захворювання органів дихання, питання про зв'язок хронічного бронхіту з умовами праці вирішується індивідуально, перш за все з урахуванням умов праці і стажу працюючого. Досить часто важко виключити несприятливий вплив виробничих факторів на перебіг захворювання, що дає змогу казати про сумісний генез хронічного бронхіту, маючи на увазі рівний вплив шкідливих факторів, насамперед пилу та інфекції. У цьому випадку кажуть про хронічний бронхіт сумісного генезу (пилу та інфекції).

На підставі скарг хворого, змін, шо виявились під час клінічного обстеження, результатів допоміжних методів, за наявності відомостей із названих вище офіційних документів, диференціального діагнозу встановлюється діагноз пилового бронхіту. Відповідно до прийнятої клінічної класифікації пилового бронхіту у формулюванні діагнозу після нозологічної форми «пиловий бронхіт» відповідної стадії (І, II, III) вказують клінічний синдром, що переважає в клінічній картині (запальний, астматичний, емфізема легенів) і його вираженість, ступінь легеневої і серцевої недостатності (табл. 5).

Для уточнення ступеня легеневої недостатності керуються традиціями відхилень показників зовнішнього дихання від норми (табл. 6).

При діагностуванні пилового бронхіту важливо визначити активність процесу. Пиловий бронхіт протікає з періодичними загостреннями, з якими пов'язано його прогресування, але ці загострення часто не проявляються класичними ознаками, що свідчить про активність патологічного процесу. Такі

загальновизнані показники активності запального процесу, як температура тіла, ШОЕ, кількість лейкоцитів, лейкоцитарна формула крові, біохімічні показники (С-реактивний білок, сіалові кислоти, серомукоїд, гаптоглобін тощо), під час загострення бронхіту можуть бути нерідко виражені. Тому в період загострення особливу увагу слід звертати на зміни клінічних проявів захворювання. Погіршення загального стану хворих, зниження їх працездатності, слабість, підвищене потовиділення, посилення кашлю, ознаки бронхоспазму, поява слизово-гнійної мокроти свідчать про загострення пиловго бронхіту.

Таблиця 6

Межі норми і градації відхилень показників зовнішнього дихан ня від норми (М.М. Канаєв)

Примітка. ЖЄЛ – життєва ємкість легенів; МВЛ – максимальна вентиляція легенів; ОФВ1 - об'єм форсованого видиху за 1 с; ОФВ1/ЖЄЛ – проба Тіфно; ЗЄЛ – загальна ємкість легенів; ЗОЛ – залишковий об'єм легенів.

При пиловому бронхіті не завжди є змога розглядати динаміку процесу в двох протилежних фазах — загострення і ремісії. Нерідко і після масивного курсу лікування в умовах клініки хворі виписуються з деякими ознаками загострення, яке затяглеся. Такий стан слід вважати фазою затухаючого загострення, що передбачає відповідні рекомендації стосовно наступного амбулаторного лікування, режиму тощо. Іноді у хворих немає явних клінічних проявів загострення, однак деякі суб'єктивні ознаки бронхіту на певний період посилюються (загроза загострення). Відповідні профілактичні заходи (раціональне працевлаштування, амбулаторне лікування) можуть попередити виникнення загострення і втрату працездатності.

Таким чином, діагностика пилового бронхіту базується на всебічному обліці результатів клінічних і допоміжних досліджень, даних професійного маршруту

і відомостей стосовно умов праці.

Лікування. Лікування хворих пиловим бронхітом проводиться за загальними принципами лікування хронічного бронхіту. Тактика лікування пилових бронхітів будується на основі результатів обстеження хворого і обумовлена переважаючою симптоматикою, функціональним станом зовнішнього дихання, кровообігу, нервової та інших систем, наявністю і вираженістю алергічного компонента, станом імунологічної реактивності. План лікувальних заходів повинен включати: нормалізацію умов праці, припинення паління, імунізацію, навчання пацієнтів, комплексну медикаментозну терапію, реабілітаційні заходи.

Покращення умов праці і припинення паління перші необхідні заходи, що дозволяють зменшити прогресування запального процесу в бронхах і розвиток бронхіальної обструкції.

Імунізація – важливий профілактичний заход, особливо в період епідемій грипу. Як потенційно корисні можна розглядати пневмококову або полівалентні вакцини (бронхомунал, рибомуніл). Застосування вакцинації дозволяє зменшити частоту загострень бронхіту.

Медикаментозна терапія включає:

I.Базисне лікування, яке складається із 5 ступіней:

▪1 ступінь передбачає призначення холінолітичних препаратів (вентілат, атровент) по 2-4 інгаляції 3-4 рази на день на протязі місяця;

▪2 ступінь включає поєднання холінолітичних препаратів із β2– агоністами короткої дії (сальбутамол, беротек). Можливе застосування комбінованих лікарських засобів: беродуалу (беротек і атровен), комбівенту (сальбутамол і атровент).

▪3 ступінь передбачає призначення пролонгованих форм теофіліну (теопек, теолонг).

▪4 ступінь, це призначення інгаляційних стероїдних препаратів (бекломент, бекотид, інгакорт);

▪ 5 ступінь включає прийом хворими таблетованих стероїдних препаратів (преднізолон, метілпреднізолон).

II.Відхаркувальні і протикашльові засоби (бромгексін, лазолван, лібексін).

Улікуванні хворих на пиловий бронхіт використовують препарати, які покращують відходження мокроти — алтейного кореня, трави термопсису, йодистого калію, а також засоби, які мають муколітичну дію — інгаляції мукосольвіну, натрію хлориду.

III.Антибактеріальна терапія (при наявності ознак інфекційного загострення захворювання: посилення кашдю, наявність гнійного харкотиння, зростання задишки і гіпоксії, підвищення температури тіла тощо) включає призначення макролідів – спіраміцин, кларітроміцин, азітроміцин; цефалоспорінів II-III генерації.

IV. Терапія, яка спрямована на укріплення організму (антиоксиданти – вітаміни Е, А, С).

V.Реабілітаційна терапія включає в себе здоровий образ життя, ЛФК, фізіотерапевтичні процедури та санаторно-курортне лікування – санаторії Черного і Азовського морів. Важливим компонентом фізиотерапії у хворих на бронхіт є крізьшкірне опромінення крові. Для цього використовуються низькоенергетичні лазерні пристрої, які генерують випромінення в інфрачервоній частині спектру. Такий вид терапії (10 сеансів по 20 хвилин на добу, довжина хвилі 0,94 мкм, потужність 0,096-0,11 Вт/см2) покращує мікроциркуляцію в легенях, підвищує насиченість крові киснем, імунологічну реактивність тощо.

Враховуючи, що при пиловому бронхіті має місце розвиток атрофічних процесів у слизовій оболонці бронхіального дерева на перших етапах розвитку захворювання, основні лікувальні заходи слід направити на стимуляцію загальнорегенеративних процесів у слизовій бронхів. У першу чергу варто сказати про використання засобів, що стимулюють процеси епітелізації. Такі властивості має метилурацил, який дають по 1 г 3—4 рази на добу після їжі.

Можна також призначати 4% розчин кальцію пантотенату, який краще застосовувати у вигляді 4% аерозольних інгаляцій — по 10 мл щодня. Курс складається з 10—12 інгаляцій. Із препаратів, дія яких направлена на посилення репаративних процесів в бронхах, нормалізацію місцевого імунітету та покращання дренажної функції бронхів, застосовують ербісол. Це біогенний активатор, який є комплексом природних органічних сполук ембріональної тканини великої рогатої худоби. Призначається ербісол по 2,0 мл 1 раз на день внутрішньом'язово, загальний курс 10 ін'єкцій.

Певну роль у лікуванні захворювань легенів відіграють ендобронхіальні санації з уведенням необхідних лікарських засобів.

У фазі загострення бронхіту при наявності вентиляційної недостатності II-III ступеню і (або) гіпоксемії чи гіперкапнії хворим доцільно призначати курс інгаляцій препаратів групи природних фосфоліпідів, вітчизняним представником якої є ліпін. Здатний відновлювати біохімічний склад сурфактанту, ліпін значно покращує альвеолярну вентиляцію, прискорює транспорт кисню через біологічні мембрани, зменшуючи роботу дихання, і зчинює прямий антиоксидантний ефект, чим сприяє зменшенню ступеня дихальної недостатності. Крім цього, завдяки високій поверхневій активності цей препарат сприяє очищенню бронхіального дерева від в'язкого харкотиння. Призначається шляхом ультразвукових інгаляцій у дозі 0,5-1,0 г 1 раз на добу протягом 5-7 і більше днів.

Хворим на хронічний бронхіт із вираженою дихальною недостатністю, у яких насиченість артеріальної крові киснем менша 90 %, показана оксигенотерапія. Перевага надається тривалій (18 годин на добу та на час сну) та малопоточній (1-2 л/хвилину) киснетерапії.

Експертиза працездатності. Питання експертизи працездатності при пиловому бронхіті вирішуються індивідуально з урахуванням тяжкості захворювання, віку, стажу роботи і фаху хворого, умов праці.

Хворий з пиловим бронхітом І стадії може продовжувати працювати за

своєю професією при обов'язковому динамічному (не рідше двох разів на рік) лікарському нагляді.

Хворі на бронхіт II стадії підлягають раціональному працевлаштуванню на роботу, не пов'язану із впливом пилу, речовин подразливої дії, несприятливих метеорологічних факторів і без значного фізичного навантаження. Зниження кваліфікації при переведенні на іншу роботу є підставою для направлення на ЛТЕК для визначення групи інвалідності (як правило III) внаслідок професійного захворювання.

Хворі з III стадією бронхіту через часті випадки загострення запального процесу і розвиток легенево-серцевої недостатності повністю втрачають працездатність і нерідко потребують стороннього нагляду, що зумовлює потребу у встановленні їм II або І групи інвалідності внаслідок професійного захворювання.

Профілактика. Основою профілактики пилових бронхітів є проведення технічних, санітарно-гігієнічних заходів, направлених на подальше оздоровлення умов праці робітників пиловліх професій.

Велике значення мають і заходи медичної профілактики, в першу чергу якісне проведення медичних оглядів як попередніх, так і періодичних. Важливою профілактичною мірою попередження пилового бронхіту є своєчасне і достатньо тривале лікування гострих запальних захворювань органів дихання, активна санітарно-просвітня робота по боротьбі з курінням.