці захворювання можна розділити на:

-вірусні (сказ, ящір, кліщовий енцефаліт);

-мікробні (сальмонельози, бруцельоз, чума, сибірська виразка, лептоспіроз);

-рикетсіозні (лихоманка Ку, марсельська лихоманка);

-хламідійні (орнітоз);

-паразитарні (амебіаз, токсоплазмоз, малярія);

-біогельмінтозні (опісторхоз, ехінококоз, трихінельоз);

-(аспергільоз).

Анкілостомідоз – хвороба, яка викликається паразітами із сімейства анкілостомід (мілкі круглі глисти). Яйця анкілостомід, у великій кількості виділяються самкой в кишечнику ураженної людини. Разом із калом попадають в грунт, де із них вилуплюються личинки. Через деякий час личинки набувають здатність втілюватись в організм людини через шкіру, яку вони пробуравлюють. Током крові личинки заносяться в легеневі судини і через стінки альвеол – в повітряноносні шляхи. Звідци вони із слизом і харкотинням попадають в стравохід і кишечник, де перетворюються у дорослих паразитів (набувають полової зрілості). Самка виділяє яйця, і цикл повторюється знов. Таким чином, людина заражається від людини із проміжним ланцюгом у вигляді грунта (людина – грунт – людина). Очагами анкілостомідоза є: підземні роботи (робітники шахт, рудників) і наземні роботи, пов'язані з меліорацією, перевозкою гною, зрошенням грунта. Клінічні прояви інвазії – зниження апетиту, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, періодичний пронос.

Основним методом лікування є дегельмінтизація.

Експертиза працездатності. Носії глистів на час проведення дегельмінтизації розміщують в днівний стаціонар, після її закінчення їх переводять на поверхню з доплатою (в разі зниження заробітку), з видачею листка професійної непрацездатності.

Профілактика. Дегельменталізація особ, які працюють під землею. Проведення періодичних медичних оглядів. Організація системи асенізації.

Бруцельоз (“мальтійська лихоманка”, “хвороба Банга”) – захворювання, збудником якого є бруцела. Найбільш заразним для людини є бруцельоз мілкого рогатого скота (овець і коз). Інфекційним матеріалом є головним чином молоко, а також сеча хворих тварин, а також викидень, його оболонки. Інфекція

передається шляхом вживання іжі (свіжий овечий сир, бринза) і контактним шляхом (стикання з хворою твариною, м'ясом). Частіше всього заражаються ветеринари, зоотехніки, робітники тваринницьких хозяйств, м'ясокомбінатів.

Захворювання визнається професійним в разі:

-документально доведеного контакту з хворою на бруцельоз твариною;

-відсутністю побутового зараження.

Профілактика. Облік, ізоляція, в разі необхідності госпіталізація хворих. Специфічна імунізація особ, що мають постійний контакт з бруцельозною інфекцією. Утримання хворих на бруцельоз тварин в окремих хозяйствах.

Лептоспіроз (хвороба Васільєва-Вейля) – захворювання, яке викликається збудником Leptospira icterohaemorrhagica. Джерелом зараження є пацюки. Вони виділяють лептоспіри з сечою і інфікують грунт, відкриті водоймища, харчові продукти. Інфекція передається через заражену воду, із якої лептоспіри проникають через пошкоджену шкіру під час проведення сільськогосподарських робіт. Хворіють переважно особи певних професій: землекопі, сільськогосподарські робітники, меліоратори, робітники рибних промислів, продовольчих складів, асенизатори.

Профілактика. Показані заходи з осушування болот, дератизації і санітарної охорони водоймищ. Правильне зберігання продуктів харчування, яке б виключало можливість зараження їх гризунами. Слід використовувати спеціальний одяг, робітникам, які по умовам праці можуть стикатися з зараженими об'єктами.

Туберкульоз – гостре або хронічне інфекційне захворювання людини і тварин. Викликається мікобактерією, яка належить до сімейства променястих грибів – актиноміцетів. Вважається професійним захворюванням медичного персонала протитуберкульозніх установ, де має місце контакт з людьми або тваринами, що хворіють відкритими формами туберкульозу, або з секційним матеріалом (прозектори). Для визнання зв'язку захворювання з умовами праці потрібна наявність трьох умов:

-контакт в процесі професійної діяльності з хворими відкритими формами туберкульоза чи інфікованим матеріалом;

-початок захворювання в період цього контакта або після його закінчення;

-відсутність побутового контакта з тубуркульозним хворим Профілактика передбачає: - диспансерізацію медичного персонала

спеціалізованих лікувальних закладів;

-дотримування протиепідемічного режиму;

-відбір для роботи в протитуберкульозних диспансерах здорових особ, без клінічних проявів туберкульоза.

Сибірська виразка – хвороба, яка відноситься до групи зооантропонозів. Збудником звороби є - Bac. Anthracis – досить велика нерухома палочка, яка здатна утворювати спори, що має велику стійкість у зовнішньому середовищі і здатність зберігати життєдіяльність у грунті на протязі більше 20 років.

Джерелом інфекції є хворі тварини: вівці, корови, кози, олені, верблюди, , буйволи, свині. Тварини заразні на протязі всього періода хвороби, вони виділяють у зовнішнє середовище збудника хвороби із сечею, випорожненнями, слиною. Ураження людини можливе контактним, аліментарним і повітряно-крапельним шляхом.

Вхідні ворота інфекції – пошкоджена шкіра, тому найбільш часто у людини спостерігається шкірна форма захворювання, яка є найбільш доброякісною. Легенева і кишкова форми у людини спостерігаються дуже рідко.

Контингент підвищеного професійного ризику складають ветеринарні працівники, пастухи, доярки, робітники шкіряного і щетинного виробництва, боєнь худоби. В літній час у розповсюдженні інфекції приймають участь ґедзі, мухи-жигалки, кліщі.

Експертиза працездатності. Наслідків хвороби, які б впливали на працездатність, звичайно не спостерігається.

Профілактика. Серед профілактичних заходів слід мати на увазі:

-посилення ветеринарно-санітарного нагляду за тваринами, забоєм скота,

джерелами і вогнищами інфекції;

-ізоляція хворих тварин (і людини) при наявності підозри на сибірську виразку;

-вакцинопрофілактика людей і тварин;

-дотримання санітарно-гігієнічних умов праці;

-проведення періодичних медичних оглядів працюючих в контакті з тваринами.

ЗАХВОРЮВАННЯ, ОБУМОВЛЕНІ ВПЛИВОМ АНТИБІОТИКІВ

Антибіотиками принято називати різні хіміотерапевтичні речовини, які продукуються мікроорганізмами або отримуються із інших природних джерел, а також синтетичні продукти, що придушують збудників захворювань чи гальмують прогресування злоякісних новоутворень.

Промислове виробництво антибіотиків ведеться шляхом біосентиза. Більшість із них отримують із грибів цвілі, актиноміцетів, бактерій. Роботи в різних галузях мікробіологічної промисловості, застосування антибіотиків у медичній та фармакологічній практиці показують, що в разі наявності несприятливих санітарно-гігієнічних умов на ділянках просіву, фасовки можуть спостерігатись підвищені концентрації мілкодисперсного пилу готового продукта антибіотиків. В зв'язку з цим тривала робота на вказаних ділянках може призвести до інгаляції значних доз антибіотиків і обумовити розвиток таких професійних захворювань, як: дерматит, екзема, дисбактеріоз.

Дисбактеріоз. У осіб, які тривалий час мають контакт з антибіотиками спостерігається зниження загальної імунобіологічної резистентності організма, порушення видового состава мікробних асоціацій. У працюючих в контакті з антибіотиками спостерігаються дизуричні явища (свербіж і різь під час сечовипускання, нетримання сечі, прискорене сечовипускання), скарги на дисфункцію кишечника (нудота, блювання, метеоризм, біль в животі, запори, які змінюються проносами). В основі цієї симптоматики лежить порушення

нормальної мікрофлори. В зіскрібках із слизової оболонки язика у таких хворих можна виявити дріжджіподібні гриби рода кандида в стадії активного розмноження і вегетації.

Все це може призвести до розвитку найбільш частої форми дисбактеріоза – кандидоза.

Клініка. Кандидоз клінічно проявляється ураженням слизових оболонок і шкіри (поверхневий кандидоз), а також внутрішніх органів (вісцеральний кандидоз).

Найбільш частими скаргами таких хворих на поверхневий кандидоз є скарги на стійку сверблячку шкіри, часто головний біль, різь в очах, підвищену втомлюваність, біль і сухість в горлі, інколи різі під час сечовиділення. Сенсибілізуючи властивості антибіотиків проявляются на шкірі у вигляді дерматитів і екземи. Ураження шкіри може початися гостро, у вигляді дифузної гіперемії, набрякуватості, особливо ділянки повік, кистей і передпліч. Дерматоз набуває рецидивуючого характера і переходить у гостру або хронічну екзему.

При вісцеральному кандидозі уражуються органи дихання, травний тракт, сечовивідна система. Найбільш тяжко і стійко протікає грибкове ураження кишечника по типу ентероколіта (катарально-ексудативний або ерозивновиразковий процес). Хворі скаржаться на нудоту, метеоризм, розлади випорожнення, біль в животі. Під час огляду слизової оболонки відмічається гіперемія, набрякуватість, білуватий наліт, ерозивні зміни. Кандидозний ентероколіт може рецидивувати навіть після препинення контакту із антибіотиками. Вважається, що це виникає не тільки внаслідок наявності в кишечнику грибів рода кандіда альбіканс, але й за рахунок екзогенної дії антибіотиків.

Діагностика. Основними критеріями діагностики впливу антибіотиків у виробничих умовах є:

- дані санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, професійного і алергологічного анамнезу, клінічної симптоматики;

- результати специфічних і неспецифічних лабораторних методів дослідження (шкірні, провокаційні алергологічні проби; радіоалергосорбентний метод; базофільний тест; реакція деструкції опасистих клітин; мікроскопічне дослідження біосубстратів з посівом на елективні живильні середовища тощо).

Лікування. В лікуванні хворих з професійною патологією від впливу антибіотиків використовується етіологічний принцип, тобто повне припинення всякого контакту з антибіотиками і другими факторами, що викликають алергізацію організма.

Із медикаментозних препаратів застосовують протигрибкові препарати (ністатин, леворін, мікосептин, амфоглюкамін). В разі ураження дихальних шляхів можливе інгаляційне введення натрієвої солі леворіна.

Вразі приєднання стафілококової інфекції відмічається більш тяжкий перебіг кандидоза. Тому в цих випадках показано призначення стафілококового бактеріофагу, препаратів нітрофуранового ряду, оксіхінолінів).

Хворим з грибковим ураженням кишечника призначають амфотеріцин В. Для нормалізації флори кишечника після курсу протигрибкової терапії призначають біфікол, колібактерін на протязі 3-4 тижнів. Слід дотримуватись дієти.

Вразі тривалого впливу антибіотиків можуть спостерігатись зміни в верхніх дихальних шляхах: гіперемія слизових оболонок переважно носа і гортані, атрофію слизових оболонок. Більш частим і суттєвим є розвиток у працюючих

вконтакті з антибіотиками астмоїдного бронхіту, бронхіальної астми.

Приступи ядухи розвиваються в різні строки від початку роботи в контакті з антибіотиками. Частіше всього має місце виникнення приступів ядухи раптово на робочому місці. Можливе передування цим приступам передвістників у вигляді кашлю, нежиті, чхання. Можлива поява на різних ділянках тулуба свербіжа шкіри, розвиток дерматита чи екземи. Характерна наявність симптомів експозиції і елімінації (виникнення приступів ядухи під час контакта працюючого з алергеном і припинення цих приступів при умові припинення

подальшого контакту з алергеном).

Лікування. В гострому періоді розвитку дерматита, екземи використовують мазі, пасти, антигістамінні препарати.

Лікування бронхіальної астми проводиться у відповідності з загальними принципами лікування цього захворювання.

Профілактика. Заходи що до попередження виникнення цих захворювань повинні включати:

-дотримування технологічного процесу;

-герметизація процесів розфасовки готових антибіотиків;

-механізація упакування флаконів;

-відповідна система вентиляції;

-використання індивідуальних засобів захисту органів дихання, шкіри,

очей;

-проведення попередніх і періодичних медичних оглядів працюючих. Експертиза працездатності. Рекомендується раціональне працевлаштуван-

ня хворого на роботу поза всяким контактом з антибіотиками.

ЗАХВОРЮВАННЯ, ВИКЛИКАНІ ВПЛИВОМ ГРИБІВ-ПРОДУЦЕНТІВ, БІЛКОВО-ВІТАМІННИХ КОНЦЕНТРАТІВ І ФЕРМЕНТІВ

Основними несприятливими факторами біотехнологічних виробництв мікробіологіного синтезу білково-вітамінних концентратів і ферментів є живі і мертві мікроорганізми (дріжджіподібні гриби рода Candida), продукти їх життєдіяльності: пил білка, хімічні активні речовини (виробничий парафін), які надходять в органи дихання у вигляді аерозолів, або ж забруднюють відкриті ділянки тіла. Мікроорганізми-продуценти можуть надавати вплив на мікрофлору організма, а також призводити до сенсібілізації. Під час роботи з білково-вітамінними концентратами, що містять гриби-продуценти, може виникнути кандидоносійство. Цей стан характеризується обсеменінням верхніх дихальних шляхів, очей, сечовивідних шляхів, статевих органів. Воно може

призвести до розвитку дисбактеріоза в різних органах і системах, при яких гриб-продуцент пригнічує нормальну мікрофлору і тим самим сприяє активізації ендогенної умовнопатогенної мікрофлори.

Найбільш частим проявом декомпенсованого дисбактеріоза є кандидоз. Клініка кандидозу. Уражуються слизові оболонки порожнини рота,

кишечника, жовчовивідних шляхів, верхніх дихальних шляхів і бронхів, очей, статевих органів і шкіри. Хворі скаржаться на біль в животі, метеоризм, диспепсичні явища, періодичні розлади випорожнення. Слизові оболонки гіперемічні, набряклі, вкриті білуватим нальотом схожим на молочарку, мають місце ерозії. У калі знаходять доміси слизу і крові. Все це вкладається в картину катарально-ексудативного, катарально-геморагічного або ерозивновиразкового ентероколіта.

Кандидоз органів дихання може проявлятись ринітом, риносинусопатією, гострими і хронічними формами патології з переважним ураженням бронхіального дерева. Гострі форми протікають по типу гострих бронхітів. Перебіг останніх характеризується слабкою виразністю ознак запального процесу і переважним ураженням дистальних відділів бронхіального дерева. Хронічні захворювання органів дихання протікають переважно у вигляді хронічного бронхіту, бронхіальної астми. Остання розвивається по типу атопічної, для неї також характерна наявність симптомів експозиції і елімінації.

Досить часто спостерігається кандидоз на слизовій оболонці сечовивідних шляхів (хронічний цистит), статевих органів (хронічні запальні гінекологічні захворювання).

В біосубстратах знаходять активні форми дріжджіподібного гриба рода кандида, стафілокок.

Діагностика. Встановлення діагнозу професійного захворювання внаслідок дії грибів-продуцентів, білково-вітамінних концентратів базується на відомостях про інтенсивність і тривалість дії пилу, клінічних особливостях перебігу цих станів, результатах алергологічних і імунологічних проб.

Лікування. Виділяють етиотропне, патогенетичне і симптоматичне лікування.

Етіотропна терапія включає: попередження, препинення і елімінацію алергена, який викликав захворювання.

Патогенетичне лікування базується на виявленні типа алергічної реакції і блокуванні розвитку кожної її стадії: гальмування утворення або вивільнення біологічно активних речовин, пригнічення утворення антитіл, взаємодія з рецепторами клітини, гіпосенсибілізація, стимуляція утворення блокуючих антитіл.

Симптоматичне лікування передбачає призначення фізіотерапевтичних процедур, лікувальної фізкультури, дихальної гімнастики, голкорефлексотерапії, розвантажувально-дієтичної терапії.

Експертиза працездатності. На ранніх стадіях захворювання, при відсутності алергічних реакцій після проведеного лікування хворих можно вважати працездатними.

При більш виражених формах захворювання, особливо бронхіальній астмі, рекомендується раціональне працевлаштування на роботу, яка не пов'язана з дією сенсибілізуючих і дратівливих речовин. В разі зниження кваліфікації, показано направлення хворого на ЛСЕК для визначення ступеню втрати працездатності.

Профілактика. Профілактичні заходи передбачають:

-удосконалення технологічного процеса;

-раціональну організацію праці і відпочинку;

-використання засобів індивідуального захисту , дотримування правил особистої гігієни;

-проведення попередніх (перед прийомом на роботу) і періодичних медичних оглядів працюючих.

ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬСЯ ВПЛИВОМ ІНФЕКЦІЙНО-ПАРАЗИТАРНИХ ФАКТОРІВ

При контакті з інфекційними хворими, інфікованими матеріалами чи переносниками захворювань, з хворими тваринами, продуктами тваринного та рослинного походження (шкіра, вовна, щетина, кінський волос, м'ясо, шкіряна, хутрова сировина, утільсировина, зерно, бавовна тощо), контакті з гризунами, поверхнею, що забруднена відповідними мікроорганізмами, у тому числі грибковою мікрофлорою, можуть виникнути грибкові захворювання шкіри, які відносять до професійних мікозів (табл. 17).

Клініка мікозів. Клінічно професійні мікози проявляються у вигляді оніхій, пароніхій, ерозій між пальцями, мікотичних заїд. Можуть траплятись і розповсюджені форми мікозів, особливо у шахтарів (цьому сприяє механічне травмування шкіри, постійна мацерація шкіри рук водою, висока вологість і температура виробничих приміщень).

Клінічні прояви мікоточних вражень робітників бібліотек, віваріїв характеризуються розвитком гострої везикулярної форми трихофітії гладкої шкіри.

Діагностика. Встановлення діагнозу професійних мікозів грунтується на даних санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, клінічній картині хвороби, результатах мікроскопічного дослідження з ідентифікацією культур збудників у виробничому середовищі та у хворого.

Лікування. Проводиться у відповідності з сучасними принципами мікології. Профілактика. З метою попередження виникнення професійних мікозів

проводять:

-дезинфекцію спецодягу, виробничо-битових приміщень;

-проведення попередніх і періодичних медичних оглядів.

Експертиза працездатності. Хворі професійними мікозами після вилікування можуть приступити до своєї попередньої роботи.

Ерізіпелоїд. Викликається грампозитивною паличкою. Хворіють робітники м'ясо- і рибообробної промисловості, інколи тваринники й працівники ветеринарної служби. Сприяючим фактором є наявність мілких виробничих травм шкіри.

Клініка. Виділяють такі клінічні форми ерізіпелоїда: шкірна, шкірносуглобна, генералізована.

Через 1-4 діб з момента зараження в вогнищах ураження з'являються обмежена ерітема і припухлість. Хворі скаржаться на сверблячку, печіння, інколи біль, що смикає. Об'єктивно у вогнищі ураження відмічається формування багрово-червоної інфільтрованої бляшки округлої форми з чіткими краями. Диаметр цієї бляшки 1-2 см. Краї бляшки набряклі, підняті у вигляді валика над рінем здорової шкіри. Спостерігається тенденція до периферичного росту. Поступово бляшка набуває форму блюдця і кільцевидних контурів. У центрі бляшки є слід від травматичного ураження. На протязі перебігу захворювання можливе злиття декількох бляшок. На місці бляшок залишається вторинна пігментація з ціанотичним набряком. Процес розвитку хвороби супроводжується субфебрильною температурою.

Лікування ерізіпелоїда комбіноване. Воно включає: антибіотики, аутогемотерапію, ультрафіолетове опромінення уражених ділянок, накладення на них компресів з 10% водним розчином іхтіола, 10% сінтоміцинової емульсії в сумеші з 20% іхтіолом.

Експертиза працездатності. Хворі ерізіпелоїдом підлягають усуненню від праці на весь період лікування. Після одужування вони повинні бути переведені на іншу роботу (не менше ніж на 10-15 днів), яка не пов'язана з зволоженням,

охолодженням шкіри рук і дії на неї лужних розчинів.

Профілактика. З метою попередження рецидивів проводять ультрафіолетового опромінення ділянок ураження шкіри.

Зернова короста (солом'яна, ячмінна) – професійне захворювання, збудником якого є пузатий кліщ Pediculoides ventricosus із сімейства Trombidides. Паразит живе на зернах хлібних злаків, у траві, соломі, сіні, бавовні, муці. Він може знаходитись на стінах і устаткуванні приміщень, де тривалий час зберігаються продукти, які заражені кліщем. Кліщ може попадати на шкіру людини, особливо в сухий і жаркий період і викликати сверблячий дерматит.

Попадання пузатого кліща на шкіру людини може відбуватися в результаті беспосереднього контакту з інфікованим матеріалом. Дещо менше значення має пиловий фактор. Умови для зараження створюються під час навантаження (особливо автонавантажувачами в закритому приміщенні), перелопачуванні зерна, збиранні, скирдуванні і різанні соломи, під час пресування сіна, готування трав'яної муки на млинах, при роботі в зернових і фуражних магазинах, при попаданні пилу на шкіру під час жатви.

Клініка. Через 2-3 год після укусів кліщів переважно на незахищених одягом ділянках тіла (кисті, передпліччя, плечі, інколи спина, груди і нижні кінцівки) з'являються плямисто-пухирцеві, уртикарні елементи сипу, які супроводжуються сильною сверблячкою, інколи печінням і болем. Елементи сипу близько розташовані друг до друга, знаходяться на еритематозній, набряклій основі з нерівними краями. Розмір їх може бути від сочевиці до п'ятикопіїчної монети. Серозний, нерідко гнійний уміст пухирцевих елементів підсихає в скоринки. Інтенсивність захворювання наростає в перші 4-5 днів. При розповсюдженому сипу могуть спостерігатись підвищення температури тіла, загальна слабкість, збільшення і хворобливість регіональних лімфатичних вузлів, головний біль, біль в суглобах. Хвороба триває 1-2 тижні і проходить безвісти. Після зникнення уртикарно-везикулярного сипу тривалий час може

існувати вторинна гіперпігментація.

Діагностика. Встановленню діагноза допомогає аналіз професійного маршрута, умов праці хворого, знаходження збудника в зерні, соломі, зернових продуктах.

Лікування. Лікувальні заходи передбачають проведення теплих ван з крохмалем, калія перманганатом, натрія гідрокарбонатом, застосування сірчаних, сірчано-дьогтьових мазей, протиранні шкіри оцтом.

Профілактика. Захист шкіри від попадання на неї матеріала, який інфікований пузатим кліщем. Застосування рукавиць, респіраторів,очків під час роботи з зерном, соломою що зберігались тривалий час. Після роботи рекомендуються гігієнічні водні процедери. Показано проведення дезинфекції приміщень, ємкостей, токів, де передбачається наявність збудника.