Церковно-релігійна українська преса

Розгорнулася перед війною 1914 р. преса релігійно-церковна. Крім органів адміністративного характеру, як „Відомости Львівсько-Архієпархальні", „Вістник Перемиської Єпархії" та „Вістник Станиславівської Єпархії", появляються станові органи дяків, як напр.: „Голос Галицьких Дяків" (Львів), ,,Дяківський Голос" (Станиславів), орган православних церковних півців п. н. „Дяківські відомості" в Лукавицях на Буковині та „Ранок" в Мареничах тощо; місійні часописи: „Вісті Місійного Т-ва", „Місячний Листок", часопис для дітей – „Малий Місіонарчик" (Жовква). 3 органів наукового характеру: „Богословський Вістник" (Львів, 1900-1903 р.) та квартальник богосл. молоді п. н. „Католицький Всхід", де містилися праці з історії церковних відносин на українських землях. Тоді ж (1904 р.) почав виходити часопис, присвячений справам суспільно-церковним п.н. „Нива".

Народження лікарсько-санітарного органу

Року 1913 Українське Лікарське Т-во почало видавати свій орган, присвячений справам санітарії і гігієни п. н. „Здоровля", що виходив за редакцією Е. Озаркевича.

Сатирично-гумористичні часописи

Врешті низка сатирично-гумористичних часописів, як напримір, „Комар", „Дзеркало", „Жало" та інші.

Розвиток преси суспільно-політичного характеру.

25-ліття „Діла". Преса У. С. Д. П. Преса У. Р. П.

3 органів, що відбивали національно-демократичні та християнсько-народні змагання, крім „Діла" та „Руслана", народжується перед війною 1914 р. низка нових. Крім Львова, де видаються в цей час такі органи, як: „Свобода", щоденна газета „Нове Слово" (з 1912), „Основа" та інші, з'являються подібні органи в низці провінціяльних міст, як: Тернопіль, де в 1904-1907 рр. виходив орган Тернопільської Народної Організації п. н. „Подільський Голос" (тижневик); Перемишль – тижневик „Селянська Рада" (1907-1909); Калуш – двотижневик „Калуський Листок", Станиславів, Яворів ті інші. Центральними і провідними органами цих двох напрямів залишалися: „Діло" і „Руслан".

На цю саме добу припадало 25 років існування „Діла". Було це в час революційного зрушення 1905 р. в Росії, коли там укра-їнський рух вийшов з підпілля. Отже, двое свят заповнюють „Діло". Робиться тут підсумок пройденого газетою шляху та уважний відгук на прояви українського руху під Росією.

Не менш уважний відгук знаходять події за Збручем і в „Руслані".

Відгукуються ці органи і на такі явища, як слов'янські з'їзди 1908-1909 рр., піддаючи ґрунтовній критиці і'х тенденції і становище з погляду українських національних інтересів.

Крім інформації національно-політичного життя та обговорення в більших чи менших статтях, не останнє місце займають тут у цю добу також історичні розвідки, опублікування історичних матеріялів, літературні критичні статті, літературні силюети (сильветки), спомини тощо. Так, напримір, в „Ділі" публікуються правд I. Крип'якевича, Ор. Левицького та інших, літературно-критичні статті та замітки О. Грицая, О. Турянського, М. Сріблянського (М. Шапо-вала) та інших. Тут же листування, зокрема „Листи М. Драгоманова до редакторів російського соціял-революційного видання „Вперед", або „Переписка М. Драгоманова з д-ром Т. Окуневським".

Ще більш у цей час публіковано такого матеріялу в „Руслані". Досить згадати хоч би „Матеріяли до історії зносин Галичини з Буковинцями", „Матеріяли до історії Буковинської Ради" (зокрема про альманах „Руська Хата"), „Матеріяли до політики русинів від часу т. зв. „Нової Ери", що подав А. Вахнянин, листи В. Антоновича до О. Барвінського, листування Ом. Огоновського з П. Кулішем, листи А. Вахнянина до П. Куліша, що дають чимало цінного в зв'язку з виданням „Правди" 1869 р., як також цікаві спомини А. Вахнянина, Ол. Барвінського та інших.

Не зважаючи на певний антагонізм між цими двома органами, вони доповнювали один одного, як з боку політичного, так культурно-наукового, залишивши чимало того, що не втратило цінности в довгих пізніших часах.

3 інших часописів цієї доби можна згадати ще такі, як „Боєвий Прапор", що почав виходити з 19-го січня 1906 р. у виданні и за редакцією А. Яновського (вийшло чотири числа); християнський часопис „Основа" (Львів 1906-1914) за редакцією о. Я. Левицького та о. М. Горникевича: „Народнє Слово", що в 1907-11 рр. виходило тричі на тиждень за редакцією А. Шестака, „Покутське Слово" (з 7.III. 1912-13) за редакцією Е. Кульчицького та чимало інших.

На цей час припадає також розвиток преси української соціял-демокртатії. Року 1899 з Української Радикальної Партії виступили прихильники марксівського напрямку. 3 січня 1900 р. за редакцією М. Ганкевича, а пізніше С. Вітика почали вони видавати свій орган п. н. „Воля". Виходив двічі на місяць і з перервою (1904) протримався до 1907 р., коли його місце заступила „Земля і Воля", яка перейшла до Львова з Чернівців і виходила до 1913 р. Був це тижневик (газета), що за редакцією В. Левинського продовжував завдання організації та національно-політичного освідомлення українського робітництва. Крім програмово-провідних статтей ці органи давали поважне місце оглядам професійного та соціялістичного руху селянським рухам (1902 р.) в Галичині, боротьбі українського селянства за землю під Росією, перебіг нарад Сойму та Державної Думи (Росія). Тут же голоси із-за Збруча, як М. Порша та інших.

Не останнє місце займали виступи проти радикалів та револю-ційної організації „Оборона України", що виникла під Росією та влилася до Української Партії Соціялістів-Революціонерів (1907). Врешті твори з красного письменства, що відбивали соціяльні теми.

У 1911 р. у Львові відбувся IV Конгрес Української Соціял-демократичної Партії, на якому позначився був розділ партії на ґрунті рішучого відсепарування від ППС (Польської Партії Соціялістичної). Саме на цей час припадає вихід спільного органу української Соціял-Демократичної Партії Австрії і з-під Росії п. н. „Наш Голос" (1910-13), що став на бік прихильників відсепарування: Л. Ганкевича, Ю. Бачинського та інших.

Тоді ж у Львов! почала виходити і тижнева газета „Вперед" (1911) за редакцією В. Левинського. Пізніше виходила вона тричі на тиждень, а в 1914 р. раз на місяць. 3 інших часописів цього напрямку були: „Робітник", „Праця", „Добра Новина" тощо, що виходили у Львові. Подібні ж часописи появилися і поза Львовом. У Збаражі 1906 р. Я. Остапчук почав видавати двічі на місяць, а потім тижнево – „Червоний Прапор", що пізніш перенісся до Тернополя; у Дрогобичі за редакцією С. Вітика 1907 р. виходив „Підкарпатський Голос", а в 1911-12 рр. там же за редакцією Б. Скибинського: ,,Голос Підкарпаття".

Українська Радикальна Партія (УРП) продовжувала видавати „Громадський Голос". Стояв він на захисті інтересів українського селянства, підносив ідею боротьби за визволення і державність, пропаґував організацію серед селянства т-ва „Січ", рішуче виступав проти угодових нахилів та піддавав критиці поступовання народовців. В 1904-06 рр. замість „Громадського Голосу" за редакцією I. Макуха виходить „Новий Громадський Голос", а з 1907 р. знову відновлюється „Громадський Голос", виходячи двічі на тиждень в кількості 1 300-1 500 примірників. В зв'язку з розвитком січового руху в 1912-14 рр. при „Громадському Голосі" виходять місячними випусками „Січові Вісті". Врешті в 1903 і 1909 рр. за редакцією К. Трильовського виходив двотижневик „Хлопська Правда".