1870-80 Рр. На східньоукраїнських землях. Південнозахідний відділ Географічного т-ва в Києві Його ,,Записки". ,,Киевский Телеграф".

„Громада" для розвитку своєї чинности потребувала леґальних організацій і свій леґальний пресовий орґан. Такою організацією став Південнозахідний Відділ Географічного Т-ва в Києві.

Відродження пригнічених і позбавлених упродовж довгих років, ба, навіть століть, прав народів іде рівнобіжно з науковим дослідженням історії, мови, літератури та етнографічних особливостей народу. I коли відродження вступило на шлях свого розвитку, то таке дослідження стає конечністю і творить його основу. Географічне Т-во якнайбільше відповідало цьому завданню. До того ж воно не було зв'язане з жадною офіційною установою, інституцією, а тому громадська ініціятива могла в ньому виявитися якнайширше.

Це і було використане членами „Громади". Членами-фундаторами Відділу цього Т-ва стали переважно об'єкти критики, сатири і глузування на сторінках „Помийниці". Були ними В. Антонович, Беренштам, П. Живецький, Констатинович та інші. В тій чи іншій мірі допомагали бувші співробітники „Помийниці" та ті, що їх в ній згадувано, як сам Лоначевський (Ломака), П. Косач, Вербицький (Цибулька), Д. Мороз, Ол. Гулак. Тут же и ті, що своею працею дали цінні вклади до української наукової літератури, вартість яких зберіглася до наших днів, це Мих. Драгоманів, П. Чубинський, Хв. Вовк та інші, та праці яких появилися в „Записках" Т-ва, що їх вийшло два томи за 1874 і 1875 рр. Перший том приніс праці Хв. Вовка і А. Роговина про народні назви рослин, П. Чубинського про „Декілька народньо-історичних переказів", Ол. Русова про кобзаря Остапа Вересая та його пісні і М. Білинського про пісні панщини. Другий том – П. Іваненка про кобзарів ніжинського повіту і Лоначевського про пісні буковинського народу.

3 молодиків-студентів вийшли українські вчені, літератори та громадські національно-культурні діячі, серед яких і той, хто не-забаром став редактором їх органу – Ю. Цвітковський. Тим органом став „Киевский Телеграф".

Десь літом 1874 р. „Громаді" пощастило перебрати редакцію цієї газети. Дружина одного з місцевих професорів, що був укра-їнського походження, але з виразно ворожим наставлениям до українства і його національного відродження, пані А. Гогоцька, придбала цього року друкарню та відкупила часопис, що виходив у Києві, але не користувася жадною повагою і популярністю. Не знати, власне, з яких спонук взялася ця пані до видавання часопису, чи то з ідейних, чи то з побуджень меркантильного характеру, а тільки до участи в редакції і до співробітництва запросила вона, крім декого з представників з російської інтеліґенції, також низку визначніших українських сил з членів Громади. Були це В. Анто­нович, М. Драгоманов, П. Житецький, П. Чубинський, Ол. Русов, Хв. Вовк, Я. Шульгин, В. Боренштам, С. Подільський та інші. Притягнуто було до співробітництва також декого і з галицько-українських земель, з яких особливо активним виявився В. Навроцький.

Програму часопису опрацював М. Драгоманів, а працю дійсного редактора перебрав згаданий Ю. Цвітковський.

Так „Киевский Телеграф" став органом української думки, що йшов як і колишня „Основа" шляхом ідей Кирило-Методіївського Братства.

Розпочавши свою працю, викликав „К. Телеграф" посилену ак-цію тієї частини російського суспільства, речниками якої були „Киевлянин" у Києві і „Голос" у Петербурзі в спілці з органами польської преси. Виступи цієї преси „Киевский Телеграф" успішно розбивав і ліквідував, стаючи поважним літературно-політичним органом.

Все це врешті звернуло увагу відповідних урядових чинників, що не забарилися прийти з допомогою згаданим органам.

Вже на початку (у січні) 1875 р. київський цензор Пузиревський дістав від Нач. Голов. Управління в справах друку конфіденційний наказ такого змісту:

„З огляду на те, що Гол. Управління дістало деякі відомості про газету „Киевский Телеграф", пропонується вам при цензурованню зазначеної газети ставитися до неї з особливою обачністю та між іншим не допускати в ній жадних статтей, що провадять українські тенденції".

Було це початком. А за ним, через місяць, новий наказ, за ним дальші. Над газетою нависли чорні хамари. Не все гаразд було вже и у видавництві. Чоловік видавательки п. Гогоцький, побачивши справжнє обличчя „Киевского Телеграму", намагався вплинути на дружину. А коли йому в цьому не щастило, звернувся до М. Юзе-фовича.

Репресії збільшилися. Видавателька почала дорікати редакції в націоналізмі. Врешті надіслала до редактора Ю. Цвітковського листа з рішучою вимогою: „або відмовитися від крайнього на-прямку, або з 1-го серпня редакція фактично нереиде до інших рук..."

У відповідь на це українці – члени редакції та співробітники – покинули часопис.

Сталося це наприкінці 1875 р. Сподівання видавательки, що часопис в „інших руках" зможе залишитися на тій висоті, на яку піднесла його попередня редакція, не справдилися. Незабаром прийшов він до занепаду і вкінці довелося його зліквідувати.