12.Загальна характеристика давньогр. Натурфілософії: ідея первоначала та істина як алетейя

Першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика, була натурфілософія, яка вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе сущє, а з чого це сушє вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр), Геракліт, елєати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокріт. У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу (мілетська школа), в яких Космос вважався живим, мав розум і душу і розвивався за своїми законами, головним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебільшого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Першоосновою вважали одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксі-мена — повітря, у Анаксімандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) . Першим мислителем вважають Фалеса, купця з Мілету. Він стверджував, що начало всього сущого-це вода. Звідси він виводив, що все з води походить. Та врешті-решт все на воду перетворюэться.Такий висновок він робить, виходячи з того, що начало всіх тварин-сперма, а вона є вологою.Так і всі речі імовірно беруть початок з вологи, по-друге, виходячи з того, що всі рослини воду споживають, а втративши її-засихають. По-третє, виходячи з того, що і сам вогонь сонця і зірок живиться водними випарами так само як і космос. Послідовником Фалеса є Анаксімандр, який вважав, що началом всіх істот та сущого є апейрон(безкінечне). Апейрон розглядається, як першоначало,оскільки неможливо,щоб воно марно існувало, так само важко припустити,щоб воно було чимось іншим аніж начало. Усе суще є або початком, або виходить спочатку і в апейрона немає жодного начала, оскільки начало було б кінцем.Будучи началом,апейрон не виникає та не зникає, оскільки те, що колись виникло завжди закінчується.Тому апейрон не має начала, проте він є началом усього. Це начало є божим. Анаксімен стверджував, що началом всього сущого є безкінечне повітря, з якого народжується все те,що є і буде.Особливість повітря така,що коли воно однорідне, то не видиме,а виявляє себе, коли стає гарячим, холодним.Рухається воно завжди,оскільки, якби воно не рухалося б,то нічого не змінилось. Геракліт- не можливо увійти двічі в одну річку, не можливо застати двічі дещо смертне в одному стані, оскільки внаслідок стрімкості та швидкості змін все розпадається і збирається, приходить і уходить.

Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природна». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змінюється відповідно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном.

Алетейя - це поняття істини, відкритості у давньогрецьких філософів (Аристотель, Платон, Сократ). Істина, в даному випадку, - не як правильність, достовірність, а як, те, що людина ось зараз побачила навколо себе у своєму бутті, розкрила для себе. Це те, що ми відкриваємо для себе в момент інсайту, по суті, Алетейя - це відкриття в момент інсайту. Це усвідомлення людиною якихось речей.погляд на оточуючі його речі. Тільки перебуваючи в усвідомленому стані, людина здатна розкрити для себе якусь «таємницю» присутності. І ця от непотаенність, це розкриття і є - Алетейя.

У грецькій філософії Істина - це те, що є. Демонстрацією подібного підходу до істини може служити початок платонівської «Притчі про печеру», я вже публікувала її тут. Тут важливо сама наявність речі. До якогось часу істина може бути прихована, невідома людині, але в певний момент часу вона відкривається (Алетейя - нескритність) людині.