пальця. Нерідко знижується або випадає колінний рефлекс.

ХВОРОБИ М'ЯЗІВ

Ці захворювання є однією з найбільш розповсюджених форм професійної патології, зумовленої функціональним перенапруженням. Вони включають два клінічних синдроми: міалгію і міозит. Зустрічаються ці стани в робітників самих різних професій, праця яких пов'язана зі значним статико-динамічним навантаженням. Це перш за все будівельники, робітники цегляних і хлібозаводів, доярки, друкарки, піаністи. Найчастіше страждають м'язи передпліч, рідше — м'язи плеча.

Міалгія починається з ниючого болю, почуття незручності, тяжкості, стягнення у відповідних м'язах. Знижується темп роботи, підвищується механічна збудженість м'язів, їх біоелектрична активність. Знижується сила і особливо виносливість їх до статичних зусиль.

Міалгія є функціональною стадією захворювання. Нормалізація стану відмічається, вже через кілька днів відпочинку. Хоча досить часто при відновленні роботи спостерігається рецидив захворювання з тенденцією до подальшого прогресування, аж до розвитку дегенеративно-дистрофічних і вторинних запальних змін у м'язах.

Міозит характеризується посиленням болю і парестезій в руках, на які скаржаться хворі не тільки під час виконання роботи, але й у спокої, особливо вночі. Біль різко посилюється під час активних рухів. Знижується ритм рухів, продуктивність праці. Уражені м'язи стають малоеластичними, дряблими, атрофічними. У товщі м'язової тканини прощупуються різко болісні щільні вузли діаметром від 3—4 мм до 2—3 см.

ХВОРОБИ ФІБРОЗНИХ І СИНОВІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ

До таких захворювань належать хвороби периферичних зв'язок або м'язових прикріплень, як періартрит, лігаментит, епікондиліт, тендовагініт, бурсит.

Плечолопатковий періартрит як професійне захворювання розвивається при виконанні роботи, що потребує повторення рухів у плечовому суглобі, особливо на фоні значного статико-динамічного навантаження (каменярі, штукатури, маляри). Починається захворювання з болю в плечовому суглобі при русі — підйомі, ротації плеча. З часом біль посилюється, стає постійним, виникає хруст у суглобі при русі. Поступово зростає обмеження руху в суглобі, особливо ротації та бокового відведення плеча. Значно обмежено, а часто і неможливо, заведення руки за спину. В подальшому можливий розвиток тугорухомості в плечовому суглобі. З'являється біль при пальпації великого бугорка плечової кістки, рідше — дельтоподібного м'яза, особливо в місці прикріплення йото до плечової кістки.

Рентгенологічне дослідження при періартриті плечового суглоба виявляє склеротичну зміїну поверхні бугорка плечової кістки і наявність тіней вапнякових відкладень різних розмірів, форми і щільності.

Найчастіше на рентгенограмі при цій патології спостерігаються множинні краєві резорбції, які оточені склеротичним процесом, і деструкція великого бугорка плечової кістки, сольові відкладення в синовіальній сумці.

Епікондиліт. Це захворювання діагностується при локалізації асептичного хронічного запалення та дегенеративно-дистрофічних змін у ділянці надвиростка — місця прикріплення сухожилля розгинально-супінаторної групи м'язів передпліч (латеральний епікондиліт) — або в зоні медіального надвиростка — місця прикріплення сухожилля згиначів кисті і пальців (медіальний епікондиліт). Розвивається захворювання переважно в осіб тяжкої фізичної праці і в разі виконання ними частих розгинально -згинальних і ротаційних рухів у ліктьовому суглобі (робітники сільського господарства, будівельних професій, ковалі, оператори рахувально-аналітичних машин).

Латеральний епікондиліт характеризується появою виючого болю у зоні латерального надвиростка плечової кістки під час форсованих рухів передпліччя і напруженої екстензії кисті. З часом біль посилюється і виникає

при будь-яких рухах у ліктьовому суглобі. Постійною ознакою є болісність при пальпації латерального надвиростіка. Іноді в цій зоні з'являється невелика припухлість. У більшості хворих обмежено розгинання передпліччя до 160— 170°. У всіх хворих відзначається зниження сили тиску кисті.

Тендовагініт. Це захворювання характеризується ураженням синовіальної оболонки сухожильних піхв дегенеративно-дистрофічного характеру з супутнім асептичним (серозно-геморагічним) запаленням. Як професійне захворювання тендовагініт розвивається переважно на верхніх кінцівках, особливо в результаті виконання великої кількості рухів пальцями, кистю (ізолювальники, каменярі, обмотники, друкарки, кравці). Звичайно уражуються сухожилля згиначів і розгиначів пальців кисті, значно рідше — сухожилля довгої голівки двоголового м'яза плеча, п'ятковий сухожилок.

За клінічними проявами розрізняють гостру і хронічну форми захворювання. При гострому тендовагі ніті асептичний запальний процес супроводжується відкладанням фібрину на поверхні сухожилка і може розповсюджуватись на клітковину навколо сухожилка. Процес, що протікає хронічно, характеризується накопиченням у синовіальному просторі ексудату, який містить багато фібрину, з нього спочатку формуються так звані рисові тільця, а потім утворюються фібринозні зрощення між паріетальним і вісцеральними листками потовщеної та розрихленої синовіальної оболонки.

При гострому тендовагініті частіше уражуються синовіальні піхви, що розташовані на тильній поверхні кисті, головним чином у зоні сухожилля короткого розгинача великого пальця і довгого м'яза, що відводить великий палець кисті. Початок захворювання звичайно пов'язують зі значним фізичним навантаженням на відповідні м'язи, безпосередньо після якого з'являється ниючий біль, відчуття жару, поколювання, тяжкості у передпліччі, почуття втоми, слабкості в руці. Через кілька годин або 1—2 дні на тильно-променевій поверхні нижньої треті передпліччя з'являється щільна, нерідко болісна припухлість завдовжки 8—12 см і завширшки 3—4 см. Протягом кількох годин

або 2—3-х днів при пальпації припухлості визначається крепітація (крепітуючий тендовагініт ).

У разі хронічного перебігу захворювання патологічний процес найчастіше розвивається в зоні синовіальної піхви згиначів пальців, що розташована в каналі зап'ястя. Відповідні сухожилки болісні лід час пальпації, потовщені. На долонній поверхні променево-зап'ясткового суглоба і дистальній частині передпліччя може визначатись припухлість. При її пальпації має місце біль і флюктуація. Невдовзі знижується сила цієї руки.

Хронічний тендовагініт розвивається теж поволі або ж є наслідком рецидиву кредитуючого тендовагініту. Запальна реакція при цьому варіанті клінічного перебігу тендовагініту нерізко виражена, хоча треба мати на увазі, що зростаючі явища склеротичного процесу призводять до потовщення синовіальної оболонки, звуження синовіального простору і порушення рухів сужилків (так звана стенозуюча форма тендовагініту).

Стенозуючий лігаментит. У виробничих умовах це захворювання найчастіше формується в зоні променево-зап'ясткового суглоба. Запальний процес розповсюджується на зв'язкові структури одного із кістково-фіброзних каналів кисті або внаслідок первинного розвитку в ньому дегенеративнодистрофічних змін спостерігається рубцеве зморщення зв'язок, які утворюють канал і його стеноз з ущімленням сужилків, що через нього проходять. Прикладом такого ураження може бути стенозуючий лігаментит кільцевої частини фіброзної піхви пальця (стенозуючий тендовагініт згиначів пальців). Тривала травматизація долоні на рівні п'ястно-фалангових зчленувань (в обрубників, штампувальників) може призвести до рубцевих змін кільцевої частини фіброзної піхви згиначів пальця (звичайно першого-третього) з наступним звуженням сухожильної піхви і деформацією сужилля. Виникає біль у ділянках відповідного п'ястно-фалангового суглоба в разі тиснення інструмента, оброблюваної деталі і при рухах пальця. Через деякий проміжок часу з'являється переміжна контрактура — защемлення пальця, який фіксується

в положенні згинання, і для того щоб його розігнути, треба докласти немало зусиль. Це супроводжується болем. З часом защемлення частішає, виведення пальця із патологічного положення стає все більш важким і потребує допомоги другої руки. Інколи це робиться неможливим, навіть у разі такої допомоги.

Професійний бурсит — хронічне запалення синовіальної сумки, яке розвивається в результаті систематичного тиснення, перенапруження і травматизації у гірників, покрівельників, каменярів, мостівників, паркетників, обрубувачів сучків, тобто у представників тих професій, де має місце тривале упирання на лікоть або коліно з розвитком асептичного запалення сумки і утворення в ній серозно-геморагічного ексудату. Розвиткові захворювання сприяють незручна поза, шорсткість грунту, недосконалість захисного одягу, тривале охолодження, різка зміна температури навколишнього середовища, вібрація.

Патогенез. Під впливом тривалого тиску і тертя поблизу робочих поверхонь суглобів виникають дистрофічні зміни в порожнині уражених синовіальних сумок з утворенням численних вільних тіл, що мають хрящоподібну щільність. Ділянки, уражені склеротичним процесом, а також рідкий вміст сумок зазнають кальціфікації. Результатом цих процесів є втрата еластичності і стовщення шкіри, фіброз у підшкірній основі, гіперплазія стінки синовіальних сумок.

Клініка. Розрізняють бурсит гострий (серозний і гнійний) та хронічний (серозний і проліферативний). Гострий бурсит діагностується рідше, ніж хронічний.

При гострому серозному бурситі хворі скаржаться на болючість у суглобі, наявність припухлості м'якої консистенції та округлої форми. Шкіра в зоні припухлості гіперемірована, при дотику визначається локальне підвищення температури шкіри в цій області, має місце обмеження рухомості в суглобі. Вміст сумки має серозний характер.

При гнійному бурситі підвищується температура тіла до 39—40°С. Пунктат бурси гнійний, з великим вмістом лейкоцитів.

Χронічний серозний бурсит зустрічається рідко. Він характеризується тривалістю перебігу, помірно вираженою болючістю, наявністю обмеженої, яйцевидної форми припухлості. Поширеною формою хронічного бурситу є проліферативна форма. Перебіг такої форми хронічного бурситу затяжний, з періодами ремісії і загострень, часто може приєднуватись інфекція. Локально визначається флюктуація, стінки сумки стовщені, суглобна щілина зменшена.

Синдром Дюпюітрена — фіброзно-рубцеве переродження апоневрозу з утворенням тендогенної контрактури третього-п'ятого пальців у ділянці п'ястно-фалангових і проксимальних міжфалангових суглобів. Виникає при виконанні робіт, що супроводжуються травматизацією долоні. Клінічно, як правило, болісні почуття виникають у разі виконання значної фізичної роботи. Визначається ущільнення і рубцювання долонного апоневрозу біля основи третього-п'ятого пальців; ущільнення і вкорочений їх сужилків, утворення контрактури цих пальців.

ОСТЕОХОНДРОПАТІЇ

Різновидами остеохондропатій є артроз, епонділоартроз, невроз кістки асептичний.

Артроз. Професійний деформуючий артроз розвивається при значному динамічному і статичному навантаженні на суглоб. Сприяють розвитку цієї патології супутня вібрація, а також велика кількість рухів, поштовхів. Найчастіше уражуються представники таких професій: каменярі, вантажники, ковалі, штукатури, маляри, друкарки, мостівники, паркетники тощо.

На верхніх кінцівках частіше уражається локтьовий суглоб, а на нижніх — колінний.

Хворих турбує відчуття незручності, наявність хрусту в суглобі, біль невизначеного характеру. Поступово біль посилюється, стає постійним. Спостерігається припухлість, деформація суглоба. Амплітуда рухів і рухомість у суглобі обмежуються.

Асептичний некроз кістки. Це професійне захворювання, що характеризується розвитком дегенеративно-дистрофічних змін в опорних кістках кисті і стопи, а також у кістках великих суглобів кінцівок, передусім ліктьового. Причиною їх виникнення є хронічне професійне перевантаження та мікротравматизація кісткових структур під час виконання тяжкої фізичної роботи і впливу інтенсивної локальної вібрації, у спектрі якої переважають низько- і середньочастотні коливання. Частіше патологічний процес розвивається в півмісячній кістці, яка з усіх кісточок променево-зап'ясткового суглоба зазнає найбільшого навантаження.

Асептичний некроз півмісячної кістки (хвороба Кінбека). Розвивається при значному систематичному статико-динамічному навантаженні кисті у прохідників, обрубників, робітників будівельних професій, столярів. Процес характеризується розвитком субхондрального асептичного некрозу, який супроводжується переломами, деформацією та фрагментацією кістки.

Захворювання характеризується болем у променево-за'п'ястіковому суглобі, який виникає під час руху. З ча сом біль посилюється, стає постійним. У зоні проекції півмісячної кістки на тильній стороні зап'ястя можна бачити припухлість діаметром 1—1,5 см, яка болісна при пальпації. Амплітуда рухів у цьому суглобі обмежена.

Діагностика професійних хвороб, спричинених функціональним перенапруженням, викликає деякі складнощі, що зумовлено, передусім, відсутністю специфічних клінічних проявів цих станів. Тому для встановлення діагнозу треба в кожному конкретному випадку проаналізувати умови праці, характер та інтенсивність праці хворого, наявність супутніх несприятливих факторів виробничого середовища, тривалість професійного стажу, особливості виникнення, перебігу і клінічних проявів професійної патології, наявність або відсутність інших етіологічних факторів.

Виникають професійні захворювання від функціонального перенапруження звичайно поволі, розвиваються поступово, протягом досить тривалого часу. Для

професійних захворювань характерно також значне покращання стану при досить тривалих перервах у роботі, а в початкових стадіях і після кількох днів відпочинку. Важливе значення має відсутність других етіологічних факторів, парш за все інфекційних захворювань і травм. Більшість цих станів розвивається в осіб, тривалість професійного стажу котрих не менше 10—12 років. Має значення також локалізація захворювання, що залежить від ступеня навантаження на ту чи іншу руку.

Лікування. Основні лікувальні заходи при захворюваннях, спричинених функціональпим перенапруженням, повинні включати медикаментозні препарати, фізичні і рефлекторні методи.

Необхідною умовою для лікування дискінезій є повне і досить тривале припинення професійної діяльності. У лікуванні застосовують седативні препарати, транквілізатори, метод аутогенного тренування, психотерапію, електросон, бальнеотерапію. Лікувальні заходи досить ефективні лише в початкових стадіях захворювання.

У лікуванні вегетативно-сенсорної поліневропатії застосовують препарати спазмолітичної дії та ті, що впливають на стан мікроциркуляції: ксантінолу нікотинат по 0,15 г тричі на день або «Ніковерін» по 1 табл., нікошпан двічітричі на день після їжі. З метою нормалізації метаболічних процесів призначають вітаміни групи В (тіаміну бромід, піридоксину гідрохлорид, ціанокобаламін), кокарбоксилазу, АТФ, біостимулятори (алое, ФІБС). При наявності більш виражених і стійких змін застосовують гангліоблокатори: бензогексоній, пахікарпін, спазмолітин (по 0,05—0,1 г двічі-тричі на день), внутрівенні вливання 5 мл 0,5% розчину новокаїну (на курс 10 ін'єкцій). Добрий результат дає метод рефлексотерапії та фізіотерапії: електрофорез 5% розчину новокаїну на руки, ультразвук. Рекомендується масаж шийнокомірцевої ділянки, бальнеотерапія — родонові, сірководневі ванни.

Лікування професійної радикулолатії проводять анальгетиками, нестероїдними протизапальними препаратами (анальгін по 0,5 г, бутадіон по

0,25 г, індометацин по 0,25 мг), нейролептиками (галоперідол по 1,5 мг тричі на день), міорелаксантами (мідокалм по 0,05 г. сібазон по 0,5 мг протягом дня), ін'єкціями вітамінів групи В, біостимуляторами. Широко використовують ультрафіолетове опромінення, діатермію, родонові і сірководневі ванни, масаж, лікувальну гімнастику.

Лікування при захворюваннях м'язів найбільш ефективне на початкових стадіях. Позитивний результат дає застосування ультразвуку, короткохвильової діатермії та токів Бернара. Велике значення в лікуванні міофасцитів мають лікувальна гімнастика та масаж. При наявності різкої болісності м'язів рекомендується виутрім'язове введення 5 мл 2% розчину новокаїну через день протягом 10 днів, вітаміну В1 (по 30 мг на день протягом 15 днів внутрім'язово). Призначають також теплі ванночки з наступним масажем рук і м'язів плечового поясу.

Терапевтичні заходи при періартриті плечового суглоба складаються з імобілізації, новокаїнової анестезії, фізіотерапії, в тому числі рентгенотерапії і лікування ультразвуком, проколів і промивання субакроміальної сумки. У гострому періоді застосовують реопірин, анальгін з амідопірином, електрофорез з новокаїном. Тривала імобілізація плечового суглоба не рекомендується, тому що може приззести до розвитку тугорухомості суглоба.

Лікування епікондиліту плеча в початковій стадії починається з імобілізації кисті і передпліччя гіпсовою лонгеткою. У зону надвиростка вводять гідрокортизон (від 5 до 25 мг) через день протягом 6—8-ми днів. Позитивний результат дають новокаїнові блокади ділянки надвиростка. Курс лікування складається з 3—4-х блокад з інтервалом 5 днів і одночасною імобілізацією кінцівки. Із фізіотерапевтичних процедур ефективні діадинамотерапія, парафінові аплікації на ділянку ліктьового суглоба (через 3—4 тижні після імобілізації).

Лікування тендовагініту передбачає звільнення хворого від праці, призначення новокаїнових блокад, у зону передпліччя (8—10 мл 0,5% розчину)

і накладання гіпсової пов'язки,. З 3—4-го дня призначають тепло, УВЧ-терапію, парафінові аплікації (4—6 сеансів). На 7—8-й день знімають гіпсову пов'язку і збільшують об'єм рухів кистю і пальцями.

Лікування при гострому бурситі консервативне: спокій, протизапальні засоби (антибіотики, сульфаніламідні препарати, блокада гідрокортизоном або введенням 25 мг (1 мл) суспензії гідрокортизону в порожнину сумки після промивання її 0,5% розчином новокаїну, 2—3 ін'єкції через 3—4 дні), фізіопроцедури (УВЧ, парафінові аплікації, діадинамотераіпія з 10% розчином калію йодиду протягом 15 хв, усього 10—20 сеансів).

При рецидиві або переході процесу в хронічний застосовують оперативне лікування.

У початковій стадії контрактури долонного апоневрозу призначають ін'єкції гідрокортизону, новокаїну, румалону, лідази (по 1 мл) під рубцевозмінені тканини кожного дня або через день (10—15 ін'єкцій), а також фонофорез гіідрокортизону, електрофорез йоду, літію, лідази; у подальшому показано хірургічне лікування.

При артрозі колінного суглоба слід забезпечити відносний спокій ураженому суглобу. Призначають анальгетики, нестероїдні протизапальні препарати (анальгін, реопірин, індометацин), вітаміни. Показані ін'єкції румалону — по 2 мл внутрім'язово через день протягом 5—6-ти днів. Із фі зіотерапевтичних процедур рекомендують: електрофорез новокаїну, йоду, хлору; фонофорез гідрокортизону; УВЧ-терапію; аплікації парафіну; бальнеотерапію і масаж.

Експертиза працездатнеості. Лікування хворого з наявністю міалгії, вегетативної поліневропатії, серозного бурситу можна проводити амбулаторно з переведенням хворого на легшу роботу згідно зі справкою ВКК терміном на два тижні. При інших формах патології слід звільнити хворого від роботи: на 5—6 днів при міалгії з больовим синдромом і люмбалгії, на 2—3 тижні при наявності поліневропатії, міозиту, тендовагініту з крепітацією, епікондиліту, 3—4 тижні при плечолопатковому періартриті, артрозі, асептичному некрозі

кістки.

Для закріплення результатів лікування хворих потім переводять на легку роботу в умови, що виключають травматичну дію, на термін від 10 до 14 днів при міалгії, тендовагініті і від 4—6 тижнів при інших станах цієї патології. Після цього показано санаторно-курортне лікування.

Розвиток дистрофічних змін, часті рецидиви, прогресування перебігу патологічного процесу, наявність стійкого больового синдрому, стійке порушення функції є основою для перекваліфікації хворого і раціонального його працевлаштування на роботу, що не пов'язана з дією функціонального перенапруження. У разі зниження кваліфікації під час зміни місця роботи хворих направляють на МСЕК для вирішення питання про ступінь втрати працездатності (1—2 роки). При стійкому зниженні функціональних здібностей хворого (асептичний некроз кісточок зап'ястя) може бути встановлена І група інвалідності.

Профілактика. Серед профілактичних заходів щодо попередження несприятливої дії функціонального перенапруження найефективнішим є комплексна механізація найбільш важких робіт і тих операцій, що потребують виконання великої кількості стереотипних рухів руками і пальцями. Важливе значення має також правильно організований режим праці і відпочинку, виробнича гімнастика, масаж і теплі ванни для рук, профілактична вітамінізація і загальне ультрафіолетове опромінення, що проводяться восени і навесні.

Поряд з професійним відбором, особливе значення в профілактиці цих захворювань надається періодичним медичним оглядам, що проводяться один раз кожні 2 роки за участю лікаря-невропатолога, хірурга, гінеколога, терапевта.