19. Інтелектуалізм Сократа, його «майевтика»

Сократ для обґрунтування своїх поглядів користується розробленим ним методом, який увійшов в історію філософії під назвою сократського, а саме — діалектика. Таким чином, діалектика полягає в тому, щоб дати різноманітні визначення одному поняттю з різних сторін. В цьому, на думку Сократа, і народжується істина. Цей метод філософствування ще називається майевтика — метод, которий відображається у вигляді питання— «що таке те або те?».

Скажімо, ремісник майстерні добре знає, що треба зробити і як зробити, аби все вийшло якомога краще. У той же час, у набагато важливіших питаннях люди виявляють дивну необізнаність у тому чого саме і як слід досягти, як слід прагнути.

Виходячи з того, що навряд чи ремісник у своїй майстерні, буде робити так, аби зіпсувати свій виріб, Сократ ту саму логіку застосовує і до інших сфер. Звідси він каже, що ніхто не помиляється добровільно, тобто будь-які моральні вади, недосконалість та помилки, пов’язані не з зіпсованою природою людини, а з нерозвиненістю її інтелекту, або вмінням його застосувати. У свою чергу це необхідно було обґрунтувати. Сократ питає, що є важливим в інструменті: матеріал, з якого він виготовлений чи його призначення? Звісно інструмент визначає не матеріал, а його призначення. Ту саму аналогію Сократ застосовує і щодо людини: тіло чи те, що його спрямовує – те, що спрямовує тіло - душею. Але що складає сутність душі? При відповіді на це запитання Сократ виходить з традиційного уявлення про чесноту: будь-якій речі властива своя чеснота, що передбачає створення з цієї речі того, чим вона є за призначенням. Застосовують таке розрізняння: що відрізняє людину від інших істот – розум. Таким чином, сутність душі є розум, а її чеснотою – якомога більше розвинення цього розуму. Кожна людина прагне блага, проте якщо її дії суперечать цій меті, то винним в цьому є нерозвинений інтелект. Якщо його розвинути, тоді якість людського життя покращиться і усі люди будуть щасливі.

18. Погляди Протагора, Горгія, Гіпія та Антифонта

Протагор відомий як один із найпопулярніших учнів Демокрита. Найвідоміший серед софістів. Належить до періоду досократських філософів. Відстоює традиційний для софістів релятивізм. Є автором знаменитої тези: «людина є мірою усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують». Вказану тезу у Протагора допомагають зрозуміти суттєві пояснення Секста Емпірика про те, що Протагор мірою називає критерій, речами — справи, що людина є критерій усіх справ, діянь. Повне роз'яснення концепції Протагора принципово суперечить вченню Аристотеля про збігання висловлювань з дійсністю. Ці дві різні концепції антиномічні, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, які ведуть людину до успіху під час завершення задуманої справи, — істинні, а успіх у справах є універсальною людською мірою знань, будується на абсолютно протилежному Арістотелеві вченню про істину. Для софістів тільки досвід може слугувати джерелом знання, а не «абстрактне мислення», «ідея». За свідченням Діогена Лаертського, Протагор перший почав вивчати способи доказів і тим самим започаткував формальну логіку. Горгій. Згідно з його поглядами якби щось існувало, воно було б або суще, або несуще, або і те, й інше; але сущим не може бути, бо за ним не можна утримати ніякого визначення. Якщо суще є, то воно або визначається самим собою, і отже, вічне, безначальне і нескінченне, або ж визначається іншим. В першому випадку його немає ніде, бо якщо воно є де-небудь, то воно не нескінчене, тому що те, в чому воно знаходиться, відрізняється від нього самого і становить його крайню межу, а також не може воно бути в самому собі, оскільки це означало б, що воно відрізняється від самого себе і не є те, що є, а це безглуздо. Настільки ж неможливий і другий випадок: суще не може бути, як те, що походить від іншого, тому що воно походило б або із сущого, або з не сущого, але від сущого воно походити не може, бо тоді воно вже було б, а не утворилось, від не сущого ж воно не може походити, тому що з нічого нічого не утворюється. Подібним чином Горгій доводить, що суще не може бути ні єдиним, ні множинним. Отже його зовсім немає, але також немає і несущого, бо якщо б воно було, то воно тим самим було б сущим. Нарешті не можна допустити, щоб суще і не суще існували разом, бо вони чи розрізняються між собою, або не розрізняються; якщо розрізняються, то ні те, ні інше не може існувати згідно з попереднім, якщо ж не розрізняються, то не можна про них сказати обидва — тоді залишається тільки одне, яке є або суще, або не суще і знову-таки не може існувати ні в тому, ні в іншому випадку. Якщо б щось існувало, то його не можна було б пізнавати, бо ми можемо пізнавати тільки в наших власних уявленнях, але наші уявлення не є зовнішніми речами. Якщо б подання ручалося за буття, тоді все що представляється було б реальним. Наприклад, літаюча людина, колісниця, що котиться по морю тощо. Також те, що не існує, не могло б бути представлене; між тим, ми уявляємо собі Химеру, Сциллу і тому подібне. Також якщо б щось існувало і було пізнаваним, ми не могли б висловити це пізнання, бо слова — особливі звукові явища, які відносяться тільки до одного почуття — слуху, тоді як пізнаване нами відноситься до різних почуттів і не має нічого спільного зі словами. АНТИФОНТ Антифонт радикалізує антитезу «природи» та «права», стверджуючи в термінах елеатів, що природа — це істина, а позитивне право — думка або погляд, що одне майже завжди антитетично іншому. Необхідно, вважає він, слідувати природньому закону, навіть проти людства, якщо це потрібно і не загрожує покаранням.

Гіпій(Ιππίας) з Еліади -Давньогрецький софіст, молодший сучасник Протагора. Його твори не дійшли до нас, і ми знаємо про нього в основному з діалогів Платона ("Гіпій Менший", "Гіпій Більший"). Гіпій вражав готовністю вимовляти імпровізовані промови на будь-які теми. Традиція приписує йому побудову квадратриси , за допомогою якої він розв'язував задачі . Припускають, що в працях Гіпія містилися відомості про перші кроки грецької філософії і математики, у т. ч. про вчення Фалеса. У суперечці про протистояння "природи" і "закону" Гіпій відстоював права "природи", визнаючи, однак, авторитет "неписаних законів". Збирав матеріали про звичаї різних народів.