2.Поверхнева (орієнтовна) пальпація.

Згідно з методичними принципами, визначеними терапевтич­ною школою В.П. Образцова, поверхневу пальпацію проводять проти руху годинникової стрілки у такій послідовності: ліва здух­винна (клубова) ділянка, лівий фланк (ліва бічна ділянка жи­вота), ліва підреброва ділянка (підребер’я), надчеревна ділянка (епігастрій), права підреброва ділянка, правий фланк (права бічна ділянка живота), права здухвинна ділянка, лобкова ділян­ка. При пальпації здухвинних ділянок в сферу пальпаторного об­стеження залучаються також і пахвові ділянки. Навколопупкову ділянку живота прощупують таким чином спочатку по зовнішній (велике коло) окружності, а потім по внутрішній окружності (по малому колу) радіальним спрямуванням пальпуючої кисті до діля­нок попередньої пальпації. За наявності різкої болючості в правій ділянці живота поверхневу пальпацію розпочинають з першої, правіше розташованої ділянки і закінчують ділянкою максималь­ної локалізації болю.

Таку пальпацію проводять послідовно за периферійним, а по­тім — центральним (навколопупковнм) колами живота.

Визначають такі особливості: болісність, резистентність перед­ньої черевної стінки, тонус м’язів. Виявляють ознаки подразнення очеревини (симптом Щоткіна-Блюмберга), перкуторної болісності в епігастрії (симптом Менделя), грижові кільця (локалізація, ве­личина, болісність), поверхнево розташовані пухлини, локальні ущільнення, калові завали (зсуЬаІа), розходження прямих м’язів живота, зони шкірної гіперестезії (зони Захар’їна — Геда), болючі ділянки на поверхні живота.Виявлені дані описують із зазначен­ням відповідних топографічних ділянок живота.

3.Глибока ковзна методична (топографічна) пальпація за

методом В.П. Образцова—М.Д. Стражеска.

Цю пальпацію проводять у такій послідовності: сигмоподібна кишка, сліпа кишка, кінцевий відрізок здухвинної кишки, висхід пий, низхідний відділи, ободової кишки, поперечна ободова киш­ка, шлунок, печінка, селезінка, нирки. Послідовно проводять паль­пацію і оцінку фізичних властивостей окремих відрізків тонкої та товстої кишок — сигмоподібної, сліпої, кінцевого відрізку клубо­вої, апендиксу, висхідного, низхідного відділів та горизонтальної частини ободової кишки. Необхідно відмітити, що перед пальпа­цією і визначенням властивостей горизонтального відрізку ободо­вої кишки проводять визначення нижньої межі шлунка за допо­могою чотирьох методів: пальпаторного, за шумом плескоту, пер­куторного, аускультативного.

Після обстеження і оцінки властивостей окремих відділів киш- ківника визначають і описують пальпаторні властивості великої і малої кривизни та воротаря шлунка.

Далі послідовно описують результати перкуторного визначен­ня верхньої та нижньої меж печінки за В.П. Образцовим та М.Г. Курловим. Потім визначають і описують пальпаторні особ­ливості нижнього краю печінки: м’який, твердий, гострий, закруг­лений, гладкий, горбистий, чутливий, болісний, безболісний; визна­чають симптоми Ортнера, Кера, Образцова, Василенка, Мюссі- Георгієвського, Мейо-Робсона, Курвуазьє, Губергрица. Відмічають наявність болісності при натискуванні в ділянці проекції жовчного міхура, в зоні Шоффара.

Описують результати перкуторного визначення довжиниого та поперечного розмірів селезінки, а також результати пальпації (не пальпується, пальпується); у разі прощупання — послідовно описують форму нижнього краю, розмір випину у черевну порож­нину, рухомість, болісність, консистенцію.

Написання цього розділу закінчують реєстрацією результатів пальпаторного дослідження підшлункової залози і нирок (остан­ніх — в горизонтальному та вертикальному положеннях хворого), а також сечового міхура. При пальпації нирок (у разі промацу­вання нижнього полюсу нирки) необхідно відмітити форму, боліс­ність, рухомість, консистенцію її нижнього полюсу. Потім визна­чають симптом Пастернацього (негативний, позитивний — з однієї з обох боків), відчуття болісності при натискуванні па шкіру в надлобковій ділянці.