Особи, що мали контакт з газами задушливої дії, потребують нагляду в стаціонарних умовах. З метою зниження проникності судин вводять 5-10 мл 10% розчину кальцію хлориду внутрівенно.

При синьому типі гіпоксемії показані: киснева терапія (кисень з парами спирту); кровопускання (від 300 до 500 мл крові) під контролем артеріального тиску.

При сірому типі гіпоксемії показані: інгаляції кисню (60% з додаванням 5% вуглекислоти); засоби, які стимулюють дихальний центр (кофеїн, коразол, ефедрин); антибіотики, сульфаніламідні препарати з метою профілактики інфекції (розвиток бронхопневмонії).

Експертиза працездатності. У випадках легких уражень бронхолегеневого апарату речовинами токсико-хімічної дії постраждалі повертаються до своєї праці.

Хворі із середнім або тяжким ступенем ураження для закріплення результатів лікування потребують тимчасового відсторонення від праці, що пов'язана із впливом хімічних речовин подразливої дії. У разі зниження кваліфікації на термін до двох місяців їм може бути виданий трудовий лікарняний листок або ж через МСЕК встановлена група інвалідності з приводу професійного захворювання.

Профілактика. Профілактичні заходи передбачають: герметизацію устаткування, використання індивідуальних засобів захисту органів дихання, проведення попередніх і періодичних медичних оглядів працюючих.

ХРОНІЧНІ ТОКСИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ БРОНХОЛЕГЕНЕВОГО АПАРАТУ

Хронічні захворювання бронхолегеневого апарату розвиваються серед робітників хімічних підприємств і є наслідком тривалого впливу відносно невеликих концентрацій токсичних речовин подразливої дії. Вони також можуть бути наслідком одноразово (або декілька разів) перенесеного гострого

ураження бронхолегеневого апарату.

Хронічні токсичні захворювання частіше всього протікають у таких формах: ураження верхніх дихальних шляхів (хронічний риніт, фарингіт, ларингіт, трахеїт), хронічний токсичний бронхіт.

Уражання верхніх дихальних шляхів (носа, глотки, гортані) спочатку носить катаральний, а потім атрофічний характер. Хворого турбує відчуття сухоти в носі, печія, порушення носового дихання, дряпання в горлі, інколи носові кровотечі, охриплість голосу. Під час огляду виявляється гіперемія слизової оболонки, її потовщення. Для дії хрому, фтору (особливо у високих концентраціях) характерно виникнення виразково-некротичних уражень у ділянці перегородки носа. При динамічному спостереженні можна виявити деяку закономірність протікання патологічних процесів: набряк, гіперемія змінюються розвитком глибокої ерозії, що закінчується формуванням сполучнотканинного рубця або перфорації перегородки.

Хронічний токсичний бронхіт - це дифузне ураження бронхіального дерева, що характеризується рецидивуючим та прогресуючим перебігом.

Патогенез. У разі дії на організм працюючого речовин подразливої дії виникає гіперплазія бокалоподібних клітин бронхіальних залоз з гіперсекрецією слизу, і зміною її властивостей. Порушуються секреторна, очисна та захисна функції слизової оболонки бронхів, що швидко сприяє приєднанню запального процесу. Формуються хронічне токсико-інфекційне запалення, метаплазія і атрофія епітелію. Це проявляється набряком, колапсом мілких бронхів, рубцевими змінами, що в кінцевому варіанті призводить до формування бронхообструктивного синдрому.

Πатолого-анатомічна картина. При виникненні хронічних захворювань токсико-хімічної етіології (хронічний токсичний бронхіт) вражається перібронхіальна тканина. Можливе також ураження інтерстиціальної тканини з наступним розвитком пневмосклеротичного вторинного бронхіту. Наслідком дії токсичних речовин на міжальвеолярні

перегородки є розвиток емфіземи.

Морфологічними особливостями токсичних бронхітів є: 1) тяжке ураження бронхів із залученням у процес перібронхіальної тканини легені з її судинною і лімфатичною системами; 2) поєднання хронічного бронхіту з облітеруючим бронхіолітом, який протікає дуже повільно з подальшим виходом в осередкову ікарніфікацію; 3) стійко протікаюча пневмонія характеризується вираженим проліферативним процесом у міжальвеолярних перегородках і розвитком поряд із бронхосклерозом дифузного пневмоцирозу легенів.

Наслідком токсичного бронхіту, інтерстиціальної пневмонії є дифузний пневмосклероз з його постійними компонентами - емфіземою легенів, пневмосклерозом, бронхоектазами і спалахами хронічної пневмонії, бронхоектатичної хвороби.

Клініка. Виділяють три стадії хронічного токсичного бронхіту: легку, середню і тяжку.

Легка стадія. Хворих турбує кашель сухий, інколи з невеликою кількістю мокроти слизового або ж слизово-гнійного характеру. У легенях вислуховуються на фоні жорсткого дихання сухі нечисленні хрипи.

Загострення при цій стадії рідкі. Звичайно виникають вони під впливом несприятливих мікрокліматичних факторів чи приєднання інтеркурентної інфекції.

Відхилень на рентгенограмі в цій стадії не виявляється. При дослідженні функції зовнішнього дихання знаходять невеликі відхилення з боку швидкісних показників.

Середня стадія. Відзначається посиленням кашлю, збільшується кількість виділеної мокроти (вона все більше наближається до гнійної), задишка виникає під час фізичного навантаження. Може з'явитися приступо-подібний кашель. Над легенями перкуторний звук набуває коробкового відтінку, на фоні жорсткого (місцями послабленого) дихання можуть вислуховуватись розсіяні сухі і вологі хрипи. Загострення стають частішими і більш тривалими. На

рентгенограмі має місце посилення і деформація легеневого рисунка головним чином у нижніх відділах, підвищення прозорості легеневих полів. При дослідженні функції зовнішнього дихання визначається її стійке порушення за обструктивним типом.

Тяжка стадія. Це, як правило, ускладнений бронхіт. Частіше всього має місце розвиток вираженого бронхо-спастичного синдрому з переходом у вторинну бронхіальну астму або з появою бронхоактазів.

Прояви бропхоопастичного синдрому (затруднепе дихання з приступами задушливого кашлю) нагадують приступи бронхіальної астми, але для них не характерна еозинофілія і зміни мокроти. Проте зустрічаються випадки перебігу інфекційно-залежної бронхіальної астми з прогресуючою клінічною картиною, наявністю відповідних змін у мокроті та крові, розвитком у подальшому прогресуючої респіраторної недостатності.

Удеяких випадках клінічна картина нагадує перебіг бронхоектатичної хвороби (хворі виділяють до 300-500 мл гнійної мокроти, спостерігається часте кровохаркання).

Кашель стає постійним, відходить велика кількість гнійної мокроти, часто з домішками крові, нерідко з неприємним запахом. Відзначається затруднене дихання, яке переходить у приступ задухи. У хворих відмічається ціаноз, часте дихання, нігті набувають форми годинникового скла, а фаланги пальців - барабанних паличок.

Аускультативно в легенях вислуховуються розсіяні сухі і вологі хрипи, більше в нижніх відділах. З боку серцево-судинної системи відзначається тахікардія, тони серця глухі, акцент III тону над легеневим стовбуром, розвиваються застійні явища, спочатку в малому, а потім і у великому колі кровообігу.

Укрові виявляється компенсаторний еритроцитоз (підвищення кількості гемоглобіну та еритроцитів).

При рентгенологічному дослідженні відмічають деформуючий дифузний

пневмосклероз і емфізему легенів.

Незалежно від переважання тієї чи іншої клінічної форми, тяжкість стану таких хворих обумовлюється зростаючою недостатністю функції зовнішнього дихання і декомпенсацією легеневого серця.

Лікування. Для лікування хронічних уражень верхніх дихальних шляхів застосовують інгаляції лугових і масляних розчинів, при наявності ерозивновиразкових дефектів слизової оболонки показано призначення синтоміцинової емульсії, розчину ретинолу.

Лікування хронічного токсичного бронхіту передбачає включення в лікувальний комплекс засобів, які розріджують мокроту і полегшують її відходження: інгаляції протеолітичних ферментів (тріпсин, панкреатин), муколітичні і відхаркуючі препарати. Значне місце в лікувальному комплексі відводиться препаратам, які відновлюють бронхіальну прохідність. Це насамперед симпатоміметики (астмопент, сальбутамол), похідні теофеліну (еуфілін). Ефект цих препаратів посилюється антигістамінними, які поряд з усуненням спазму гладкої мускулатури бронхів виявляють протинабрякову дію.

Значне місце в лікуванні хронічного токсичного бронхіту займає оксігенотерапія, лікувальна дихальна гімнастика, масаж грудної клітки, фізіотерапевтичні процедури (індуктотерапія, електрофорез новокаїну або хлориду кальцію).

У разі приєднання інфекції призначають антибактеріальні засоби (антибіотики, сульфаніламідні препарати), серцевої недостатності - серцеві глікозиди (корглюкон, строфантин), діуретики (фуросемід, тріампур, верошпірон), препарати калію (у разі призначення некалійзберігаючих сечогінних).

Експертиза працездатності. У разі хронічного ураження верхніх дихальних шляхів хворі залишаються працездатними за своєю професією за умови диспансерного нагляду і нормалізації умов праці. Наявність виразковозапальних процесів є показанням до видачі лікарняного листка (тимчасове

працевлаштування).

Хворі з легкою та середньою стадією хронічного токсичного бронхіту потребують раціонального працевлаштування поза дією пилу, речовин подразливої дії, фізичного перенапруження. У разі неможливості такого працевлаштування і зниження кваліфікації вони направляються на МСЕК для встановлення групи інвалідності.

Хворі з ускладненими формами бронхіту, як правило, непрацездатні, а інколи потребують стороннього догляду (II або І група інвалідності).

Профілактика. Полягає у впровадженні в технологічний процес прогресивних технологій (герметизація устаткування, його подальша механізація, ефективна вентиляція, додержання правил техніки безпеки), використанні засобів індивідуального захисту, проведенні медичних оглядів працюючих.