16. Атомістика Демокрита

У другій половині V ст. до н.е. одним з осередків розвитку наукової і філософської думки стають Абдери, на півночі Греції у Фракії. Тут протікало життя і діяльність Левкіппа та його друга і учня Демокріта (V-IV ст. до н.е.). Левкіпп був першим, хто прийняв атоми за начала всіх речовин, розглядаючи безмежний всесвіт. У ньому є повнота і є пустота. Те і інше він називає основами. З них виникають і в них дозволяються нескінченні світи. У безмежності, - стверджує Левкіпп, - відділяються і мчать різні тіла, утворюючи різні вихрові скупчення, які, всіляко кружляючись, зчеплюються, утворюючи кулясте утворення. Це кулясте утворення зростало за рахунок сполучень з іншими тілами. Левкіпп стверджує далі, що так утворилася Земля і інші світила. Ці атомістичні ідеї і вихрові утворення сприйняв Демокріт і розвинув їх далі. У джерелах зазначається, що він спілкувався і з Анаксагором, у якого міг почерпнути ідею про виникнення речей внаслідок сполучення найдрібніших частинок і руйнування речей внаслідок їх роз'єднання. Грецьке слово «атомос» означає "неподільний", що не розрізається на частини як фізичне тіло внаслідок його твердості і абсолютної малості. Левкіпп і Демокріт вважали, що в світі існує нескінченна безліч атомів різної конфігурації: кулясті, гачкуваті, пірамідальні, якореподібні і т.п. Число цих форм так само нескінченне. Початковою властивістю атомів вони вважали їх безперервний рух. Атомісти, як було відмічено, не ставлять питання про першопричину руху атомів не тому, що "безтурботно" ставилися до такого фундаментального положення, як першопричина руху, а тому, що рух атомів в пустоті вважали їх початковою властивістю, оскільки в пустоті атоми жорстко не закріплені, і вони не можуть не знаходитися в русі. Атомістична теорія Левкіппа і Демокріта виникла на основі численних спостережень за явищами природи, вони прийшли до такого висновку тому, що велика або менша міра твердості і м'якості відповідають більшій або меншій мірі густоті від розрідженості. Основи атомістичної теорії Левкіппа і Демокріта склалися в боротьбі з вченням елейців, які стверджували, що існує тільки буття як суцільна неподілена куля всесвіту, а небуття немає, його не можна навіть мислити.

13.Перші натурфілософи:мілетська школа, Геракліт та Піфагор

Мілетська школа (іонійська школа натурфілософії) — (давньогрецька) філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті, одному з міст Іонії, у першій половині VI ст. до н.е. Представлена Фалесом, Анаксимандром й Анаксименом. Філософія Мілета стверджує, що насало усього сущого – вода. Все походить з води та перетворюється на воду. Такий висновок він зробив, виходячи з того, що архе усіх тварин – сперма, а вона є вологою, так і всі речі беруть свій початок з вологи. По-друге, він виходить з того, що всі рослини споживають вологу, від неї квітнуть, без неї засихають. По-третє, вогонь, сонце, зірки живляться водними парами так само як і космос. Щоб зрозуміти ці слова необхідно уявити зв’язок води з камінням, залізом. Наст хід міркувань, коли мовиться про воду, то це не та вода, яку ми можемо спостерігати. Сперма, кров, волога, випари – усе це лише форми прояву першоначала, яке умовно можна називати водою. Під останнім розуміємо те спільне, що притаманно усім цим проявам води, однак як спільне воно не є частиною цих речей, що можуть спостерігатися. Якщо казати про чуттєвий досвід, то ми не в змозі відчути, побачити, торкнутися цієї води як першоначала, а лише сприймати ці форми прояву. Філософія Мілета поділяла світ на той, що сприймається чуттєво і той, що осягається розумом. Більш справжнє існування має те, що осягається розумом. Вода може бути осягнена за допомогою розуму. Мілетська школа відома як перша філософська школа. У ній вперше було свідомо поставлене питання про першооснову усього сущого. І хоча філософія в цей період представляє, власне, сукупність всіх видів і форм пізнання, головний інтерес усіх представників школи охоплює певне коло проблем. На першому місці тут стоїть питання про сутність світу. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксімена — повітря (початком є безмежний повітря і що з нього виникає все, що є, що було, що буде, виникне з повітря), у Анаксімандра — невизначена матеріальна сутність (наприклад, перші тварини зародилися у вологому і мали на собі покрив з шипами., але коли вони виростали, виходили на сушу і, коли покрив ламався жили ще короткий час). Перші натурфілософи розглядали фізичні взаємодії різних речовин, не приділяючи уваги моральній стороні поведінки окремої людини. Як стверджував Геракліт «Неможливо увійти двічі в одну й ту ж саму річку». Він формує цю тезу, прагнучи знайти першоначало усього сущого, виходячи з того, що головною рисою усього сущого є його мінливість. Відповідно першоначала, що пояснюють цю мінливість також повинні бути втіленням цієї мінливості. Першоначалом Геракліт вважав вогонь, що є постійно мінливим і рухливим. Піфагор. Введення терміну «філософ» приписують Піфагору, який назвав себе не мудрецем, а «тим, хто любить мудрість». Філософи належать до особливого типу людей, які замість того, щоб турбуватися про славу чи визнання, гроші чи прибуток, все життя присвячують вивченню природи речей. Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Початком, що об'єднує всі речі, виступають числові співвідношення, які виражають гармонію й порядок природи - всі речі є суть числа. Всесвіт, за Піфагором, — шароподібний і складається з десяти небесних сфер. В центрі Всесвіту розташований невидимий із землі «вогонь», який піфагорійці називають «стражем Зевса». Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера є визначена числом і дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор.