Инновационный менеджмент - Василенко В.А., Шматько В.Г

•стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

•встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

•підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

•предоставление индивидуальным изобретателям и малым внедренческим предприятиямбеспроцентныхбанковскихссуд;

•создание венчурных инновационных фондов, пользующихся значительными налоговымильготами;

•снижение государственных патентных пошлин для индивидуальныхизобретателей;

•отсрочка уплаты патентных пошлин по ресурсосберегающим изобретениям;

•реализацияправанаускореннуюамортизациюоборудования;

•созданиесетитехнополисов, технопаркови инкубаторов.

Верховна Рада в сфері інноваційної діяльності проводить роботи по створенню законодавчої бази нововведеНЬ, затверджує приоритетні напрями інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнувань для підтримки неї.

АРК, обласні та районі ради відповідно до їх компетенції проводять наступну роботу:

•створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів;

•затверджують їх статути чи положення про них;

•підпорядковують їх своїм виконавчим органом;

•доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансо- во-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;

•затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

•контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);

•контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних уста-

нов.

Функції Кабінету Міністрів України у сфері інноваційної діяльності слідуючи:

•здійснення державного управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;

•підготовка та подання Верховної Ради України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (як окрему загальнодержавну програму так і загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, націона- льно-культурного розвитку, охорони довкілля);

•здійснення заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

•сприяння створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;

•створення спеціалізованої державної інноваційної фінансово-кредитної установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів (затверджує її статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності);

•підготовка та подання Верховній Раді України проекту закону про державний бюджет України на відповідальний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

•затвердження положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

21

•інформування Верховної Ради України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бю-

джету наданих раніше кредитів.

Таким чином на уповноважений орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності лягають повноваження по проведенню наступної роботи:

•здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

•підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо приоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

•координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

•створення свого окремого підрозділу для кваліфікуванні інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

•здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та ведення державного реєстру інноваційних проектів;

•підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробка статутів чи положень про ці установи;

•затвердження порядку формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контроль їх діяльності;

•делегування державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів та здійснює фінансову підтримку цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державним бюджет України на відповідний рік;

•організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Государственное регулирование международных связей в инновационной сфере должно базироваться на ряде общих принципов, таких как взаимная выгода, недопущение дискриминации, эквивалентная технологическая зависимость сторон, рациональное сочетание либерализации и протекционизма и т. п. Как и при воздействии на внутренние научноинновационныепроцессы, здесьиспользуютсяпрямыеикосвенныесвязи.

В перечне инструментов государственного регулирования международного научнотехническогосотрудничестваотмечаютсятакже:

•выборирационализацияприоритетныхнаправленийсотрудничества;

•финансированиекадровыхобменов;

•подключениекмировымсистемамнаучно-техническойинформации;

•включение в мировое технологическое пространство путем введения в стране международныхстандартовинорм;

•оказание юридических, посреднических, консультационных и другихуслугучастникам сотрудничества;

•поддержкамеждународныхконтактовмалогоисреднегоинновационногобизнеса;

•государственное стимулирование зарубежных инвестиций в инновационную сферу и аналогичныхвложенийотечественныхинвесторовзаграницей;

•зарубежноепатентованиезагосударственныйсчет;

•закупказарубежнойнаучно-техническойлитературы;

•привлечениезарубежныхэкспертовкоценкемасштабныхпрограмм

Центральні органи виконавчої влади здійснюють підготовку пропозицій по реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, та створюють організаційноекономічні механізми підтримки її реалізації, а також доручають державним інноваційним

22

фінансово-кредитним установам здійснюють конкурсний відбір приоритетних інноваційних проектів, та фінансово підтримують їх у межах виділених коштів. Основна роль в провадженні інноваційної діяльності лягає на місцеві державні адміністрації, які відповідно до своєї компетенції:

•розробляють проекти регіональних і місцевих інноваційних програм і подать їх для затвердження відповідним місцевим радам;

•вживають заходів щодо виконання регіональних та місцевих інноваційних програм;

•залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання проблем інноваційного розвитку регіонів, міст населених пунктів;

•доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному бюджеті;

•готують і подають відповідним радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм;

•подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи.

Сціллю ефективної концентрації науково-виробничого потенціалу на реалізації приоритетних проблем, які вимагають акумуляції значних інвестицій розробляються науковотехнічні програми. Розроблені програми дозволяють комплексно вирішити галузеві, міжгалузеві, регіональні та державні проблеми і базуються на основі розроблених прогнозів. Прогнозування і найважливішою функцією державного регулювання інноваційної діяльності і служить інформаційним середовищем для формування державних науково-технічних пріоритетів і розробки відповідальних науково-технічних програм. У прогнозі повинні бути погодженні напрямки розвитку всіх галузей національної економіки.

Сьогодні у роботі над прогнозами необхідно враховувати: нову політичну та економічну ситуацію; регіоналізацію економіки; перехід на ринкові відносини і звуження сфери державного регулювання; зміну пріоритетів і механізму інноваційної діяльності; господарську самостійність підприємств і організацій; зміну структури власності; загострення проблем екології; енергота ресурсозбереження; необхідність формування перспективного інноваційного потенціалу і його ефективне використання.

В ринкових умовах прогнозування стає важливим інструментом альтернативного передбачення чинників, тенденцій і результатів науково-технічного розвитку.

Допущені в минулому деформації в економіці знижують можливість використання у прогнозі даних ретроспективного аналізу. Використання цих даних припустимо лише для виявлення проблем, що переходять у прогнозований період. Для визначення перспективних тенденцій доцільно використовувати експертні оцінки, досвід інших країн. Прогнозні розробки повинні виконуватися на основі системного підходу і проблемного аналізу можливих змін в економіці під впливом НТП у прогнозованому періоді.

У перспективних розробках необхідно враховувати особливості окремих регіонів: проблеми їх соціально-економічного розвитку; природні умови; техногенне навантаження; нерівномірність розвитку територій; рівень забезпечення ресурсами; диспропорції між структурою виробництва і попитом на продукцію; експортні можливості кожного регіону [4].

Прогнозні розробки повинні враховувати перехід до ринкової економіки, розвиток нових форм господарювання (концернів, асоціацій, консорціумів, акціонерних товариств,

23

спільних підприємств, малого та середнього бізнесу), звуження державної монополії на зовнішньоекономічні зв’язки і розширення такого роду зв’язків самими підприємствами.

Конкурсно-контрактна система створення науково-технічної продукції дозволяє ефективно використовувати кошти призначені для реалізації науково-технічних програм. Залучення до складу конкурсної комісії висококваліфікованих експертів дає можливість об’єктивно встановити науково-технічних рівень і можливості тих, хто претендує на отримання замовлень щодо створення науково-технічної продукції, обрати на альтернативній основі розробника, який забезпечить оптимальні параметри розробки.

Замовник приймає рішення про проведення конкурсу, затверджує план і відповідальних за проведення конкурсу. Участь у конкурсі можуть приймати всі бажаючі (відкритий конкурс) або зазделегіть визначені замовником організації (закритий конкурс). Всі учасники конкурсу (відкритого або закритого) повинні знаходитися у рівних умовах.

Відповідно до плану проведення конкурсу визначаються тематичні орієнтири. Укрупнений перелік конкурсної тематики визначається за результатами науково-технічного прогнозу. Конкретизація окремих тем здійснюється в процесі конкурсу (з ініціації замовника, розробника, членів конкурсної комісії).

Для проведення конкурсу розробляється положення, у якому ініціатор конкурса встановлює вимоги до документації і терміни ії подання; критерії оцінки пропозицій, що надійшли на конкурс і порядок їх розгляду. При проведенні відкритих конкурсів оголошення публікується за 1 – 3 місяця до його проведення. При проведенні закритих конкурсів замовник попередньо відбирає майбутніх учасників і надсилає їм сповіщене з пропозицією взяти участь у конкурси. У цьому випадку оголошення про конкурс не публікується.

При оцінці пропозицій учасників конкурсу незалежні експерти приймають до уваги як техніко-економічні параметри розробки, так і організацийно-комерційні умови (вартість, терміни, ціна робіт, можливості залучення кваліфікованих субпідрядників, надійних постачальників). Конкурсний вибір розробника проводиться в закритому порядку, незалежно від виду конкурсу. Учасники конкурсу можуть запрошуватися комісією для пояснення своїх підходів до вирішення проблеми. Всі учасники сповіщаються про прийняття або відхилення їхніх пропозицій у письмовому вигляді.

У ході проведення конкурсу розробником можуть пропонуватися інші умови виконання роботи, якщо вони є більш вигідними для замовника. Конкурсна комісія може рекомендувати варіанти розробки по одній і тій же проблемі у випадку, якщо пропонуються різні шляхи її вирішення. Конкурсна комісія може рекомендувати об’єднання зусиль декількох розробників для спільного вирішення проблеми у рамках одного науково-технічного проекту. Підсумки роботи конкурсних комісій із наукових напрямків оформлюються протокольним рішенням, а перелік прийнятих розробок розглядається і затверджується замовником.

Для проведення конкурсу доцільно застосування ПЕОМ, за допомогою яких можна вирішити наступні завдання конкурсу:

•формування і коригування бази даних про роботи, що подані на конкурс;

•надання інформації про подані на конкурс роботи експертам і потенційним споживачам результатів цих робіт;

•порівняння конкурсних пропозицій між собою із аналогами для вибору тих, що забезпечують замовнику найкращі функціонально-вартісні показники;

•видача результатів експертизи в узагальненому вигляді для прийняття рішень про фінансування робіт.

Оформлення взаємовідношень замовника і розробника здійснюється шляхом укладання контрактів на проведення відповідних НДДКР. Можливі також контрактеі закупівлі науково-технічної продукції у організацій що мають винятковий потенціал у даній сфері досліджень. Контрактом обумовлюється розподіл прибутку від провадження НТД у виробництво, якщо частка розробників у прибутку не уключено в договірну ціну.

Методологія державної статистичної оцінки НТП повинна передбачати переважне

24

застосування інтегральних показників, що характеризують якісні зрушення в економіці; показників, що дозволяють провести порівняння з кращими світовими досягненнями; показників, розрахунок яких робиться на основі фізичних, а не вартісних даних; показників, що характеризують взаємозв’язок усіх сфер наукової та інноваційної діяльності в країні; показників, що відбивають вплив НТП на економію ресурсів; показників, що дають уявлення про експортний потенціал і конкурентноздатність національної економіки на світовому ринку.

Час від часу доцільно проводити комплексні статистичні обстеження для отримання даних, що характеризують науковий потенціал, результати роботи наукових організацій, стан інноваційної та патентно-ліцензійної роботи підприємств та організацій України. Це, зокрема, дані про структуру наукових організацій, чисельність та структуру кадрового потенціалу, матеріально-технічну базу науки, обсяги фінансування наукових досліджень та розробок, впровадження нововведень в промисловості та вплив інноваційної діяльності на кінцеві результати роботи промислових підприємств і оновлення продукції, надходження та використання об’ектів промислової власності, продаж ліцензій на об’екти інтелектуальної власності, освоєння нових видів продукції на основі закуплених за кордоном ліцензії, охорону промислової власності тощо. Обстеження слід робити як в цілому по країні, так і в розрізі її регіонів, галузей економіки та наук, міністерств, типів організацій та секторів науковотехнічної сфери.

Державна статистична звітність в Україні складається за формами №1 – наука ”Звіт про виконання науково-технічних робіт”, №3-наука “Показника наукової діяльності”, №4- наука “Звіт про стан матеріально-технічної бази організацій, ДН “Карта обліку доктора наук”, КН “Карта обліку кандидата наук”, 1- нк “Звіт про роботу аспірантури та докторантури”, 12-нтз “Звіт про впровадження інновацій”, 1-інновація “Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства”, 5-нт (зразки ) ”Звіт про створені вперше в Україні зразки нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів”, 5-нт “Звіт про освоєння закуплених за кордоном ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності”, 6-нт “Звіт про продаж ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності ”.

Статистичні обстеження та аналіз їх матеріалів здійснює відділ статистики науковотехнічного прогресу управління статистики інвестицій та будівництва Головного управління статистики виробництва Держкомстату України. Статистичне вивчення НТП дає уявлення про рівень інноваційної активності України. Інноваційна активність – необхідна умова економічного росту і підвищення якості життя, а тому займає центральне місце в реалізації інноваційної політики держави. Показниками інноваційної активності є обсяг національних витрат на НДДКР по відношенню до ВВП і виробничих інвестицій. Іншими показниками служать, наприклад, кількість патентів і ліцензій (у розрахунку на 1000 жителів), сальдо зовнішньої торгівлі (по патентах, ліцензіях, високотехнологічній продукції), ресурсоємкість продукції.

Інноваційна активність на макрорівні обумовлена економічним і науково-технічним потенціалом країни, духовним станом суспільства, його спроможністю сформулювати національну інноваційну доктрину, стратегію науково-технічного розвитку, визначити напрямки і форми інноваційної політики, сконцентрувати ресурси на її реалізації. Інноваційна активність неможлива без розвитку ринку і конкурентного середовища.

1.5. Инновационная политика организаций

Развитие организаций происходит путем освоения разнообразных инноваций. Эти инновации могут затрагивать все сферы деятельности организации. Следует отметить, что любые достаточно серьезные инновации в одной сфере деятельности организации, как пра-

25

вило, требуют незамедлительных изменений в сопряженных участках, а иногда и общей перестройки организационных структур менеджмента.

Инновациями являются любые технические, организационные, экономические и управленческие изменения, отличные от существующей практики в данной организации. Они могут быть известны и использоваться в других организациях, но для тех организаций, в которых они еще не освоены, их внедрение является новым делом и может привести к немалым трудностям. Организации обладают различной восприимчивостью к инновациям. Их инновационный потенциал существенно зависит от параметров организационных структур менеджмента, профессионально-квалификационного состава, промышленнопроизводственного персонала, внешних условий хозяйственной деятельности и других факторов.

Инновации находятся, с одной стороны, в противоречии со всем консервативным, направленным на сохранение существующего положения, с другой стороны, – нацелены, в пределах стратегии изменений, на значительное повышение технико-экономической эффективности деятельности организации.

Инновация – элементарная составляющая предпринимательства, всегда присущая рыночной экономике. Но она является равным образом сочетанием рациональности и иррациональности. Творчество служит двигателем инновации, оно является «первичным ресурсом» предпринимательства при рыночной экономике.

Кобъектам инновации относятся:

•продукция (виды, качество);

•материалы;

•средства производства;

•технологические процессы;

•человеческий фактор (развитие личностей);

•социальная сфера (изменение поведения сотрудников организации);

•организационное развитие организации.

Продуктовые инновации разделяются на инновационные продукты, производимые по инициативе изготовителей, и продукты выпускаемые по инициативе покупателей.

1. Активная инициатива изготовителей.

Организация-изготовитель рассматривается преимущественно как исполнитель инновационных процессов. Процесс при ориентированном на рынок производстве продукции проходит следующие фазы:

•выбор группы потенциальных покупателей;

•наблюдение и анализ рынка;

•заявки на новую продукцию и информация о претензиях;

•разработка производственных идей, пользующихся спросом;

•проверка производственных идей в лабораториях или на рынке.

2.Инициатива со стороны покупателей. Инновационная инициатива может исходить также от покупателей (пожелания покупателей, их потребности). Процесс поступления инноваций по инициативе покупателей проходит через следующие фазы:

•покупатель предлагает идею о желательной продукции или выдвигает предложения по ее улучшению;

•покупатель ищет соответствующего изготовителя и обращается к нему со своим предложением;

•изготовитель выбирает те идеи покупателей по новой продукции и ее улучшению, которые, по его мнению, обещают наибольший успех;

•конкретизация и внедрение идей покупателей организацией.

Вцентре инновационного процесса всегда инициатива изготовителя. Инновация охватывает создание изобретений и внедрение рационализаторских предложений. Изобретательство и рационализация рассматриваются как один суммарный процесс, с помощью которого проявляется возможность объединения активности организации-изготовителя и потребителей.

Общие тенденции развития экономики неизбежно приводят организации к необходимости освоения современных достижений НТП. Организации должны рисковать, внедряя

26

новейшие достижения науки, новую продукцию и технологию, организацию менеджмента и производства. Еще большим риском является пассивное ожидание того момента, когда ситуация полностью прояснится.

Степень риска при осуществлении различных инноваций различна. Инновации на частичную модернизацию оборудования и технологии производства, обновление выпускаемой продукции, снижение издержек производства и повышение материальной заинтересованности членов коллектива в результатах труда связаны с незначительным риском и являются обязательными условиями неуклонного повышения эффективности производства.

С большим риском связано внедрение принципиально новых достижений науки и техники, существенно изменяющих техническую базу производства и организацию менеджмента. К их числу относятся не только фундаментальные разработки в области техники и технологии, но и новые организационно-экономические решения.

Позитивное влияние на инновационный потенциал организаций оказывает децентрализация в принятии решений, низкий уровень формализации и регламентации управленческих работ, способность организационных структур менеджмента гибко перестраиваться в соответствии с изменениями задач и условий деятельности.

Инновационная деятельность носит творческий характер, она плохо сочетается с жесткой регламентацией работ и централизацией принятия решений, трудно вписывается в формализованные организационные структуры менеджмента. Для последних характерны тенденции поддержания стабильных отношений и процедур менеджмента, противодействия инновациям, активное сопротивление любым новым формам и методам менеджмента.

Возникновение бюрократических преград на пути инноваций является одним из характерных признаков формализованных и централизованных организационных структур менеджмента. Инновациям трудно пробивать стену бюрократической защиты, однако, если это все же удается, их реализация в рамках бюрократических организационных структур управления проходит более организованно, чем в гибких, неформализованных структурах.

Инновационный потенциал организаций во многом предопределяется разнообразием и степенью производственно-технологического единства входящих в их состав производственных единиц. Чем более активную роль играют организации в воспроизводственном процессе и чем больше степень интеграции их основных производств, тем выше инновационный потенциал.

Внедряемый в настоящее время новый экономический механизм управления позволяет организациям выйти за рамки производственной стадии воспроизводственного цикла, предоставляет им возможность активно участвовать в формировании стратегии развития, концентрировать значительные усилия и средства на обновлении производственного парка оборудования, разработке и освоении новой техники, наиболее полном удовлетворении запросов потребителей.

Организационные структуры управления конкурентоспособных организаций должны иметь высокий инновационный потенциал с хорошо развитыми структурными подразделениями при непрерывном расширении номенклатуры и ассортимента испускаемой продукции, повышении качества производимых и изделий и улучшении их потребительских свойств.

Восприимчивость организаций к инновациям сокращается по мере возрастания производства и развития организационных структур, преобладания крупносерийного и массового типов производства. Чем больше объем производства, выше уровень выпускаемой продукции, тем труднее производство поддается перестройке.

НТП, как правило, сдерживается в рамках массового, узкоспециализированного производства и получает большие перспективы при производстве мелкосерийных высокоспециализированных быстросменяемых изделий.

Наибольшую восприимчивость к инновациям имеют небольшие узкоспециализированные организации. Они специализированы на удовлетворении конкретных запросов потребителей и обладают способностью гибко перестраиваться в зависимости от характера и темпов развития промышленного производства. Их организационные структуры менедж-

27

мента оказываются наиболее мобильными и чувствительными к современным научнотехническим тенденциям и организационно-экономическим новшествам.

Внедрение технических, организационных и экономических инноваций требует адекватных изменений в действующих формах и методах организации менеджмента. Внедрение обусловливает необходимость непрерывности управленческих инноваций. Последнее становится все более важным условием повышения эффективности деятельности организаций.

Всовременной экономической науке все технические изменения рассматриваются в форме новой продукции и более эффективной технологии. Внедрение новых товаров выступает в качестве надежного средства обеспечения преимуществ перед конкурентами, установления выгодных цен и изменения доли рынка в свою пользу. Рост массы прибыли на основе продуктовых инноваций противодействует понижению нормы прибыли. В свою очередь, технологические инновации оказывают непосредственное воздействие на экономию издержек и увеличение прибыли, но не оказывают прямого влияния, например, на объем продаж, который может возрасти при сочетании технологических инноваций с мероприятиями в области маркетинга.

Определение структуры целей продуктовых и технологических инноваций относится к сфере стратегических решений. Стратегия научно-технического развития организаций включает в себя вопросы целенаправленного поиска направления научно-исследо- вательских и опытно-конструкторских работ (НИОКР) и реализации инноваций. Необходимым элементом формирования стратегии научно-технического развития в организациях является механизм менеджмента НТП. От этого механизма зависят постановка целей для НИОКР и последующих инноваций, распределение затрат на исследования и разработку инноваций, способы оценки реализации инноваций, образование фондов экономического стимулирования за новую продукцию и технологию, социально-экономические результаты НТП.

Впериод интенсивного обновления выпускаемой продукции осваиваются, в частности, новые образцы машин, оборудования, приборов, которые, попадая в соответствующую сферу применения, создают там предпосылки для реализации новых технологий. Однако эти предпосылки в силу объективных причин осуществляются не сразу. Это происходит потому, что далеко не всегда обеспечена готовность потребителя к использованию новой техники (кадры, производственные мощности). В технике широкого применения не всегда бывают учтены конкретные условия потенциальных возможностей, заложенных в новых образцах машин и оборудования. Это происходит несколько позднее, по мере преодоления отмеченных препятствий, в частности за счет мероприятий НТП, усиления технической базы производства средствами труда собственного изготовления и т.д.

Тенденция, заключающаяся во все возрастающем внимании к технологическим инновациям более адекватна современному состоянию промышленного производства в стране. Прежде шею здесь сказались некоторые реальные трудности девяностых годов:

•исчерпаны возможности совершенствования многих базисных видов продукции;

•ощущается дефицит энергетических, сырьевых и финансовых ресурсов;

•уменьшилось воздействие на потребителя расширение номенклатуры товаров;

•возросла роль ценовой конкуренции в международном научно-техническом обмене, особенно в отношении ряда традиционных товаров.

Новая продукция технического назначения далеко не всегда является основой по-

явления новых технологических процессов и низкая готовность потребителя к использованию новой, достаточно сложной техники снижала экономическую эффективность ее использования.

Формирование структуры целей инноваций обусловливается действующим механизмом управления в конкурентных условиях.

Планирование структуры предполагает учет возможного распределения соответствующих ресурсов, находящихся в распоряжении организаций. При распределении ресурсов, и в первую очередь затрат на научно-исследовательские и технологические разработки, учи-

28

тываются общая направленность научно-технической стратегии и перспективы изменений в продукции и технологии.

Важная роль стимулирования в процессе реализации стратегии технического развития организации заключается в способности стимулов воздействовать на поведение участников инновационного процесса. Общая цель стимулирования инноваций – повышение заинтересованности коллективов организаций в ускорении их практической реализации. Поэтому главный принцип стимулирования заключается в том, что размер материального поощрения участников инноваций зависит от планируемого размера прибыли, от внедрения (продаж) данной инновации.

Совместное воздействие на структуру инноваций в промышленности экономической обстановки, условий формирования структуры в отраслях и в организациях привело к сохранению преимущественной ориентации на обновление выпускаемой продукции в последнее десятилетие. На это же нацеливается действующая система экономического стимулирования. Поэтому во многих промышленных организациях недостаточно высокий уровень технологии, что препятствует постоянному росту эффективности промышленного производства. Отставание уровня технологии снижает и эффективность освоения производством новых видов продукции, так как производство часто технологически не успевает реализовать все преимущества новых конструкторских решений. В целом это привело к тому, что сегодня промышленность имеет низкий уровень производства и отсутствуют необходимые материально-технические предпосылки для значительного повышения конкурентоспособности продукции на мировом рынке.

Потребность в инновациях в большинстве случаев зарождается внутри самой организации, которая в роли потребителя часто сама осуществляет необходимые разработки для удовлетворения собственных потребностей в совершенствовании организации производства и повышении его технического уровня. Инновации стимулируются увеличением спроса на продукцию и ростом объема продаж, а также возможным повышением цен на некоторые виды ресурсов. Изменения в технологии могут иногда открывать новые возможности для продуктовых инноваций.

Улучшающие инновации направлены обычно на повышение качества продукции, изменение ее внешнего вида, снижение издержек. Они могут быть выгодными вследствие весьма быстрогo влияния на экономические показатели организации, ее конкурентоспособность. Улучшающие инновации стимулируются необходимостью снижения цен на продукцию и повышения ее качества.

Инновации, внедренные в одной организации, могут затем распространяться на коммерческой основе в других организациях. Скорость их распространения (диффузии) зависит от относительной потребности в инвестициях и эффективности каждой инновации. При этом, чем большее число организаций использовало данную инновацию, тем выше потери тех организаций, которые ее не использовали. Это также ускоряет процесс распространения.

Результатом инноваций, как правило, является быстрое и существенное повышение производительности труда. Технологические инновации могут давать равный с продуктовыми нововведениями и даже более высокий коммерческий эффект, высокая доля прироста производительности обусловлена совершенствованием технологических процессов. Поскольку технологические инновации обеспечивают снижение затрат на производство, а в дальнейшем и цен, наибольшую выгоду от этих инноваций получают производители, владеющие, более высокой долей рынка продаж продукции. Важнейшей предпосылкой ускорения введения инноваций и повышения их научно-технического уровня является широкое использование математического моделирования и современных компьютерных технологий.

Разработка инноваций – одно из основных направлений стратегического планирования, осуществляемого на уровне высшего менеджмента организации. Ее целью является определение основных направлений научно-технической деятельности организации в следующих областях:

29