10.Буддизм: вчення про чотири благородні істини та восьмирічний шлях.

«Чотири благородні істини». В основу буддизму покладено вчення про «чотири благородні істини», що були проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого «пробудження».

Перша істина: жити — означає страждати. Будь-яке існування є дукха (стражданням). Його неодмінно зазнає все живе. Найяскравішими формами вияву страждання є народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпіти навколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо.

Друга істина: є причина страждання. Вона таїться в самій людині, яка має різні бажання — від прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. Все це призводить до вчинків, що і створюють карму.

Третя істина: можна припинити страждання шляхом вивільнення від бажань. Повне викоренення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, в якому сильних почуттів немає.

Четверта істина стверджує: є шлях до припинення страждань: «Шлях восьми сходинок».

Шлях до припинення страждань — це благородний серединний «шлях восьми сходинок»:

праведне знання (правильне судження), яке ототожнюється з розумінням життя як поєднання смутку і страждань; праведне знання може дати тільки вчення Будди про «чотири благородні істини»;

праведне прагнення — рішучість виявляти співчуття до всіх живих істот; праведна мова (утвердження правди);праведна поведінка, що включає п'ять принципів: не шкодити живим істотам (не вбивати);

не брати чужого (не красти); утримуватися від заборонених статевих контактів (не торкатися чужої дружини); не виголошувати марних і оманливих промов (не обманювати); не вживати хмільних напоїв (не пиячити); вести праведний спосіб життя, тобто життя за принципами безкорисливості; праведні зусилля — зусилля, які спрямовують до добра і віддаляють від зла; праведна концентрація (самоаналіз) — уникнення стану, коли спонукання і бажання визначають ставлення; праведна техніка медитації (раджа-йога) — вінець попередніх етапів. Це таке опанування свого тіла і дихання, яке сприяє духовній концентрації; при цьому тіло невіддільне від духу.

4.Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Стародавнього Китаю

Подібно індійській філософія С. Китаю була тісно пов’язана з міфологічними уявленнями минулого, які збереглися у стародавніх книгах китайської освіченості і які (передфілософія) їй передували.

Передфілософія. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже в VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: “І-цзін” (“Книга перемін”), “Шу-цзін” (“Книга історії”) “Ші-цзін” (“Книга пісень”), “Лі-Цзін” (“Книга ритуалу”), “Чунь-цю” (“Весна і осінь”) і “Юe-цзін” (“Книга музики”). Остання згодом була втрачена, а перші 5 (“У-цзін” – “П’ятикнижжя”) разом з 8-ма іншими пізніше склали конфуціанський канон (“Тринадцятикнижжя”).

У цих класичних книгах містяться уявлення про світ і людину, перші спроби їх філософського осмислення, зокрема, осмислення проблем єдності й різноманітності речей, дії протилежних сил у єдиній субстанції, природної закономірності, природності людської душі і свідомості. Так, у “Книзі перемін” розвивається ідея про 5 першоелементів (метал, дерево, вода, огонь, земля), дається тлумачення понять, які стали вихідними для всієї китайської культури і визнавалися практично всіма філософськими системами Стародавнього Китаю (“інь”, “ян”, “дао”).

Світ, згідно з китайськими уявленнями, є вічною боротьбою двох протилежних сил. які не тільки заперечують, але й взаємодоповнюють одне одного. Одна сила потенційно містить іншу і на вищому ступені свого розвитку може перетворитися на свою протилежність. Ян - символ неба, енергії, світла, це є активний, чоловічий початок світу. Інь - символ землі, матерії, це темна сторона світу, жіночий початок, якому належить пасивна роль. Інь і янь пронизують все суще - небо, землю і людину. Від гармонії і рівноваги залежить порядок у Піднебесній, спокій, мир і злагода на землі, успіх, благополуччя і здоров’я людини. Взаємозалежність і взаємопроникнення цих двох сил називається дао (дослівно - “шлях”) - єдиний світовий закон, божественна основа всіх речей.

Школи. В класичний період (V-II ст. до н.е.) у давньокитайській філософії сформувалося шість основних шкіл: даосизм, конфуціанство, моїзм, фацзя, мінцзя, іньянцзя. Найвпливовішими з усіх вчень стали конфуціанство і даосизм - два протилежні полюси світобачення китайців. У культурі Китаю вони нерозривно пов’язані між собою , як iнь і янь У різні часи своєї історії китайська культура тяжіла до однієї чи іншої філософської традиції, тому можна говорити про переплетення у китайському суспільстві конфуціанських ідей з даоськими. Конфуціанство панувало у сфері соціально-сімейних стосунків, воно стало офіційною, державною ідеологією та релігією Китаю. В інтимних глибинах людської душі головне місце належало даосизму.

Філософська думка Китаю мала свої особливості:

а) китайська філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї;

б) у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами житейської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням;

в) в цілому за формою і методами постановки проблем китайська філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішенням поставлених проблем – цінніснозначимою і гуманістичною.