ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, ЗУМОВЛЕНІ ВПЛИВОМ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ РАДІОХВИЛЬ

Електромагнітне випромінювання як сукупність електричного і магнітного полів є одним із основних факторів впливу навколишнього середовища. Електричне і магнітне поля окремо не існують і їх взаємні перетворення обумовлюють виникнення єдиного електромагнітного поля, яке розповсюджується в оточуючому просторі у вигляді електромагнітних хвиль зі швидкістю 3·108 м·с-1 (рис. 37).

Електромагнітне випромінювання характеризується частотою коливань і довжиною хвилі. Частота вимірюється в герцах (Гц) (1 Гц дорівнює одному коливанню за 1 с), а одиницею довжини хвилі є метр (м). По хідними цих одиниць відповідно є кілогерц (1 кГц = 103 Гц), мегагерц (1 МГц = 106 Гц), а також кілометр (км), сантиметр (см) та ін.

Спектр електромагнітного випромінювання дуже широкий: від інфразвукового з частотою до 3 Гц і довжиною хвилі більш 108 м до іонізуючого (рентгенівське і γ-випромінювання) з частотою вище 3-1018 Гц і довжиною хвилі менш 10-9 м.

Виходячи із особливостей біологічної дії різних діапазонів випромінювання (табл. 14), в гігієнічній і медичній практиці використовують дещо спрощену класифікацію основних діапазонів радіовипромінювання.

Таблиця 14

Характеристика основних діапазонів радіовипромінювання

У діапазоні частот 3·108—3·1011 Гц інтенсивність електромагнітного випромінювання характеризується поверхневою щільністю потоку енергії,

тобто кількістю енергії, що проходить через площину, площа якої дорівнює одиниці, розміщену перпендикулярно до того напрямку, звідки розповсюджуються електромагнітні хвилі. Одиницею вимірювання щільності потоку енергії служить ват на квадратний метр (Вт/м2). Гранично допустимі рівні (ГДР) щільності потоку енергії опромінення в діапазоні низьких частот при опромінюванні протягом усього робочого дня — 0,1 Вт/м2, при опромінюванні не більше 2 год — 1 Вт/м2, не більше 15 —20 хв — 10 Вт/м2 за умови обов'язкового користування захисними окулярами.

Електромагнітне випромінювання застосовується для термічної обробки металів, напівпровідників і діелектриків. Індукційний нагрів металів і напівпровідників здійснюється в основному магнітним полем діапізонів ВЧ і УВЧ.

ВЧ- і УВЧустаткування застосовується для сушіння різних матеріалів (деревини, паперу, шкіри), нагріву пластмаси, зварювання синтетичних матеріалів (виготовлення обкладинок для книг, папок, пакетів, іграшок), стерилізації харчових продуктів.

Особливо широко застосовується електромагнітне випромінювання ВЧ-, УВЧ- і НВЧдіапазонів у радіозв'язку та телебаченні, а НВЧ-діапазона — для радіорелейного зв'язку, радіолокації, радіонавігації, радіодефектоскопії. Заслуговує на увагу активне впровадження радіовипромінювання у фізіотерапію. Властивість радіовипромінювання нагрівати тканини організму використовується в таких процедурах, як низькочастотна магнітотерапія (апарати «Полюс-1», «Полюс-101»), індуктотермія (апарати ДКВ-2, ΙΚΒ-4), мікрохвильова терапія сантиметровими (апарати «Луч-2», «Луч-3», «Луч-58») і дециметровими хвилями (апарати «Волна-2», «Ранет»).

Основним джерелом штучного електромагнітного випромінювання є радіо- і телевізійні станції, радіолокатори, високовольтні лінії електропередач. Треба мати на увазі, що поряд з радіовипромінюванням обслуговуючий персонал нерідко підлягає впливу інших шкідливих виробничих факторів. На ділянках

індукційного нагріву і при обробці електронних схем із застосуванням пайки, в кабінах радіорелейних станцій може спостерігатись забруднення повітряного середовища аерозолями свинцю, олова, вуглеводнів, оксидами азоту. У кабінах радіорелейних станцій, приміщеннях радіо- і телерадіостанцій, на ділянках індукційного нагріву відмічається висока температура повітря, рівень шуму може досягати 75—99 дБ. Праця операторів радіорелейних станцій, персоналу радіо- і телерадіостанцій супроводжується значним нервово-емоційним і зоровим напруженням.

Патогенез. Механізм дії радіовипромінювання на людину дуже складний і до кінця не з'ясований. Встановлено, що електромагнітне випромінювання чинить на біологічні об'єкти радіохвильову і теплову дії. Теплова дія мікрохвиль зводиться до того, що при кожній зміні напрямку електромагнітного поля виникають релаксаційні коливання і переміщення іонів у тканинах організму, на які спрямоване електромагнітне випромінювання, і це супроводжується виділенням теплоти та підвищенням температури тканин. Найбільше нагріваються кров, лімфа, паренхіматозні органи, м'язи, а також кришталик.

Таким чином, в основі теплової дії електромагнітного випромінювання лежать первинні процеси взаємодії електромагнітних хвиль з молекулами тканин. Електромагнітна енергія в біологічному середовищі перетворюється в кінетичну енергію поглинальних молекул, що призводить до нагрівання тканин. Ступінь підвищення температури визначається напруженістю поля, тривалістю та частотою опромінювання, залежить від того, яка частина тіла зазнає опромінювання, ефективністю терморегуляції та деякими іншими чинниками.

Механізм дії радіовипромінювання невеликої (нижче теплової) інтенсивності реалізується переважно через його рефлекторну дію на центральну нервову систему. Найбільш чутливим до впливу радіохвиль є гіпоталамус, де зосереджені вищі вегетативні центри. Встановлено, що парасимпатична частина вегетативної нервової системи більш чутлива до дії

радіовипромінювання, ніж симпатична.

Дія радіовипромінювання на головний мозок реалізується складним комплексом біофізичних, фізико-хімічних, квантово-біологічних ефектів. На клітковому і субклітковому рівнях виявляються зміни калій-натрієвого градієнта в клітинах, поляризація біологічних мембран з порушенням їх проникності, деформація структур водних систем, зміна активності ферментів, порушення окислювальних процесів і т. ін;

Умовно виділяються такі механізми біологічної дії електромагнітних полів: а) безпосередня дія на тканини та органи, коли змінюється функція ЦНС та пов'язана з нею нейрогуморальна регуляція; б) рефлекторні зміни нейрогуморальної регуляції; в) поєднання основних механізмів патогенезу дії електромагнітного випромінювання з переважним порушенням обміну речовин, активності ферментів. Напевно, всі три механізми правомірні і питома вага кожного визначається фізичними та біологічними змінами.

Клініка. Клінічна симптоматика впливу радіовипромінювання залежить від його спектра, інтенсивності та тривалості і, можливо, від режиму випромінювання.

Дослідження свідчать, що найбільш активними в біологічному плані є хвилі НВЧ-, потім УВЧ-діапазону, найменш активними — ВЧ-діапазону.

Ураження організму можуть бути як гострими, так і хронічними.

Гостра форма патологічного впливу електромагнітного випромінювання ділиться, в свою чергу, на три ступеня: легкий, середній і тяжкий. Гостра форма ураження виникає під час аварій або при грубому порушенні техніки безпеки, тобто в тому разі, якщо інтенсивність випромінювання в багато разів перевищує тепловий поріг. В осіб, що перебували під впливом інтенсивного НВЧ-опромінювання, підвищується температура тіла на 1-2°С, з'являється загальна слабість, нездужання, біль у кінцівках, м'язах, головний біль, стан неспокою, спрага, задишка, почервоніння обличчя, пітливість, лабільність пульсу і артеріального тиску, носові кровотечі, спостерігається лейкоцитоз.

Іноді можуть зустрічатись симпатико-адреналові кризи, приступи пароксизмальної тахікардії.

Після гострого ураження електромагнітним випромінюванням можуть спостерігатись функціональні порушення нервової системи у вигляді вегетативно-судинної дистонії або астеноневротичного синдрому. Ці стани тривають протягом 2—3-х місяців і потім проходять.

Хронічна форма ураження виникає внаслідок тривалого впливу електромагнітного випромінювання, інтенсивність якого перевищує ГДР, але знаходиться нижче теплового порога.

Реакція-відповідь організму в цьому випадку полягає як в адаптаційній перебудові нервової і серцево-судинної систем, так і в розвитку кумулятивного ефекту, що проявляється посиленням патологічних реакцій в організмі зі збільшенням стажу роботи. На перший план виступають порушення функцій нервової і серцево-судинної систем. В осіб, які довго працюють в умовах дії електромагнітного поля, підвищується адренокортикотропна активність гіпофіза, пригнічується активність статевих залоз, виникає ензимопатія, розвивається нейроциркуляторна дистонія за гіперабо гіпотензивним типом, змінюється імунобіологічна реакція організму, пригнічується еритроцитопоез, спостерігаються трофічні розлади.

В умовах сучасного виробництва розвиток симптомо-комплекса хронічного НВЧ-уражсння можливий лише при стажі роботи не менше 10—15 років. Жінки більш чутливі до дії електромагнітного опромінення, ніж чоловіки; має значення також загальний стан здоров'я людини, перенесені раніше інфекційні захворювання, перевтома. Незважаючи на поліморфну загалом клінічну картину захворювання, основне місце дії на організм людини електромагнітних полів займають функціональні порушення з боку центральної нервової системи і ураження серцево-судинної системи.

Зміни з боку центральної нервової системи характеризуються насамперед розвитком астеноневротичного і вегетативного симптомокомплексів.

Астенічний синдром розвивається в початковій стадії захворювання. Хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, дратівливість, головний біль без чіткої локалізації, порушення сну, неприємні відчуття в області серця, пітливість. Може бути артеріальна гіпотензія і брадикардія.

У разі зростання вираженості астенічних реакцій і приєднання ваготонічних ознак розвивається так званий астеновегетативний синдром, що клінічно проявляється зростанням загальної слабості, подальшим зниженням працездатності, пам'яті й уваги. Запаморочення, стійка артеріальна гіпотензія з брадикардією призводять до розвитку непритомних станів.

Далі в к лінічній симптоматиці може мати місце зміна направленості вегетативних реакцій з поступовим переходом артеріальної гіпотензії та брадикардії в стан, що характеризується лабільністю артеріального тиску і пульсу, в нейроциркуляторну дистонію гіпертонічного типу. Підвищення тонусу симпатичної частини вегетативної нервової системи характеризується наявністю в клінічній картині частого і тривалого головного болю, запаморочення, болю в ділянці серця, порушення сну, пам'яті, емоційної лабільності. При обстеженні у таких хворих виявляють підвищення рефлексів, тремор пальців і вік, загальний гіпергідроз, яскраво-червоний дермографізм.

В окремих випадках, у разі тривалого впливу НВЧ-опромінювання, можливий розвиток гіпоталамічного синдрому, коли у хворого з'являються приступоподібний інтенсивний головний біль, запаморочення, загальна слабість, кардіалгія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, підвищується температура тіла, турбують нав'язливі думки про загрозу смерті. На цьому фоні можлива поява розсіяної органічної симптоматики, що свідчить про розвиток дисцирікуляторної енцефалопатії.

На фоні описаних вище неврологічних синдромів з'являються також функціональні порушення з боку серцево-судинної системи. Це проявляється неприємними відчуттями з боку серця, боле м у ділянці серця. Відмічається лабільність пульсу і артеріального тиску, зміщення меж серця вліво, іноді може

вислуховуватись систолічний шум над верхівкою.

При електрокардіографічному дослідженні нерідко виявляється зміна ритму серцевих скорочень (синусова аритмія), амплітуди зубця Т.

В осіб, які перебувають під дією електромагнітного опромінення, нерідко виявляють ендокринно-обмінні порушення. Це проявляється, передусім, підвищенням функціональної активності щитовидної залози, порушенням діяльності статевих залоз, підвищенням виділення з сечею адреналіну і норадреналіну, схудненням, випадінням волосся, ламкістю нігтів.

З боку периферичної крові переважає тенденція до лімфоцитозу, тромбоцитопенії. Спостерігаються збільшення числа еозинофілів, моноцитів, ретикулоцитів, вмісту загального білка за рахунок рівня глобулінів, гістаміну, холестерину, а також зниження альбуміно-глобулінового, калій-кальцієвого коефіцієнтів, рівня хлоридів.

Страждає також травна система. Це проявляється диспаптнчними порушеннями, нерізко вираженим больовим синдромом. Виявляються незначні зміни екскреторної й інкреторної функції підшлункової залози.

Серед осіб, які тривалий час працювали з джерелом НВЧ-опромінювання, можливий розвиток дистрофічних змін кришталика — катаракти, характерною особливістю якої є локалізація патологічного процесу в ділянці заднього полюсу.

Залежно від вираженості змін з боку різних органів і систем виділяють три стадії захворювання.

Стадія І — характеризується розвитком астенічного синдрому, який нерідко поєднується з нерізко вираженими ваготонічними симптомами. Підвищується функціональна активність щитовидної залози. Ці зміни носять функціональний характер і істотно не позначаються на працездатності хворих.

Стадія II патологічного процесу характеризується розвитком астеновегетативного синдрому зі стійкою брадикардією та артеріальною гіпотензією. Хоч може бути і вегетативно-судинна дистонія з лабільністю

пульсу й артеріального тиску. Настають глибші дистрофічні зміни в міокарді, виявляються зміни в периферичній крові, помірні ендокринно-обмінні порушення.

Стадія III захворювання зустрічається дуже рідко. Розвивається гіпоталамічний синдром, симпатикоадреналові кризи набирають стійкого характеру. З'являється приступоподібний головний біль, озноб, стискуючий біль у серці, різка слабість, артеріальна гіпертензія. При великій потужності електромагнітного поля може розвинутись енцефалопатія з психічними порушеннями, ослабленням пам'яті, депресією, іпохондричним станом.

Діагностика. Для встановлення діагнозу професійного захворювання від впливу електромагнітного випромінювання потрібна детальна санітарногігієнічна характеристика із зазначенням частотного спектра коливань, інтенсивності випромінювання, тривалості контакту, стажу роботи в шкідливих умовах виробництва. Треба також ураховувати неспецифічність проявів цього захворювання і з огляду на це виключити інші загальні хвороби, які можуть зумовити розвиток астенії, спричинити нейроциркуляторні порушення.

Характерними проявами дії електромагнітного випромінювання на організм людини є астенічний або астено-вегетативний синдром з ваготонічним напрямком порушень, які в подальшому змінюються синдромом вегетативносенсорної дистонії з переважанням симпатикотонічних реакцій, появою ендокринно-обмінних порушень, змін показників крові, наявністю катаракти. Швидкий зворотний перебіг, особливо в початкових стадіях, під впливом лікування і внаслідок нормалізації умов праці є підтвердженням цього діагнозу.

Лікування. Астенічні стани являються показанням для призначення транквілізаторів (тріоксазин по 0,3 г, сібазон по 5 мт двічі-тричі на добу); загальнозміцнюючих препаратів (ін'єкції 5 мл 5% розчину аскорбінової кислоти з 20 мл 40% розчину глюкози внутрівенно один раз на добу, на курс 15 ін'єкцій; 1 мл 6% розчину тіаміну броміду, 1 мл 5% розчину піридоксину гідрохлориду внутрім'язово один раз на добу, на курс 15— 20 ін'єкцій); тонізуючих

препаратів (сапарал по 0,05 г двічі-тричі на день, настойка женьшеню по 25 крапель тричі на день).

При парасимпатико-тонічній спрямованості вегетативних порушень застосовують холінолітичні препарати (ерготаміну гідротартрат — белоїд, белатамінал по 1 табл. двічі-тричі на день); антигістамінні лікарські засоби (димедрол по 0,05 г, супрастин по 0,025 г).

Уразі наявності гіперкінетичного синдрому з боку серцево-судинної системи (тахікардія, серцебиття, тенденція до підвищення артеріального тиску) призначають малі дози β-блокаторів: анаприлін по 0,02 г двічі-тричі на день; препарати, які розширюють судини і діють гіпотензивно (раунатин ло 2 мг, цинаризин по 25 мг, кавітон по 5 мг тричі на день, но-шпа або папаверину гідрохлорид по 2 мл 2% розчину внутрім'язово один раз на день, протягом 10— 15 днів).

Комплексна терапія включає лікувальну гімнастику, рефлексо- і психотерапію, дієту з невеликою енергетичною цінністю, але з великим вмістом білків, родонові та хвойні ванни.

Експертиза працездатності. У початковій стадії захворювання працездатність не порушена. Хворих після активного лікування слід перевести на роботу поза контактом з електромагнітним випромінюванням терміном на один місяць і в разі позитивного перебігу захворювання вони можуть виконувати звичайну для себе роботу.

Особи, що перенесли захворювання в помірно вираженій стадії, потребують лікування в умовах спеціалізованого стаціонару, після чого їх треба перевести для закріплення результатів лікування і динамічного нагляду на роботу, що не пов'язана з дією електромагнітного випромінювання, строком на 1—2 місяці. Повернення до своєї праці можливе лише за умови повного поновлення функцій.

Уразі відсутності явного лікувального ефекту, а також при наявності тяжкої стадії ураження хворі потребують раціонального працевлаштування поза дією

електромагнітних коливань. Різке зниження кваліфікації є основою для направлення хворих на МСЕК і визначення їм ступеня втрати працездатності на період набуття іншої професії (один рік). При наявності катаракти подальша робота в контакті з радіовипромінюванням заборонена.

Профілактика. Рекомендують такі способи та методи захисту від впливу енергії електромагнітного поля: організаційні, технологічні, санітарно-технічні, індивідуальні, лікувально-профілактичні.

Основними організаційними заходами, які дозволяють поліпшити стан навколишнього середовища у місцях розміщення джерел електромагнітного випромінювання, є зменшення тривалості дії та збільшення відстані від джерел до працюючого.

Технологічні заходи передбачають забезпечення механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування маніпуляторів та дистанційного управління.

Санітарно-технічні заходи охоплюють екранування усіх джерел електромагнітного поля. До засобів індивідуального захисту належить радіозахисний одяг, окуляри.

Лікувально-профілактичні заходи полягають у проведенні попередніх та періодичних медичних оглядів, під час яких важливим є дослідження систем організму, які найбільше зазнають дії електромагнітного випромінювання.

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬСЯ ЛАЗЕРНИМ ВИПРОМІНЮВАННЯМ

Випромінювання оптичних квантових генераторів (лазерів) є порівняно новим фактором виробничого середовища. Лазери — це якісно нові джерела потужного спрямованого електромагнітного випромінювання. Діапазон їх застосування досить широкий, а темпи впровадження у різних галузях науки і техніки досить швидкі. Адже внаслідок концентрації великої енергії випромінювання у відносно невеликому об'ємі, лазери дають змогу здійснювати плавлення, зварювання і різання твердих металів, утворювати

високотемпературну плазму, проводити термоядерні та ініціювати хімічні реакції. Сьогодні лазерне випромінювання застосовують у геодезичних роботах, у системах передачі інформації та наведення, у різних наукових дослідженнях з медицини, при розв'язанні складних медико-біологічних проблем, виконанні хірургічних операцій в онкології, офтальмології, дерматології і т. ін.

Основними фізичними величинами лазерного випромінювання (та його одиницями) є: довжина хвилі (мкм), потужність випромінювання (Вт), густина потоку випромінювання (Вт·м-2), енергія випромінювання (Дж), густина потоку енергії (Дж·м-2). Лазери за ступенем небезпеки випромінювання, що генерується ними, розділяють на чотири класи: перший — лазери, випромінювання яких не становить небезпеки для очей і шкіри; другий — лазери, випромінювання яких становить небезпеку при опроміненні очей прямим або дзеркально відбитим випромінюванням; третій — лазери, випромінювання яких становить небезпеку при опроміненні очей прямим, дзеркально відбитим, а також розсіяним випромінюванням на відстані 10 см від дифузно відбитої поверхні або при опроміненні шкіри прямим і дзеркально відбитим випромінюванням; четвертий — лазери, випромінювання яких становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузно відбитим випромінюванням на відстані 10 см від дифузно відбитої поверхні.

Патогенез. Біологічна дія лазерного випромінювання визначається такими основними характеристиками: довжиною хвилі; потужністю випромінювання; тривалістю опромінювання; частотою проходження імпульсів; анатомічними і функціональними особливостями тканин, які знаходяться під впливом випромінювання; площею опромінюваних поверхонь. Розрізняють термічну і нетермічну, місцеву дії лазерного випромінювання.

Термічна дія випромінювання лазерів безперервної дії має багато спільного зі звичайним нагрівом. Під дією імпульсного лазерного випромінювання тканина швидко нагрівається з миттєвим скипанням тканинної рідини, що

призводить до механічного ушкодження тканин. При високій енергії випромінювання (100 Дж і більше) у результаті руйнування та випаровування клітинних елементів на шкірі виникає ділянка некрозу з кратероподібною деформацією. Характерною рисою лазерного випромінювання в цьому разі буде чітка відмежованість ураженої ділянки від інтактної.

Нетермічна дія обумовлена переважно електричним і фотохімічним ефектами, а також поглинанням тканинами електромагнітної енергії.

Місцева дія лазерного випромінювання може виявитись ураженням очей і тих органів, які вибірково реагують на цей вид випромінювання.

Клініка. Органами, що перш за все вражаються в разі впливу лазерного випромінювання, є очі та шкіра. Дія лазерного випромінювання на здорові сітківки та інші утворення залежить від пігментації очного дна і діапазону випромінювання. При цьому видимий діапазон випромінювання діє переважно на фотосенсорний шар сітківки, викликаючи тимчасову втрату зору, а у випадку опіку — втрату зору в даній ділянці зорового простору.

В ультрафіолетовому діапазоні (240—450 нм) лазерного випромінювання енергія поглинається всіма білковими структурами ока, в тому числі рогівкою та кришталиком. Внаслідок опіку насамперед уражається слизова оболонка ока. При великому рівні енергії випромінювання коагуляція білків рогівки веде до необоротної і повної втрати зору. В інфрачервоному діапазоні (ближня і середня ділянки — 820-1500 нм) лазерного випромінювання енергія поглинається райдужною оболонкою, кришталиком і склоподібним тілом. Райдужна оболонка швидко нагрівається, і відбувається коагуляція білків кришталика. Суб'єктивно нагрів райдужної оболонки викликає відчуття подразнення і мигальний рефлекс. При високому рівні енергії випромінювання внаслідок температурного помутніння кришталика настає необоротна втрата зору. Ураження очей лазерним випромінюванням цього діапазону відбувається, як правило, після тривалої дії. Діапазон ближньої ділянки інфрачервоного спектра (1000—1600 нм) є найменш небезпечним для очей, тому що виникають

тимчасові поверхневі ураження навіть при високих рівнях енергії випромінювання.

Особи, що довго працюють з лазерами, скаржаться на стомлення очей наприкінці робочого дня, тупий або ріжучий біль в очних яблуках, нестерпність до яскравого світла, на сльозотечу або сухість. Гострота зору, як правило, не змінюється, але може настати підвищення порога кольоророзпізнавання, збільшення тривалості адаптації в темноті, іноді — звуження полів зору.

Ураження шкіри при діянні прямого або дифузно відбитого лазерного випромінювання може мати найрізноманітніший характер — від еритеми до опіку. У легких випадках діяння лазерного випромінювання на шкіру виявляються функціональні зрушення в активності внутрішньошкірних ферментів, у зміні електропровідності шкіри.

Лазерне випромінювання за тривалої дії спричинює порушення функції нервової і серцево-судинної систем, викликає зміни гематологічних, імунологічних показників, активності деяких ферментів і медіаторів. У більшості випадків вони об'єднуються в астенічні й астеновегетативні синдроми, що супроводжуються компенсаторно-пристосувальними реакціями. Клінічна симптоматика, спричинена впливом лазерного випромінювання, не має специфічного характеру і є наслідком комплексу несприятливих виробничих факторів, що виникають під час порушення експлуатації лазерів.

Лікування. У разі ушкодження очей або шкіри характер медичної допомоги визначається виходом ураження, що залежить від довжини хвилі випромінювання. При ураженні ультрафіолетовим випромінюванням призначають холодні примочки на повіки. У кон'юнктивальний мішок закапують 0,25% розчин дикаїну або 2,5% розчин новокаїну. У разі опіку райдужної оболонки, спричиненому випромінюванням видимої або близької інфрачервоної ділянки спектра, закапують у кон'юнктивальний мішок 0,1% розчин атропіну сульфату, на уражене око накладують асептичну пов'язку, потерпілого терміново направляють до офтальмолога.

Експертиза працездатності. Вирішення експертних питань залежать від ступеня ураження того чи іншого органа. Якщо ушкоджена рогівка, хворих треба тимчасово відсторонити від роботи на період лікування (1—2 тижні). Зміни кришталика і сітківки потребують тривалішого лінування (до одного місяця) з наступним переведенням (терміном до двох місяців) на роботу, яка не пов'язана із впливом лазерного випромінювання. Та якщо у хворого спостерігається прогресування захворювання, його відсторонюють від роботи з лазерами і на період перекваліфікації встановлюють III групу інвалідності.

Профілактика. Під час роботи з лазерами рівні шкідливих виробничих факторів не повинні перевищувати встановлених державними стандартами і діючою нормативно-технічною документацією.

Лазери повинні розміщуватись в окремих приміщеннях (лазери III—IV класів), або мати екрани і огорожі (лазери II—III класів). Лазерна установка повинна мати екрануючі щити, ширми, штори, а для захисту працюючих від ураження електричним струмом використовується дистанційне керування, блокування; для захисту рук — бавовняні рукавички, очей — захисні окуляри.

Персонал, допущений до роботи з лазерами, повинен проходити попередній та періодичний інструктаж і медичний огляд.

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, СПРИЧИНЕНІ ВПЛИВОМ УЛЬТРАЗВУКУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Ультразвук — це механічні коливання пружного середовища, які відрізняються від звуку більш високою частотою коливань (понад 20 кГц) і не сприймаються вухом людини. Ультразвукові коливання, як і звукові, поширюються у вигляді змінних стиснень та розріджень і характеризуються довжиною хвилі, частотою та швидкістю поширення. Чим вища частота ультразвукових коливань, тим більше їх поглинання середовищем і менша глибина проникнення у тканини людини. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища.

Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1,12·104 до 1,0·105 Гц), які поширюються через повітря та контактно, і високочастотні (від 1,0·105 до 1,0·109 Гц), які поширюються тільки контактно.

Ультразвук застосовується в різних галузях народного господарства: металургії, машино- і приладобудуванні, радіотехнічній, хімічній і легкій промисловості, медицині тощо. Поширене застосування ультразвуку обумовлює зростання кількості працюючих, які перебувають під його впливом. Основними професійними групами, на яких впливає ультразвук в умовах виробництва, є: дефектоскопісти, монтажники, оператори очисних установок, зварники, паяльщики, лікарі і медичні сестри, котрі обслуговують терапевтичну

ідіагностичну ультразвукову апаратуру, установки для хірургічного втручання

істерилізації інструментів.

Патогенез. Залежно від інтенсивності ультразвукових хвиль і впливу його на живі тканини розрізняють три види ультразвуку:

І. Ультразвук малої інтенсивності (до 1,5 Вт/см2), який розглядається як фізичний каталізатор. Він викликає деякі зміни фізико-хімічних реакцій організму, прискорення обмінних процесів, легкий нагрів тканин, мікромасаж і не призводить до морфологічних порушень в середині клітин.

2.Ультразвук середньої інтенсивності (до 1,5— 3,0 Вт/см2), що викликає реакцію пригнічення у нервовій тканині. Швидкість відновлення функцій залежить від інтенсивності та тривалості впливу ультразвуку.

3.Ультразвук великої інтенсивності може викликати необоротне пригнічення аж до повного руйнування тканини.

Біологічна дія ультразвуку полягає в порушенні функціонального стану рецепторного апарату і периферичних вегетативних утворень (подразнення температурних, тактильних, больових віброрецепторів); переходу енергії механічних коливань в теплову з розширенням судин, що надалі змінюється їх спазмом. Це супроводжується посиленням поглинання клітинами кисню і зниженням концентрації вуглекислоти, накопиченням азотистих шлаків, які

чинять велику токсичну дію на центральну і периферичну нервову систему, викликають пошкодження кліткових мембран.

Крім того, має значення розвиток фото- і електрохімічних процесів, які розвиваються в кавітаційних порожнинах.

Клініка. У разі систематичного впливу ультразвуку, інтенсивність і час контакту з яким перевищують ГДР, можуть спостерігатись функціональні зміни з боку центральної нервової системи, серцево-судинної і ендокринної систем, слухового і вестибулярного аналізаторів.

Особи, які тривалий час обслуговують ультразвукове устаткування, скаржаться на головний біль, запаморочення, загальну слабість, швидку втомлюваність, розлади сну, дратливість, погіршення пам'яті, підвищену чутливість до звуків, боязливість яскравого світла; нерідко можуть бути скарги диспептичного характеру.

До кінця робочого дня у робітників відмічається брадикардія і гіпотонія, на ЕКГ виявляють брадисистолію, порушення внутрішньосерцевої і внутрішньошлуночкової провідності. У крові — моноцитоз, еозинофілія, яка пізніше переходить в еозинопенію. Нерідко спостерігається зниження вмісту цукру в крові, гіперпротеінемія. Всі ці прояви носять нестійкий характер.

У тих випадках, коли ультразвук передається не тільки через повітря (це стосується низькочастотного ультразвуку), але й контактним шляхом (високочастотний ультразвук), зазначена симптоматика виражена сильніше.

При клінічному обстеженні виявляється астеновегетативний синдром, іноді спостерігаються діенцефальні порушення — втрата маси, субфебрильна температура, пароксизмальні приступи за типом вісцеральних кризів, підвищення механічного збудження м'язів, свербіж.

При тривалій роботі з ультразвуковими дефектоскопами в операторів можуть розвиватись вегетативно-судинні порушення у вигляді ангіодистонічного синдрому, вегетативного поліневриту, вегетоміофасциту рук і вегетативно-судинної дисфункції.

Загальноцеребральні порушення, як правило, поєднуються з явищами вегетативного поліневриту рук різного ступеня вираження, що проявляється акроціанозом, набряклістю, гіпергідрозом, зниженням усіх видів чутливості за типом коротких або довгих рукавичок.

Лікування. При наявності в клінічній картині астенічного синдрому хворим показано призначення транквілізаторів — мепробамату по 0,2 г 1-2 рази на день, тріоксазину по 0,3 г двічі на день. Поряд з цим рекомендується аскорбінова кислота по 0,05 г тричі на день, теплий душ, хвойні ванни, прогулянки перед сном протягом години.

Особам з більш вираженою симптоматикою — постійними скаргами астенічного характеру, явищами нейроциркуляторної дистонії — поряд з прийомом транквілізаторів (тричі на добу) слід застосовувати вітаміни групи В (В1 по 1 мл 6% розчину внутрім'язово, рибофлавін по 0,005—0,01 г двічі-тричі на день протягом 15 днів, ін'єкції кокарбоксилази внутрім'язово по 0,05 г кожного дня протягом 20—25 днів).

Вегетативний поліневрит з чутливими і трофічними порушеннями потребує більш тривалого лікування. Таким хворим показаний масаж, озокеритові аплікації, родонові ванни — все це в комплексі з внутрівенним вли ванням 10 мл 0,5% розчину новокаїну, всього 15—20 ін'єкцій. Добрий результат дає санаторно-курортне лікування (Одеса, Хмельник).

Експертиза працездатності. При наявності ранніх, різко виражених проявів астенізації і вегетативно-судинних сдвигів працездатність зберігається за умови постійного спостереження і амбулаторного лікування. Таких хворих слід направити в санаторій-профілакторій. В окремих випадках рекомендується тимчасове (на 1—2 місяці) переведення хворого на роботу, не пов'язану із впливом ультразвуку.

У разі розвитку виражених стійких нейродинамічних і нейроциркуляторних розладів, порушень слуху і вестибулярного апарату поряд з проведенням відповідного лікування в амбулаторних або стаціонарних умовах

рекомендується раціональне працевлаштування, яке виключає вплив віброакустичних факторів виробничого середовища.

Профілактика. З метою профілактики несприятливого впливу ультразвуку на осіб, що обслуговують ультразвукові агрегати, треба слідкувати за допустимими рівнями ультразвуку на робочих місцях (не більше 110 дБ або 0,1 Вт/см2 в діапазоні частот від 0,1 до 10 Мгц), дотримуватись загальних вимог до методів контролю і захисту від дії ультразвуку (розробка автоматизованого ультразвукового устаткування і установок з дистанційним управлінням; оснащення ультразвукового обладнання кожухами, екранами; застосування засобів індивідуального захисту — протишуми, рукавиці; 10—15-хвилинні перерви через кожні 1,5—2 год роботи).

До роботи з ультразвуковим устаткуванням допускаються особи віком старше 18 років. При влаштуванні на роботу потрібно проводити попередні та періодичні медичні огляди — 1 раз на рік за участю лікарів-спеціалістів: невропатолога, терапевта, отоларинголога. Обов'язкове дослідження органа слуху (аудіометрія) і шепітної мови. Особи зі зниженням слуху або порушенням функції переддверно-завиткового органа переводяться на іншу роботу.

ВПЛИВ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ НΑ ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ (ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА)

Променева хвороба — захворювання, яке розвивається в результаті дії іонізуючого випромінювання в дозах, що перевищують допустимі.

У залежності від характеру впливу (однократний масивний або тривалий повторний у відносно невеликих дозах) розрізнюють відповідно гостру і хронічну форми променевої хвороби різного ступеня тяжкості (з переважанням місцевих або загальних змін).

Уперше променеві ушкодження із загальними і місцевими проявами описані у хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання з лікувальною метою, а

також у рентгенологів і радіологів. Згодом стали відомі випадки порушення стану здоров'я в осіб, котрі виготовляли препарати радію, і в тих, хто працював з джерелами іонізуючого випромінювання в промисловості. Масові променеві ураження мали місце після застосування США в 1945 ρ. ядерної зброї в Японії. Описано гострі променеві стани внаслідок нещасних випадків, головним чином як кінцевий вихід порушення правил роботи з різними джерелами іонізуючого випромінювання. Енергія іонізуючого випромінювання і сьогодні широко використовується в різних галузях промисловості, біології, медицині, сільському господарстві.

До іонізуючих випромінювань можуть бути віднесені електромагнітні коливання з невеликою довжиною хвилі, рентгенівські промені та γ- випромінювання, а також потоки α- та β-частинок (електронів), протонів, позитронів, нейтронів та інших заряджених частинок. Особливо актуальною ця проблема стала після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 p. через дію на організм людини так званих малих доз іонізуючої радіації. У залежності від проникаючої здатності цих частинок при зовнішньому опромінюванні можливе попадання їх на шкіру або у більш глибокі тканини. Найбільшою проникливою здатністю володіють α-промені та рентгенівські, меншою — β-промені.

Впливу зовнішнього опромінювання організм зазнає тільки під час перебування людини у сфері впливу випромінювання. У випадку зникнення радіації припиняється і зовнішній вплив, а в організмі можуть розвинутись зміни — наслідки опромінювання. У результаті зовнішнього впливу нейтронного випромінювання в організмі можуть з'явитися різні радіоактивні речовини, наприклад радіонукліди натрію, фосфору та ін. Організм у подібних випадках на деякий час стає носієм радіоактивних речовин, унаслідок чого може наступити внутрішнє його опромінювання.

Іонізуюче випромінювання виникає і при роботі з різними радіоактивними речовинами — природними (уран, радій, торій) та ізотопами. У радіоактивних ізотопах ядра атомів нестабільні. Вони здатні разпадатися, перетворюватись в

ядра інших елементів, при цьому змінюються їх фізико-хімічні властивості. Це явище супроводжується ядерним випромінюванням і називається радіоактивністю, а самі елементи є радіоактивними. Радіоактивний розпад характеризується виділенням енергії у вигляді γ-випромінювання та корпускулярних частинок α-, β-випромінювання.

Радіоактивні речовини можуть потрапляти до організму працюючих через легені або шлунково-кишковий тракт, а також через непошкоджену шкіру. Особливо небезпечні у цьому відношенні роботи, пов'язані з розробкою радіоактивних руд. Радіоактивне випромінювання не тільки спричинює іонізацію повітря, а й призводить до аналогічного процесу в тканинах організму, значно змінюючи їх. Вираженість можливих біологічних змін залежить від проникливої змоги випромінювання, його іонізуючого ефекту, дози, часу опромінювання та стану організму.

Потрапляючи до організму, радіоктивні речовини заносяться кров'ю у різні тканина та органи і стають джерелом внутрішнього опромінювання. Особливою загрозою для організму є ізотопи, які протягом усього життя потерпілого можуть бути джерелами іонізуючого випромінювання. Виводяться радіоактивні з'єднання в основному через шлунково-кишіковий тракт, нирки та органи дихання. Різні види випромінювання мають свої особливості, неоднакову біологічну активність і, отже, неоднаковий ступінь безпеки для працюючих в контакті з ними. Так, при обслуговуванні рентгенівських апаратів у медичних закладах та технічних лабораторіях працюючі можуть зазнавати впливу рентгенівських променів. Рентгенівські промені є електромагнітним випромінюванням з дуже короткою довжиною хвилі та високою проникливою здатністю.

Впливу іонізуючого випромінювання можуть зазнати працюючі з рентгенівськими та γ-променями під час здійснення γ-дефектоскопії на промислових підприємствах, обслуговуючий персонал прискорювальних установок і ядерних реакторів, а також зайняті розвідкою та добуванням

корисних копалин і т. ін. У теперішній час вирішені основні питання радіаційної безпеки. Однак при порушеннях техніки безпеки або за певних обставин іонізуюче випромінювання може спричинити розвиток променевої хвороби (гострої та хронічної).

Патогенез. Основною особливістю дії іонізуючого випромінювання є іонізація атомів та молекул живої матерії. Цей процес вважається початковим етапом біологічної дії випромінювання, що в подальшому викликає функціональні й органічні поразки тканин, органів та систем. В основі генезу променевої хвороби маємо складні механізми прямого та непрямого впливу на організм іонізуючого випромінювання.

Пряма дія радіації (великих доз) на молекули білка призводить до їх денатурації. У результаті молекула білка коагулюється та випадає з колоїдного розчину, в подальшому зазнаючи впливу протеолітичних ферментів розпаду. При цьому в клітині спостерігається порушення фізико-хімічних процесів з деполімеризацією нуклеїнових кислот, що .супроводжується зміною структури поверхні клітин та проникливості мембран. За теорією мішені припускається, що не вся клітина чутлива до оп ромінювання. У кожній клітині є чутлива ділянка — «мішень», котра сприймає дію іонізуючого випромінювання. Встановлено, що особливо чутливі до дії радіації хромосоми ядер та цитоплазма.

Непряма дія іонізуючого випромінювання пояснюється механізмом радіолізу води. Як відомо, вода складає близько 80% маси усіх органів та тканин організму людини. При іонізації води утворюються радикали, які мають як окислювальні, так і відновлювальні особливості. Найбільше значення серед них мають атомарний водень (Н), гідроксид (НО2), перекис водню (H2O2). Вільні окислювальні радикали вступають у реакцію з ферментами, які вміщують сульфгідрильні групи (SH), котрі перетворюються у неактивні дисульфідні з'єднання (S=S). У результаті цих реакцій та перетворень порушується каталітична активність важливих тіолових ферментних систем, що

беруть активну участь у синтезі нуклеопротеїдій та нуклеїнових кислот, які відіграють значну роль у процесах життєдіяльності організму. Кількість ДНК та РНК в ядрах клітин різко знижується, порушується процес їх відновлення. Зміни біохімізму ядер при цьому морфологічно виражаються різними порушеннями структури хромосом, а отже, і всієї генетичної системи.

На перебіг біохімічних процесів у ядрах уражених радіоактивним випромінюванням тканин якийсь вплив чинять радіотоксини, що утворюються, а також зміни нейрогуморальної та гормональної регуляції тканин і клітин. Порушуються обмінні процеси, що призводить до накопичення таких нехарактерних для організму речовин, як гістаміноподібні, токсичні амінокислоти. Все це посилює біологічну дію іонізуючого випромінювання та сприяє інтоксикації організму. Тканинна інтоксикація проявляється клінічними симптомами порушення нервової діяльності, зміною функцій внутрішніх органів (ахілія, міокардіодистрофія, гецатопатія, ендокринопатія, порушення гемопоезу).

Одне з провідних місць у патогенезі променевої хвороби займає ураження органів кровотворення. Кровотворна тканина найбільш чутлива до радіації, особливо бластні клітини кісткового мозку. Тому аплазія кісткового мозку, яка розвивається під впливом радіації, є наслідком пригнічення мітотичної активності кровотворної тканини та масової гибелі малодиференційованих кістковомозкових клітин. Різке зниження активності кровотворення зумовлює розвиток геморагічного синдрому.

У формуванні променевої хвороби певне значення має той факт, що іонізуюче випромінювання чинить специфічну — пошкоджувальну дію на радіочутливі тканини та органи (стовбурні клітини кровотворної тканини, епітелій яєчок, тонкого кишечника та шкіри) та неспецифічну — подразливу дію на нейроендокринну та нервову системи. Доведено, що нервова система має високу функціональну чутливість до радіації навіть у малих дозах.

Роздратування екстерота інтерорецепторів призводить до функціонального

порушення центральної нервової системи, особливо її вищих відділів, що рефлекторно може змінювати діяльність внутрішніх органів та тканин. Певне значення при цьому надається ендокринним залозам, перш за все гіпофізу, наднирковій та щитовидній залозам та ін. Звертає на себе увагу можливість виникнення репаративно-регенеративних процесів у вражених органах з перших годин опромінення.

Патолого-анатомічна картина. Найбільш повно вивчена патологічна анатомія так званої кістково-мозкової форми променевої хвороби з переважним ураженням кровотворної тканини, яка розвивається при дії іонізуючого випромінювання в дозах до 100 рад. Характерні для цієї форми гострої променевої хвороби морфологічні зміни проявляються ще в латентному періоді і стають вираженими в період розпалу захворювання. Макроскопічно виявляються ознаки геморагічного діатезу: крововиливи в шкіру, серозні і слизові оболонки, в паренхіматозні органи. Ступінь вираженості геморагічного діатезу коливається в широких діапазонах залежно від тяжкості ураження: додаткові травми посилюють явища кровоточивості. Надмірні крововиливи у шлунок і кишки, в легені, надниркові залози та їх руйнування, великі крововиливи в міокард, які захоплюють провідну систему серця, можуть мати вирішальне значення у прояві захворювання. Кістковий мозок втрачає звичайну консистенцію і стає рідким, його колір визначається домішкою крові; лімфатичні вузли мають вигляд збільшених за рахунок геморагічного просякання тканини. Глибокі порушення в кровотворній системі визначають нахил до кровотечі і частоту розвитку інфекційних ускладнень, які, як правило, проявляються в період розпалу захворювання. До них відносяться виразковонекротичні гінгівіти, некротичні ангіни, пневмонії, запальні зміни тонкого і товстого кишечника. В інших органах знаходяться ознаки порушення кровообігу і дистрофічні зміни. Ураження шкіри (випадання волосся, променеві опіки) можуть проявлятись у разі значного опромінення; в осіб, які потрапили в зону атомного вибуху, вони поєднуються, як правило, з термічними опіками.

Результати мікроскопічних досліджень свідчать про те, що найбільш характерних змін зазнають органи кровотворення. Вони виявляються ще в латентному періоді: у лімфатичних вузлах у перші години після опромінення можна побачити розпад лімфоцитів, особливо в центральній частині фолікулів, тобто в зоні розташування В-лімфоцитів; дещо пізніше виявляються зміни в зоні Т-лімфоцитів. У період розпалу захворювання на фоні різкої гіперемії можна розпізнати в основному елементи строми лімфатичного вузла і плазматичні клітини. Такі ж зміни спостерігаються в мигдалинах та селезінці. У кістковому мозку швидко розвивається аплазія: до кінця третьої доби в ньому залишається близько 10% клітинного складу, що пояснюється посиленим викидом у периферійне русло зрілих форм, припиненням поділу і розпадом клітин; у подальшому мітотична активність на деякий час поновлюється, хоча клітини, які діляться, гинуть під час мітозу. Швидке і значне спустошення клітин супроводжується мов би вікарним повнокров'ям судин кісткового мозку з розривами судинних стінок і утворенням ділянок крововиливи. У період розпалу гострої променевої хвороби в кістковому мозку майже зовсім не залишається звичайної кровотворної тканини, переважають елементи строми і плазматичної клітини. Ураження лімфоїдної тканини і кісткового мозку призводить до зниження імунобіологічної реактивності організму і зумовлює сприятливі умови для розвитку аутоінфекційних ускладнень.

При променевій хворобі розвиваються характерні зміни в статевих залозах, особливо чоловічих. У латентному періоді припиняється мітотичний поділ, розпадається епітелій яєчок і з'являються окремі звироднілі великі та гігантські клітини; у період розпалу захворювання в канальцях яєчок залишаються лише окремі сперматогонії та клітини Сертолі.

Ранні зміни у високочутливій до дії іонізуючого випромінювання слизовій оболонці тонкого кишечника проявляються деструкцією і пригніченням мітотичної активності клітин епітелію кріпт. З'являються патологічні форми мітозу. Термінальні зміни пов'язані з розладами крово- і лімфообігу,

аутоінфекційних процесів: слизова оболонка набрякла, є ділянки некрозу та вкриті виразки, на поверхні яких видно маси фібрину, слиз і колонії мікроорганізмів; майже відсутня лейкоцитарна інфільтрація.

Усерцево-судинній системі при гострій променевій хворобі глибокі зміни локалізуються головним чином у мілких судинах, що має значення в розвитку геморагічного синдрому. Морфологічні ознаки збільшеної проникності судин (набряк стінки, відшарування ендотелію, зростаючий периваскулярний набряк) знаходять ще задовго до виникнення крововиливів. А в період розпалу захворювання помітні діапедезні крововиливи, дифузне просочування стінок судин еритроцитами і явища плазморагії.

Улегенях при гострій променевій хворобі спостерігаються зміни, що пов'язані, з порушенням кровообігу та інфекційними ускладненнями, серед яких особливої уваги заслуговує так звана агранулоцитарна пневмонія, котра супроводжується випаданням серозно-фібринозно геморагічного ексудату, формуванням ділянок некрозу з колоніями мікроорганізмів без перифокальної запальної реакції.

Унирках при гострій променевій хворобі спостерігаються головним чином порушення кровообігу та висока проникність судин: в їх тканині видно крововиливи, виявляються дистрофічні зміни епітелію закручених канальців.

Для гострої променевої хвороби характерне порушення діяльності залоз внутрішньої секреції, яке спочатку оцінюється як прояв посиленої функції; у подальшому настає відносна нормалізація, а в період розпалу захворювання виявляються ознаки функціонального виснаження залоз.

Класифікація.

А. Променева хвороба, яка викликана дією загального зовнішнього опромінення або радіоактивних ізотопів з рівномірним розподілом їх на організм:

1. Періоди: формування фази, або І, II, III та IV ступінь тяжкості, відновлення, наслідків (гіпопластичні стани; гіперпластичні процеси —