Російська цензура і заборона передплати Літературно-Наукового Вістника на українських землях під Росією

Впродовж трьох років Літературно-Науковий Вістник, хоч формально не допущений російською цензурою, і хоч з тяжкою бідою, з перервами і перешкодами, все ж доходив до рук перед платників у Росії. Щойно весною 1901 р. впала на нього формальна і сувора заборона. Сталося це в наслідок акції „москвофілів", які сподівалися в такий спосіб підорвати небажане видання і очистити ґрунт для розпочатого свого „Сборника Галицко-Руской Матици". Але з цим пляном їм не пощастило. Заборона хоч і вдарила по фінансовій сторінці журнала і на довші роки підрізала можливості його розвитку, але зусиллям видавництва і редакції осягнуто було того, що його існування могло досить тривко опертися на перед-платниках з галицько-українських та буковинських земель, а також з-поза українських земель в Европі и Америці.

Так було до 1907 р., коли журнал був перенесений до Києва, де цензура зустріла його знову своєю пильною увагою.

,,Записки Наукового т-ва ім. Шевченко" у Львові

Цінною скарбницею українського наукового і культурного життя став другий орган, що вийшов з лона Наукового Т-ва ім. Шевченка. На цей раз вже стисло його орган, його „Записки", що почали виходити у Львові з 1892 р.

Думку про це видання підніс був О. Кониський в статті, що появилася у „Правді", про потребу зміни Т-ва на наукову установу з метою, щоб вона стала засновком майбутньої украінської Академії Наук.

У зв'язку з цим Ол. Барвінський та Д. Гладилович поставили були на Загальних Зборах Т-ва справу видання „Записок". Збори ухвалили з 1890 р. видавати щорічно покищо хоч один том „Записок" Т-ва ім. Шевченка. Окрім наукових статтей, рефератів і вістей мала бути тут також історія заснування та плян і програма дальшої діяльности Т-ва.

Друк 1-го тому мав початися у жовтні 1890 р. Посередником між Т-вом і науковими силами на східньоукраїнських землях був О. Кониський. Він звернувся по праці першого тому до В. Антоно­вича, Лучицького, Мови, Нечуя, які приобіцяли їх виготовити, але на визначений термін їх не надіслано. Не наспіли и інші праці. Тому 1890 р. „Записки" не вийшли. Не появилися вони и у 1891 р., хоч українські наукові працівники, особливо із українських земель під Росією, клали велику вагу на наукову діяльність Т-ва. Щойно в 1892 р., з хвилею зміни Т-ва на наукову установу, появився перший том „Записок". А від другого тому з 1893 р. мали вони вже назву „Записки Наукового Товариства ім. Шевченка".

Впорядчиком першого тому був Ю. Целевич, а двох наступних Ол. Барвінський. 3 1895 р. редакцію „Записок" перебрав проф. М. Грушевський, який і провадив її до 1913р. У першому числі 1895 році випустив він 4 книжки, а від 1896 р. почав випускати по 6 книжек річно.

Так за його редакцією вийшло 110 томів „Записок" із загальної кількости 155, що появилися до 1938 р., переживши і роки першої світової війни, коли хоч і в скороченому вигляді продовжували виходити.

Був це часопис, що містив пращ визначніших наукових сил з історії України, українського письменства, філології, етнографії, краєзнавства, а пізніш – з природничих наук.

Крім основних праць, давав він місце для розвідок. Тут же заведено було відділ наукової хроніки з цінними оглядами наукового життя і зокрема оглядами часописів, що появлялися на всіх укра-їнських землях в різних мовах. Врешті не менш цінний відділ біб-ліографії з рецензіями та рефератами наукових праць.

Цілий зміст „Записок" вимагав би окремої студії. Тут треба лише зазначити їх величезну вагу і ту ролю, яку вони відіграли у формуванні та організації української наукової думки, піднісши її до рівня загальноевропейської науки.

Політична диференціяція в 1890 рр. Партіїі їх органа. ,,Руслан" та інші.

Тим часом 1890 рр. приносять на галицько-українських землях диференціяцію політичної думки. Оформлюються такі політичні партії, як: Українська Національно-Демократична Партія, політичне становище якої відбивається в газеті „Діло"; Українська Радикальна Партія, що починає розгортати журналістичну діяльність через організацію власної преси; Українська Соціяльно-Демократична Партія на чолі з М. Ганкевичем, органом якої стає „Robitnyk"; далі „Католицький Русько-Народній Союз" на чолі з О. Барвінським і своїм щоденником п. н. „Руслан", що поруч „Діла" займає в історії преси кінця XIX і початку XX ст. одне з поважних місць.

Крім матеріялів публіцистичного характеру на теми поточного суспільно-політичного життя, що відбивають становище Союзу до того чи іншого явища, в „Руслані" знайшли місце, як твори красного письменства, так різного роду розвідки, наукові праці, спомини, листуваннчя тощо. Серед співробітників – Б. Лепкий (збірка новель „Щаслива година" та інші), О. Маковей (Ярошенко) з його збіркою гуморесок „Наші знайомі", О. Кониський, Л. Лопатинський, Кру-шельницький, В. Щурат, що дав також переклади чільніших евро-пейських поетів п. з. „Поезія XIX віка", Окуневський, В. Бірчак, Ол. Луцький, Яр. Гординський, П. Карманський та інші. Крім того не публіковані на той час твори М. Старицького, Л. Могильницького тощо. 3 розвідок літературно-критичного характеру досить згадати тут хоча б такі, як: „Характеристика поезій Гулака Артемовського та Козаччина і гайдамаччина в Енеїді Котляревського" К. Студинського. Праця ця появилася потім окремим виданням і викликала відгук I. Стешенка. На цей відгук відповів автор статтею п. з. „Котляревський і Артемовський". Тут же Ол. Барвінського „Письменська спадщина бл. п. Костя Горбаля"..., цікава праця Яр. Гординського п. з. ,,Іван Гугалевич і його творчість", праці В. Щурата, О. Макарушки, Лопатинського, Б. Лепкого („3 дослідів над Шевченковою „Наймичкою"); врешті дві статті про „Москвофільство в Галичині і в Австро-Угорщині" та про „Вплив України на розвиток руського письменства в Галичині", – обидві на підставі публікації К. Студинського: „Кореспонденція Як. Головацького в літах 1856-62".

В. Барвінський дав низку історичних розвідок та статтей старшої доби історії України; Ів. Нечуй-Левицький про „Українських гетьманів Брюховецького та Тетерю"; Ст. Білінський – з історії утиску українського елементу під польсько-шляхотським режимом; Н. Вахнянин „Причинки до історії руської справи в Галичині в літах 1848-70"; Яр. Левицький розвідку про Львівську Духовну Семінарію в літах 1887-91 та інші.

Зі споминів – в першу чергу О. К.: „Цікава сторінка з минулого", в якій автор подає відомості про Т. Лебединцева, додає свої нотатки, як очевидець побуту Лебединцева у Львові та характеристику його і його праці на Холмщині; не менш цікаві тут же спомини Ол. Барвінського, О. Левицького та інші.

До всього того – сторінки з гуцульського життя і долі цієї галузки українського люду, що їх подав I. Попель, як також причинки до характеристики суспільно-культурного життя української колонії в Канаді, що їх дають кореспонденції П. Філяса п. з. „3 Канадійської Руси".

Та чи не найціннішою є кореспонденція українських діячів другої половини XIX ст., опублікована на сторінках „Руслана" (1906 р. та інші) Ол. Барвінським п. з. „Матеріяли до національно-політичного і культурного руху Русинів", що охоплюють листа: Вол. Бар-вінського, Ол. Барвінського, Мих. Грушевського, М. Жученка, Ст. Качали, М. Комарова, I. Нечуя-Левицького, В. Масляка, В. Мови, В. Навроцького, Ом. Огоновського, Т. Окуневського, Рудченка, М. Старицького, Д. Танячкевича, Ю. Федьковича, Вол. Шашкевича, Марк. Шашкевича та багатьох інших. Зокрема ним же подано було п'ять листів Ів. Нечуя-Левицького до редакції „Правди", що кидають світло на тогочасні літературні взаємини між галичанами і східньоукраїнськими землями.

Вже цей коротенький огляд свідчить про той цінний вклад, що його поклав „Руслан" до української національно-культурної скарбниці.