33. Політична філософія н. Макіавеллі.

Представник політичної думки італійський мислитель і політик Ніколо Макіавеллі відомий передусім своїми працями «Правитель» , «Роздуми на першу декаду Тита Лівія» , «Історія Флоренції». Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику. Тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики.

На основі узагальнення багатовікового досвіду існування держав минулого й сучасності мислитель доводить, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний характер. Недоречно також осягати й вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, бо влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами. Розуміння політики як об'єктивного явища закладало міцний фундамент політичної теорії як точної, досвідної науки, яка, на думку мислителя, пояснює минуле, керує теперішнім і може прогнозувати майбутнє.

Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхороб-рішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання. Але після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

Н. Макіавеллі розрізняє монархію, аристократію і народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи. Республіка є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує в людей патріотизм.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Політика, в розумінні мислителя, — це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм».

34. Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії

Уто́пія (грец. ού + τόπος — «місце, якого немає») — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться. Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія».

Ознаки утопічних суспільств:

1. ці сус-ва є нерухомими, там відсутні часові та переходні світи;

2. передбачається одностайність думки, відсутні будь-які внутрішні конфлікти, а якщо навіть існують відмінності між людьми, то це нікого не обурює;

3. усі процеси не порушують статус “кво”, тобто вони лише сприяють існуючому стану речей;

4. досконалі суспільства, що повністю відгороджені від зовнішнього світу.

Усім утопічним сус-вам притаманне певне уявлення про людину:

1) людина за власною природою добра, а всі її недоліки спричинені соціальними умовами;

2) люди пластичні та здатні змінюватись;

3) благо індивіда та благо сус-ва – одне і те ж;

4) людина – розумна істота, що здатна вдосконалюватись, а тому можливо запобігти негараздам у суспільному житті, встановивши раціональний порядок;

5) майбутнє має обмежену кількість можливостей, що повністю передбачені. Слід забезпечити щастя людині на землі;

6) люди не можуть переобмежитись щастям;

7) можливо знайти справедливих правителів або навчити справедливості людей, що обрані керувати;

8) утопія не загрожує людській свободі, оскільки справжня свобода існує лише в її межах.

Початок жанру було покладено ще працями античних філософів, присвячених створенню ідеальної держави. Найвідомішим з яких є «Держава» Платона, у якому він описує ідеальну державу, побудовану за образом і подобою Спарти, з відсутністю таких недоліків, властивих Спарті, як корупція (а хабарі у Спарті брали навіть царі і ефори), постійна загроза повстання рабів, постійний дефіцит громадян і т. п. З усіх утопічних і політичних творів велике значення має праця Т. Мора «Утопія. Т.Мор як альтернативу пропонує фантастичну модель створення ідеального суспільства, в якому всі його громадяни мають право на працю й можливість усім однаковою мірою користуватися результатами цієї праці. У цьому суспільстві не повинно бути влади грошей і золота.

Мета життя утопійців - створити в суспільстві рівні умови для всіх людей в отриманні задоволення від життя. В Утопії дозволені будь-які релігії, але забороняється атеїзм, який призводить до занепаду моралі. Головна модель способу життя утопійців - це повна уніфікація поведінки, цінностей, одягу тощо.