8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Стародавньої Індії: історія, суспільство та економіка.

Основними передумовами виникнення філософії Стародавньої Індії були такі:

1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;

2. поява товарно-грошових відносин;

3. виникнення держави;

4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;

5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.

Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б смертна.Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. є. і стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом.З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів — «дхарм». Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми. За вченням буддистів, дхарми проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу.На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основні особливості:

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

70. Декарт. “Розмисли про першу філософію”.

Ренесансна думка ХVII ст. розвивалася під впливом двох основних духовних центрів – Єрусалима та Афін, символізують мудрість одкровення – Біблію або Священне писання, мудрість і знання – філософські системи античних мислителів. Утвердилась концепція двох істин, що викладені в двох книгах – Біблії і Книзі природи. Рене Декарт виходив саме з такої концепції, що не могло не вплинути на світогляд. Визнавав існування Бога як творця двох самостійних співіснуючих субстанцій – матерії (притяжності) і розуму. Співставляючи значення почуття і розуму в пізнанні, віддає перевагу розуму, тобто виступає як раціоналіст. Мислення, за Рене Декартом, атрибут людини, його сутнісна характеристика, критерій існування людини як розумової істоти. «Я мислю, отже я існую», - проголошує філософ. Людина мисляча – це втілення двох субстанцій – Матерії (тіло) і Духу (розум) – головний предмет пізнання. Пізнаючи себе, людина пізнає весь світ.

Філософія – це мудрість, досконале знання всього того, що може пізнати людина. Оволодіння знанням і є філософствування, тобто дослідження перших причин або першооснов.

Роздуми про першу філософію (Meditationes de prima philosophia) - твір Рене Декарта. Вважається одним з головних творів філософа, з найбільшою повнотою відображає основні проблеми його метафізичної системи. Робота складається з шести розділів, названих у тексті «роздумами». У першому розділі, під заголовком «Про те, що може бути поставлене під сумнів» Декарт формулює принцип кардинального сумніву у всіх даних свідомості. Філософ проводить уявний експеримент, який полягає в допущенні повної ілюзорності всієї доступної суб'єкту реальності. У другому міркуванні Декарт приступає до аналізу самої людської свідомості і приходить до висновку - навіть якщо я в усьому помиляюся, і не можу відрізнити реальність від ілюзії, тим не менше, сам факт наявності свідомості і в цьому разі безсумнівний. Таким чином, формулюється знаменитий постулат «cogito ergo sum». У третьому розділі Декарт формулює свій варіант онтологічний аргумент на користь існування Бога. У четвертому розділі Декарт виводить раціоналістичне тлумачення джерел помилок, властивих людському розуму. У п'ятому розділі Декарт знову повертається до питання про існування Бога, і уточнює свої положення щодо можливості раціональних доказів його існування. У шостому міркуванні Декарт формулює своє вчення про дуалізм душі і тіла.