Відгуки и оцінка

Першим органом, що відгукнувся на „Киявску Старину", був орган, що стояв на сторожі „общерусскости" і неподільности. Був ним „Киевлянин", який зустрів дозвіл на видання „Киевской Ста-рини" гумористичним фейлетоном у віршах. По виході ж журналу не залишив його без своєї уваги, що найяскравіше виявилося у виступі в числі з 4 січня 1884 р., в якому було підкреслено, що в редакції треба було б принаймні вживати загальноруского („об­щерусского") провопису, а не недоладної кулішівки, як також не вадило б триматися загальноі (общей), а не жарґонної термінології наших українців"...

Взагалі особи, що керують редакцією, на думку „Киевлянина", мусіли б зважати на загальноруські („общерусские"), а не гурткові цілі".

Інакше зустріли „Киевску Старину" поважніші російські журнали. Так, „Вестник Европи", переглянувши зміст річника (звичайно „В. Европи" не торкався журнальної літератури), підкреслив, „що це видання повинно знайти місце в нашій історичній літературі... воно дає взірець того, як могли б розвиватися місцеві літеретурні інтереси при умовах більш сприятливих, ніж ті, в яких ці інтереви були посталені в останній час".

Відгукнулися прихильним словом також ще „Новое Время", „Русь" I. Аксакова, а пізніш — „Исторический Вестник".

3 поодиноких представників російських наукових кіл у першу чергу треба згадати прихильний голос О. Пипіна, який після кризи 1887 р. щиро вітав відродження журналу.

Становище українського суспільства найвиразніше виявилося в час кризи і переходу журналу від Т. Лебединцева до Ол. Дашкевича. На адресу Т. Лебединцева та киян-співробітників надходили в цей час листи з турботливими запитами, зі співчуттям, а потім з привітанням у поборенню кризи. Першими відгукнулися проф. О. Маркович та Ів. Линниченко з Одеси, проф. Д. Багалій, П. Єфи-менко, М. Сумцов з Харкова, а далі I. Теличенко , М. Бакай та інші. Відгукнулися земляки і з-поза України.

Долетіла чутка і на Західні українські землі.

„Вельми печально було для нас оповіщення Т. Г. Лебединцева в грудневім числі м. р., що сей наразі одинокий Южно-русский журнал науковий перестає виходити, — писала Львівська „Зоря". Вість тая здалася нам в Галичині просто неймовірною, бо добором своїх матеріялів історичних, етнографічних і літературних, ста-новлячих вже нині пребагате джерело до нашої історії і літератури, заслуговував він сповна на підпору і підмогу якнайширшу. Та от судилося, на щастя, лежати довго доброму ділу, бо зложену Т. Лебединцевим редакцію підняв наново А. Лашкевич і цінний сей для нас журнал виходитиме як дотепер, і на будуче"...

А за рік в тій же „Зорі" писалося: „...Жаль превеликий, що ми не годні здобутися на зарівно цінне видавництво в рідній мові... „Киевская Старина" повинна находитися в руках кожного русина, кому лише дороге пізнання рідної історії та життя свого народу".

IV. Роки 1860-1905 у західній україні Преса на західньоукраїнських землях від 1860-го року

Коли український рух і українське життя під Росією після 1863 р. почало зазнавати особливо тяжких утисків, на західніх українських землях політична сутуація дещо змінилася і полегшала. Спричинилася до цього нова австрійська конституція. У зв'язку з цим відроджується тут українська преса і починає розвиватися в двох напрямках: староруському і москвофільському, з одного боку, та народовецькому і радикальному – українському з другого.