клітин двічі на тиждень, а в разі необхідності і частіше. Якщо виникла кровотеча, слід струйно (60 крапель на хвилину під контролем центрального венозного тиску) ввести 600—1000 мл свіжозамороженої плазми, а також застосувати переливання тромбоцитів.

При виникненні гострої променевої хвороби внаслідок аварії на реакторах або вибуху атомної бомби, поряд з зовнішнім γ-випромінюванням або нейтронним випромінюванням на потерпілого діють викинуті в повітря радіонукліди, головним чином цезій, плутоній, стронцій, радій, що може призвести до ураження легенів, шлунково-кишкового тракту, печінки і до розвитку пухлинного процесу в цих тканинах (віддалені наслідки). Для попередження наслідків надходження цих речовин в тканини, в кров, для зменшення опромінювання, яке вони викликають при затримці в тканинах, слід застосовувати такі засоби, як лаваж, легенів, а також введення речовин, що зв'язують радіонукліди, так званих хелатів. Як хелати застосовують: для плутонію, церію — пентацин; для цезію — ферік феріцианід.

Невідкладні заходи в разі гострого опромінення такі: слід вивести потерпілого із забрудненого приміщення або від гіпоцентра радіації на відстань понад 2000 м, заборонити сідати на предмети; що знаходяться в забрудненому радіонуклідами приміщенні, або доторкатися до них, замінити одяг, вимити тіло, якщо був вплив радіоактивних речовин з β- або α-активністю.

Термін виписки зі стаціонару при відсутності місцевих уражень, як правило, не перевищує 2—3-х місяців від моменту опромінення; повернення до трудової діяльності при гострій променевій хворобі II—III ступенів тяжкості можливе через 4—6 місяців. Після стаціонарного лікування показано перебування в санаторії та наступне диспансерне спостереження.

Хронічна променева хвороба

Хронічна променева хвороба — це складний клінічний синдром, який розвивається в разі тривалого впливу опромінення в дозах, що перевищують

допустимі.

Характерними ознаками її є:

-тривалість і хвилеподібність перебігу;

-наявність у клінічній картині як ознак ураження організму від дії опромінення, так і проявів відбудовних і пристосувальних реакцій.

Відповідно до існуючої класифікації у розвитку хронічної променевої хвороби виділяють три періоди: 1 — період формування, або власне хронічна променева хвороба; 2 — період відновлення; 3 — період наслідків променевої хвороби.

Захворювання характеризується повільним розвитком; провідними симптомами є зміни в нервовій, серцево-судинній і ендокринній системах, кровотворному апараті, шлунково-кишковому тракті, печінці, нирках; виникає порушення обмінних процесів.

У залежності від шляху надходження можливий розвиток хронічної променевої хвороби: 1 — викликаної впливом загального зовнішнього випромінювання або радіоактивних ізотопів з рівномірним розподілом їх в організ'мі (4H, 37Cs, 24Na та ін.); 2 — викликаної впливом ізотопів із вибірковим депонуванням 226Ra, 86Sr, 210Po та ін.) або місцевим зовнішнім опроміненням.

Хронічна променева хвороба, викликана загальним опромінюванням,

зустрічається в осіб, які зазнали впливу іонізуючої радіації протягом трьох- п'яти років і отримали одноразову та сумарні дози, що перевищують допустимі.

Клініка. Період формування хронічної променевої хвороби проходить у вигляді послідовних фаз, які відображаються поняттям ступеня тяжкості. Розрізнюють чотири ступені тяжкості хронічної променевої хвороби.

Хронічна променева хвороба І ступеня характеризується раннім розвитком функціональних оборотних порушень, які носять неспецифічний характер. Основними скаргами хворих є загальна слабість, погане самопочуття, головний біль, зниження працездатності, погіршення апетиту, порушення сну. Хворі в цій стадії емоційно лабільні, відмічається стійкий червоний дермографізм,

тремтіння пальців рук, загальний гіпергідроз. На фоні астеновегетативного синдрому чітко проявляються симптоми нейроциркуляторної дистонії за гіпотонічним типом, тахікардія, синусова аритмія.

Одним із постійних симптомів є функціональне порушення в шлунковокишковому тракті у вигляді диспептичних явищ, дискінезії кишечника та жовчних шляхів, хронічного гастриту із зниженням секреторної і моторної функцій шлунка. Можуть спостерігатись також ознаки підвищення проникливості капілярів, що проявляється позитивною пробою Нестерова. Має місце порушення функції ендокринних залоз, у чоловіків відмічається імпотенція, у жінок — порушення оваріально-менструальної функції. У крові змінюється кількість лейкоцитів з тенденцією до лейкопенії, спостерігаються токсична зернистість нейтрофілів, тромбоцитопенія.

Хронічна променева хвороба ІІ ступеня проявляється подальшим розвитком астеновегетативних порушень і судинної дистонії, .пригніченням функції кровотворного апарату і геморагічних проявів. У хворих відзначається виражений астенічний синдром, який супроводжується головним болем, запамороченням, підвищеною збуджуваністю і емоціональною лабільністю, зниженням пам'яті, послабленням статевого почуття і потенції. Більш виразними стають трофічні порушення: дерматити, відшарування нігтів.

Збоку серцево-судинної системи відмічається стійка гіпотонія з переважним зниженням діастолічного тиску, приглушеність серцевих тонів; на ЕКГ — явища міокардіодистрофії. Спостерігаються крововиливи в шкіру і слизові оболонки, геморагічні гінгівіти і стоматити, носові кровотечі.

Збоку периферичної крові має місце різке зниження рівня лейкоцитів (до 2,0·109/л), що супроводжується нейтропенією і лімфоцитопенією. У кістковому мозку відмічається гіпоплазія усіх видів кровотворення.

Хронічна променева хвороба III ступеня характеризується тяжкими, необоротними змінами в організмі з повною втратою регенераційних можливостей тканини. Хворі різко астенічні, скаржаться на значну загальну

слабість, постійний головний біль, нудоту, блювання, поганий сон, часті кровотечі, зниження пам'яті. З'являються геморагії, некротичні процеси на слизових оболонках. Спостерігається масивне випадіння волосся, ознаки тяжкого некротичного гінгівіту.

Хворі скаржаться на задишку, приступи серцебиття та тупі болі в зоні серця. Межі серця збільшені, вислуховуються глухі тони. На ЕКГ — глибокі дистрофічні зміни в м'язі серця. Різко погіршується апетит, що поєднується з диспептичниіми розладами. У крові різко падає кількість лейкоцитів (до 1,0·109/л) з абсолютною нейтропенією і лімфоцитопенією. Значно знижується кількість тромбоцитів (до 3 г/л). Усі клітини крові дегенеративно змінені. Розвивається тяжка гіперхромна анемія. Приєднання запального процесу може призвести до розвитку панмієлофтизу, що створює можливість розвитку тяжкого сепсису.

Щодо IV ступеня захворювання, то він являє собою термінальний період. Період відновлення починається після припинення опромінення; триває він

2—3 роки.

Зміни з боку крові в цьому періоді зустрічаються рідко, виражені слабо. Поновлюється секреторна функція травних залоз; відновлення функцій серцево-судинної і нервової систем відбувається у більш тривалий термін (через 4—6 років після припинення контакту із випромінюванням). Інколи можливі пізні органічні ураження нервової системи і прискорена вікова інволюція кришталика, а також судин очей (ангіосклероз сітківки ока і катаракта).

Із наслідків найбільш небезпечними є: гіпопластичні стани і дистрофії; гіперпластичні і бластоматозні процеси — лейкози, пухлини; прискорені інволюційні процеси в судинній, нервовій і ендокринній системах.

Клініка хронічної променевої хвороби, спричиненої надходженням радіоізотопів в організм. При наявності в організмі інкорпорованих речовин першочергово в клінічній картині виступають симптоми астенізації, а також

ознаки геморагічного діатезу і зміни в системі кровотворення. Взагалі клінічна симптоматика цієї форми променевої хвороби відрізняється своєрідністю вегетативно-судинних порушень на фоні астенізації організму, артеріальної гіпотонії та помірної лейкопенії.

Сьогодні велике значення набуло вивчення впливу на організм людини малих доз радіації. Актуальність цього питання пояснюється тим, що внаслідок дії малих доз виникає досить певна трупа захворювань, які потребують спрямованих медичних заходів, а також це дає змогу оцінити ступінь безпеки медичних опромінювань — діагностичних і лікувальних. Адже згідно з результатами наукових досліджень радіація уражає більше тканин, ніж про те можна зробити висновок на підставі клінічної картини гострої променевої хвороби. Про радіочутливість деяких із тканин свідчить розвиток у них пухлин лише через багато років після променевого впливу.

Діагностика. Поставити діагноз хронічної променевої хвороби важко, особливо в початковій стадії, бо жоден із наявних симптомів не має специфічних рис. При постановці діагнозу велике значення слід надавати санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці, професійному анамнезу, розвитку і особливостям клінічної картини.

Лікування. У разі наявності ранніх ознак хвороби призначають перебування на повітрі, лікувальну гімнастику, повноцінне харчування, вітамінізацію. Із медикаментозних засобів показано бром, кальцію гліцерофосфат, фітин, пантокрин, а також засоби, що стимулюють кровотворення (вітамін В12, натрію нуклеїнат або лейкоген). При променевій хворобі II ступеня застосовують стимулятори лейкопоезу (вітамін В12, пентоксил, натрію нуклеїнат), антигеморагічні засоби (аскорбінова кислота, вітаміни В6, Р, К; препарати кальцію), анаболічні гормони (неробол). Головну увагу приділяють боротьбі з гіпопластичними станами кровотворення (багатократні гемотрансфузії, трансплантація кісткового мозку), інфекційними ускладненнями, трофічними і обмінними порушеннями (гормональні препарати, вітаміни, кровозамінники).