61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина.

Аврелій Августин - Блаженний Августин, Святитель Августин - єпископ Гиппонский, філософ, найвпливовіший проповідник, християнський богослов і політик. Святий католицької та православних церков (при цьому в православ'ї зазвичай іменується з епітетом блаженний - Блаженний Августин, що, однак, є лише найменуванням конкретного святого, а не більш низьким ликом, ніж святість, як розуміється цей термін у католицизмі). Один з Отців Церкви, засновник августінізма. Родоначальник християнської філософії історії.Від самого початку і до кінця «Сповідь» Августина пронизана думками про зверхність Господа над усім і усіма, про його дивовижну силу та всевладдя, про те, що Бог є началом всіх начал і присутній у всьому, що оточує людину.«Слава Господня» (Majestas Domini) є провідною етико-естетичною категорією середньовічного мислення. Саме від цієї категорії пішли усі інші.

У цю категорію входить концепт кенозис – вчення, котре розглядає подвійну природу Ісуса Христа – одночасно істинного Бога та істинної людини. Існує три найсуттєвіші аспекти кенозису:

1) цілковите зречення від самого себе, тобто від усього такого, що несе у собі небезпеку раціоналізму та егоїзму;

2) зречення людина має прийняти не в ім’я самої себе, а заради інших, бо тільки в цьому випадку воно й отримує сенс;

3) входження Христа в серце людини.

Прикладом першого аспекту є те, що Аврелій покидає свою кохану незаконну дружину, яка народила йому сина, і ступає на шлях християнства, шлях до Бога. До цього в нього можна було помітити ті ж гріховні бажання насолоди від шлюбного ложе та кохання до дружини, більше, ніж до Бога, бо фізичний потяг до людини є первинним, природним, а віра – вторинною.Щодо аспекту входження Христа в серце людини, то тут прикладом буде навернення Аврелія у християнство, якому передувало маніхейство. Річ у тім, що все духовне життя людини середньовіччя оберталося навколо читання, передусім – читання Святого Письма. Людина цієї епохи, привчена до самозаглиблення та самоспоглядання, буквально щосекунди добачала у собі якусь «внутрішню новину»: видіння, озаріння, прозріння, суперечку душі з тілом, відчувала спокусу нечистого тощо. Саме через віщування (видіння) та читання відбулося навернення Августина. У середньовіччі любов відокремлюється від тілесної чуттєвості і перетворюється в один із основних моментів містичного спілкування з Богом. Вся сповідь присвячена цій ідеї, тому що всі фрази Аврелія Августина звернені саме до Господа.

Також не можна не помітити знетями тогочасного суспільства (в цьому творі на прикладі Аврелія) перед красою та величчю Бога. Бог є у всьому, що доступно та недоступно людині, саме він забезпечує людину всім, що вона потребує. В тексті сповіді говориться, що навіть молоко матері йде від Бога. Аврелій також кається Господу в тому, що, ще будучи дитиною, він, не розуміючи нічого, грішив. Він припадав до грудей матері, бажаючи насититися молоком. Для дорослої ж людини це вже буде гріхом, бо, звертаючись до християнства, ми знаємо, що навіть найменше бажання насолоди є гріховним. Ідеал доби середньовіччя – людина страдницька, принижена, пошматована суперечностями, та людина, яка відмовляється від усього заради того, щоб дістатися до Господа. Знов таки, звернувшись до Біблії, можна побачити, що людина не може бути щасливою, гордою, впевненою в собі, про все вона повинна просити у Бога, адже лише Він може це дати. Цікавим є момент, що сповідь починається з молитви і такі моменти ми прослідковуються протягом усього твору. Сама ж сповідь є монологом Аврелія, зверненим до Всевишнього. Тобто, тут ми бачимо приклад типової середньовічної віруючої людини, яка жила тим, що постійно молилася та вшановувала святих під час богослужіння в церкві.

Не можна забувати, що «Сповідь» Августина вважається першою ліричною автобіографією. Ліризм з’являється із двох першопочатків: чоловічого та жіночого. Чоловічий представлений категоріями «Слави Господньої» та «Царя Слави», а жіночий – Матері-Страдниці, Матері-Милосердниці, Цариці небесної, пречистої. Жіночу половину представляє мати Аврелія, св. Моніка. Вона була побожною людиною і всім своїм життям демонструвала християнські чесноти. В образі лицаря, який схиляється перед цією жінкою зі своєю любов’ю нам представлений Августин. Він дуже поважає і любить свою матір, яка займала немало місця в його житті.

Отже, підсумовуючи все, ми бачимо, що етико-естетична категорія «Слави Господньої» присутня у всьому тексті, бо саме від цієї категорії пішли всі інші. Яскравим прикладом цього є те, що сповідь починається з молитви і закінчується нею ж. В тексті присутній концепт кенозису, який має на меті навернення людини в християнство, що і відбулося з Аврелієм, який спочатку вірив у маніхейство. Августин зі свого народження був звичайною людиною, зі звичайними вимогами, прагнув кар’єри, не був без гріхів. Його зневіра у маніхействі була викликана браком знань у людей, які його проповідують. Після зневіри до нього приходить видіння від Бога (категорія совісті) і відбувається входження у серце «Слави Господньої», тобто самого Бога. Отже, сенсом життя людини доби середньовіччя є віра в єдиного Бога, яка з’являється через страх. До цієї віри людство приходить через читання Святого Письма, служіння в церкві та нескінченні молитви, звернені до Господа як до вищої сили, яка керує всесвітом.