35. Філософії Нового та новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину

У 16-17 століттях філософія інтенсивно розвивалася поза межами університетів, звільнившись від тісних рамок схоластики і зв'язку з теологією. Томас Гоббс, на якого найбільший вплив мали Платон і Аристотель, сам здійснив грандіозний вплив на подальшу політичну філософію.

У теорії пізнання для філософії Нового часу характерне протистояння раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм, найвизначнішими прихильниками якого були Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц, притимується думки про те, що основою для пізнання є розум, логічне мислення. Емпіризм, представлений у ці часи Френсісом Беконом, Джоржем Берклі, Томасом Гоббсом, Джоном Локком, Девідом Г'юмом, вважає, що джерелом будь-якого знання є передусім досвід.

Один із найяскравіших представників епохи, Френсіс Бекон став родоначальником емпіризму, вважав, що вища мета науки полягає у забезпеченні панування людини над природою. На противагу йому Рене Декарт, основоположник раціоналізму, прагнув розробити універсальний метод для всіх наук. Характерна риса вчення Декарта — дуалізм субстанцій. Бенедикт Спіноза дотримувався пантеїстичних поглядів і протиставив дуалізму Декарта матеріалістичний монізм, за що був відлучений від іудаїзму. Джон Локк розвинув сенсуалістичну теорію пізнання. Ідеї суб'єктивного ідеалізму у різних варіаціях пропонували Джордж Берклі і Девід Юм. Об'єктивно-ідеалістичне вчення розробив Готфрид Лейбніц, який висловив ряд глибоких діалектичних ідей.

Основні риси періоду:

1. Виліляють 2 течії. Прихильники однієї – не заперечували значення чуттєвого досвіду, вважали, що головним у пізнанні світу є розум, а особливо ті вроджені ідеї, що створюють саму можливість пізнання природи. Представники ін. течії не заперечують важливого місця розуму, вважали, що чуттєвий досвід є відрядним і сам розум – це, насамперед, розум, що експериментує та спостерігає.

2. Орієнтація на науку як на найвищу форму людської культури. Наслідком цього стає ретельне дослідження проблеми методу пізнання, що спричиняє спроби звільнення розуму від різноманітних ”примар пізнання” та взагалі з’ясування можливостей останнього.

Уявлення про людину: з одного боку – людина розглядається в її фізичному та біологічному вимірах і як така, що підкоряється всім природним законам. З іншого – людині притаманний розум, що розв’язує проблему неспівпадання афектів та розуму і виводить людину поза межі дії природних законів.

Філософська картина світу:

Світ сприймається як впорядкований, однорідний, такий, що підкоряється універсальним законам, але водночас його можна досліджувати та аналізувати, тобто розчленовувати. Звідси цей період формує так званий “механізм світу”, коли філософ та природознавець уподібнююються механіку-конструктору, який намагається позбавити світ його чудес та пояснити за допомогою декількох очевидних та простих принципів. Це передбачало фактичне ототожнення речей інтелекту та речей природи у тому сенсі, що всі вони фіксуються та прораховуються. На цій ідеї принципової подібності мислимого та реального грунтується ідея розробки універсального, логіко-математичного методу.