Німеччина

У Німеччині феодалізація села почалася пізніше, ніж у Франції і Англії, у IХ – ХI ст., тому що стійкою виявилася община-марка (лісова місцевість, наявність великої кількості вільної землі).

У Х – ХI ст. німецька община починає дробитися. Як і у Франції, формується спадковий наділ, закріплений у приватну власність, алолод. Земля стає предметом купівлі-продажу, що веде до диференціації селянства і формування феодальної вотчини. Особливістю аграрних відносин було те, що тут не селяни отримували землю від феодала, а феодальна вотчина освоювала вільне село. Селяни поступово втягувалися в залежність, з’яв­лялися села змішаного типу, у яких розташовувалися володіння одного чи кількох вотчинників, наділи вільних селян та господарства залежних кріпосних. Більшість селян стали держателями чужої землі і платили за неї оброк. Однак велике феодальне землеволодіння навіть у Х ст. не утвердилося над общинним. Німецькі феодали мали значно менше прав над селянами, ніж французькі. Тим більше, що в Німеччині не склалася ієрархія і не утвердилася спадковість посад.

У ХIII ст. відбувається зростання товарності сільського гос­подарства, розвивається грошова рента. Стара вотчина руйнується і з’являється “чиста сеньйорія”. Селяни перетворювалися в ко­роткотермінових орендарів – майєрів. Починається процес викупу селян із феодальної залежності.

У ХIV–ХV ст. в аграрному суспільстві німецьких земель позначилися дві тенденції. Перша – характерна для територій на схід від Ельби, де проживало багато вільних селян, яких рицарі в умовах зростання попиту на хліб зганяли із власних земель та змушу­вали відробляти панщину. Це зумовлювало масове закріпачення до кінця ХV ст. як бідноти, так і заможних селян. Друга – властива для територій на захід від Ельби. У Північно-Західній Німеччині сформувався прошарок вільних заможних селян-майєрів з наді­лами 30–40 га, які сплачували великі грошові чинші та використовували працю сільських батраків. У Південно-Західній Німеч­чині переважали дрібні селянські господарства. Феодали намагалися рекомутувати ренту, погіршити умови оренди, підпорядку­вати селян власній залежності, що викликало масові виступи селянства. Селяни, не маючи змоги викупити повинності, часто зверталися до лихварів, які надавали їм позики під заставу землі, це сприяло формуванню елементів іпотеки.

Середньовічне місто, цехове ремесло, торгівля

З початком другого тисячоліття поступово відроджуються забуті навички і ремесла. У кінці ХI ст. відбувається виділення ремесла з феодального натурального господарства. Утворення середньовічних міст супроводжувалося зростанням продуктивних сил, розвитком товарного господарства та обміну, концентрацією зайнятого в ньому населення у окремих населених пунктах. Відроджуються старі римські ремісничі міста (Рим, Лондон, Бонн) та формуються нові (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург). Вотчин­ні ремісники переводилися на оброк і покидали феодалів. Феодали також сприяли формуванню міст. У руках сеньйора зосереджува­лася вся повнота влади – суд, фінанси, він присвоював значну частину міських доходів.

Намагання сеньйорів отримати від міст якомога більше вигоди зумовило комунальний рух, який у ХIII ст. переріс у хвилю комунальних революцій з метою завоювання незалежності і самоуправління. У результаті боротьби складалися різні типи міст, зокрема: міста-держави – Флоренція, Генуя, Венеція, Мілан, міста-комуни – Брюгге, Гент, Суассон, вільні міста – Гамбург, Бремен, Любек, імперські міста – Ньюрберг, Аугсбург, а також відповідні системи міського самоврядування, закріплені юридично у вигляді магдебургського права, саксонського дзеркала, швабського дзеркала та інш. Більшість міст були аристократичними демократичними суспільними осередкамии. Структура управління виглядала таким чином:

Ремесло у містах мало простий товарний характер. У ХII – ХIII ст. утверджується цехова система ремісничих об’єднань. Цехи – це корпоративні об’єднання виробників, що формувалися за професійною ознакою та виступали як адміністративно-територіальні, фіскальні, релігійні, військові осередки, де гарантувалися кожному учаснику певні права та привілеї, зокрема – право захисту, матеріальної допомоги, переходу з одного виробничого стану в інший. Структура цехів виглядала таким чином:

Цехмістр

Старші майстри

Майстри

Підмайстри

Учні  основна продуктивна сила

Цехове життя регламентувалося відповідними статутами, які передбачали стосовно основної продуктивної сили – учнів – зас­тосування елементів економічного та позаекономічного примусу. Зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала умови для розвитку продуктивних сил, сприяла поглибленню спеціалізації, підвищенню кваліфікації простого товарного виробництва. Але, починаючи з кінця ХIV ст., у зв’язку із розширенням внутрішнього та зовнішнього ринків, вони стали гальмом розвитку технічного прогресу, оскільки намагалися зберегти дріб­не виробництво, остерігаючись конкуренції.

Розвиток ремесла зумовлює активізацію торгівлі, особливо морської. 400 років (ХІ–ХV ст.) основним центром морської євро­пейської торгівлі була Північна Італія: Венеція, Генуя, Піза, Флоренція.

Другим центром морської торгівлі стає Північна Європа (Балтика), де переважав обмін продуктами сільського господарства та ремесла. У містах (Гамбург, Бремен, Брюгге, Лондон) відбувався перепродаж худоби, шкіри, сукна, льону, хутра, солі, лісу, оливи тощо. У ХIV–ХV ст. формується торговельний союз 160 приморських міст – “Ганза” (спілка), до якої входили також Рига, Гданськ та В. Новгород.

Купці Ганзи користувалися привілеями, зокрема:

– заборонялася конфіскація товарів;

– купець не відповідав за компаньйонів;

– влада не мала права розпоряджатися майном купця;

– існувала торговельна монополія на північних морях;

– інтереси ганзійців забезпечував власний військовий флот.

Існувала і сухопутна торгівля, але була важкою і небезпечною: ”Що з воза впало – те пропало”.

Серед грошових одиниць переважали дукати північноіта­лійські (золоті) – 3–4 г, талляри (срібні) – 30 г.

У Ломбардії (Італія) формуються перші банки, об’єднуються у компанії і гільдії торговці та лихварі. У ХV ст. з’являється кочів­ний фінансовий ринок – “Безансон”. У Флоренції складається об’­єднання банкірів Альбертіні та Медичі. Векселі міняли на гроші. Здійснювали безготівкові рахунки. Надавали кредити приватним особам, феодалам та цілим королівствам. У Німеччині виділяються банкірські сім’ї Фугерів, Вельзерів.