40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд і. Канта

Існує 2 чисті форми чуттєвого пізнання як принципи апріорного знання, а саме простір та час. Взагалі, чуттєвість за Кантом – це здатність сприймати предмети. Кант доводить дані твердження в „Трансцендентальній естетиці” за допомогою досліджень логічної будови суджень в математиці. Не логічний аналіз понять, але чуттєве пізнання геометричних об’єктів у просторі лежить в основі синтезу, що забезпечує достовірність геометричних суджень. Якщо б судження у геометрії були засновані на уявленні емпіричного простору, тоді б істини геометрії не могли мати характер все загальності та необхідності. Вони були б лише можливими узагальненнями із досліду. Але, за Кантом, геометричні аксіоми супроводжуються розумінням їхнього необхідного і всезагального значення. Звідси Кант робить висновок, що простір, який дозволяє існування геометричних істин, є ідеальний простір, або апріорна форма чуттєвості. Таким чином, синтетична форма суджень геометрії тісно пов’язана у Канта з апріоризмом і ідеалізмом. А простір, з яким має справу геометрія, не виражає дійсної природи речей. Він – лише форма, під якою річ уявляється.

Аналогічні висновки Кант застосовує і відносно часу. Апріорна форма часу лежить в основі істин арифметики. Час, що лежить в основі арифметики, є час ідеальний, апріорний. Таким чином, Кант виводить можливість математики із чуттєвого уявлення.

Будь-яке людське спостереження є лише уявлення про явище. Речі, які люди спостерігають, самі по собі не є такими, якими ми їх спостерігаємо. Відносини їх самі по собі не є такими, якими вони уявляються. Як явища суб’єкти можуть існувати тільки в нас, а не самі по собі. Якими є предмети самі по собі людині зовсім не відомо. Людина не знає нічого, крім властивого їй способу сприймати речі. Людина має справу лише з цим способом сприйняття.

Простір і час як необхідні умови будь-якого досліду є лише суб’єктивні умови людського сприйняття, по відношенню до яких всі предмети - тільки явища, але не речі самі по собі. Тому про форму речі багато можна розповісти апріорно, але не можна говорити про річ саму по собі, яка могла би лежати в основі цих явищ. Простір зовсім не представляє властивості будь-яких речей самих по собі та у відношенні однієї до іншої. Простір є не що інше, як тільки форма усіх явищ зовнішніх почуттів, тобто суб’єктивна умова чуттєвості, за якої можливі зовнішні сприйняття.

Час не є щось таке, що існувало б само по собі. Він є формою внутрішнього почуття, тобто сприйняття самих людей та їхніх внутрішнього стану. Час має об’єктивну значимість для усіх предметів, які можуть бути віддані почуттям.

42. Буття людини у суспільстві: погляд к. Маркса.

Узагальнюючи і критично-творчо аналізуючи проблеми людини і суспільства, Карл Маркс формує повністю нову концепцію людини, суспільства, світу. В його концепції основу людини, її суб'єктивність становить предметно-чуттєва, природоперетворююча матеріально-виробнича практична діяльність.

Вперше практика охоплюється філософським розумінням людини та суспільства, стає наріжним каменем у творенні матеріалістичної теорії історичного процесу. Практика - не що інше, як процес життєдіяльності людини, процес суспільного виробництва і відтворення людини, зв'язує людину з об'єктивним світом, стає універсальним способом опосередкування взаємодії людини з природою та іншими людьми. Практикою задовольняються всі людські потреби - і в матеріальних благах, і в засобах зв'язку, і в свідомості як суто людському засобі орієнтування в світі. З виникненням опосередкування трудовою діяльністю зв'язку людини з природою дослідники відкривають соціальність як справжнє людське начало. Аналізуючи практику, Карл Маркс логічно прямує до нового розуміння суті людини як сукупності суспільних відносин. Це - найважливіший момент нового вчення про людину. Матеріально-виробнича діяльність завжди здійснюється у суспільстві і за допомогою суспільства. В процесі трудової діяльності людина вступає у суспільні відносини з іншими людьми. В суспільних відносинах людина формує свою суть, що стає не природною, а соціальною суттю. Тобто саме у суспільстві, опиняючись в різноманітних ситуаціях та змушена їх певним чином розв’язувати, людина водночас розвиває здібності, яких би вона ніколи не розвинула, опинившись в іншому суспільстві та в інших ситуаціях. Людина - суспільно-виробнича істота. Людина, на відміну від тварини, постійно працює, внаслідок чого створюється додатковий продукт.

Теорія людини органічно пов'язана з теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі трудової діяльності людей. В центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. В історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальне виробництво. В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.