Франція

У 481 році, після завоювання Риму, Хлодвіг започатковує франкську королівську династію меровінгів. Становлення та розвиток аграрного суспільства у державі франків відбувалося впродовж кількох періодів.

VI – п. VIІ ст. – поєднується общинне землеволодіння з приватною власністю на землю.

Верховна влада общин проявлялася в неможливості селянином продати чи закласти свою землю. Якщо у нього не було спад­коємця – сина, земля передавалася общині і перерозподілялася. Присадибна земля перебувала у приватній власності. Рухоме май­но також було приватним, спадковим, без права конфіскації. Піс­ля збирання врожаю земля ставала общинним пасовищем. Общи­ні належали ліси, ріки, луки, пасовища на сервітутному праві.

VIІ ст. – з’являється аллод – спадковий наділ частини про­дуктивної общинної землі, закріплений у приватну власність. Аллод передавався у спадщину не тільки синові, а й близьким родичам, але не сусідам. Земля могла вільно відчужуватися.

У цей період відбувається процес активного ”одержавлення” королями громадських земель, лісів, пасовищ. Звичайним явищем стає військова конфіскація землі і роздача її солдатам та знаті.

Захоплення селянських аллодів призвело до добровільного переходу останніх у васальну залежність до феодалів чи монас­тирів. При цьому втрачалася ними воля, а земля ставала довічною власністю феодала, складалися прекаріальні відносини.

У VIII – X ст. в умовах безперервних війн (Карл Мартел 715–741, Карл Великий 771–814) з’являється бенефіцій – умовна форма землеволодіння, що надавалася в пожиттєве користування за умови виконання військової служби. Фондом для надання бенефіціїв були конфісковані і секуляризовані землі.

Частка рядового воїна в захоплених областях – аллод. Його доля також була вирішена – він мав змінити власника. Селянський наділ міг збільшитися тільки за рахунок землі великих земельних власників, зокрема монастирів. З’являється орендар – вчорашній общинник, власник аллоду.

У переліку повинностей частка грошей не значна. У господарстві селянина на правах індивідуальної власності: присадибна ділянка, знаряддя праці, ткацький верстат та гончарний круг, коні, воли, продуктивні тварини, птахи, бджоли, його не можна вбити, потрібно піклуватися про нього. Судовою владою наділені сеньйори. Господарство натуральне, тільки незначна частина про­дукту відправляється на ринок (гроші для сплати оренди, подат­ків). Збільшується і зміцнюється дрібне і середнє феодальне зем­леволодіння.

Саме цього часу відбувається історична подія – переворот в аграрних відносинах. Утворення великого землеволодіння з багатьма малоземельними землеробами-селянами з певним рівнем агрокультури і ремесла, позбавленими власності на пасовища та землю, але наділеними правом користування, особисто залежними, позбавленими прав і свобод. На відміну від римських аграрних відносин, франкський селянин був особисто зацікавлений у результатах праці, він міг і був зобов’язаний розвивати під­приємливість.

Поступово бенефіцій перетворюється у лен (феод) – спадко­ве землеволодіння дрібних феодалів, на основі чого завершилося формування феодальної вотчини – сеньйорії. Його зміст розкри­ває лист Одона королю Франції: “Дивуєш ти мене дуже, мій государе, як настільки швидко, не розібравши справи, присудив ти мене недостойним феоду твого, бо родовитість у мене є. Якщо справа стосується виконання служби, то служив тобі і при дворі, й у війську, і на чужині... Бога і душу свою ставлю у свідки, що краще виберу смерть на своєму феоді, ніж без свого феоду”.

843 року імперія Меровінгів починає розпадатися. За Верденським договором її було поділено на три частини, які дали по­чаток створенню трьох самостійних держав: Франції, Німеччини та Італії.

Монархія Карла Великого була тим центром, з якого виокремилися три національності, кожна з яких прагнула до внут­рішнього об’єднання. Пізніше, коли мореплавство почало відігра­вати важливу роль, до них приєдналася острівна Англія. Саме вони стали локомотивом становлення та успішного функціону­вання індустріальної цивілізації. Завдяки Карлу Великому католицизм утвердився як світова релігія. Він вивів на папський престол римського єпископа, щоправда не дав йому тих прав, які він міг мати в середні віки [58].

Карл Лисий засновує династію Каролінгів, королів Франції. Завершується складання класичної феодальної системи. Реформи 847 р. (Карл Лисий), 853 р., 864 р. остаточно закріпачили вільних селян, прикріпили їх до землі та змусили нести феодальні повинності, селяни перетворюються у сервів. Залежне селянство каролінзької вотчини поділялося на три групи: колони, які становили більшість (особисто вільні, але перебували в поземельній залежності), раби-серви (поземельно особисто залежні) та літи (перебували під патронатом феодала і мали наділ у спадковому користуванні).

Англія

На відміну від Франції, де VIII – X ст. пануючою формою власності став бенефіцій, у Англії цього періоду пануючою формою власності стає бокленд, особливо в умовах початку активного формування централізованої королівської влади (802 – 839 король Вассексу Еберт).

На правах бокленду король передавав села або цілі округи, що йому належали, з вільним населенням, яке було підвладне королю як главі держави, рицареві чи ленд-лорду. Але земля не ставала приватною власністю рицаря. Його влада поширювалася тільки на людей. Складалася ситуація, коли одночасно на одну і ту саму ділянку землі поширювалася влада феодала, якому платилася рента, і влада селянина (на звичаєвому праві фолькленду), але земля залишалася у власності короля. Селяни до ІХ ст. залишалися в більшості особисто вільними, але опинилися під правовою юрисдикцією згідно з наданим імунітетом, феодала. Більшість селян наділялися земельними ділянками до 30 акрів.

У кінці ІХ–Х ст. у ході військових реформ К. Мартелла основою армії стає важкоозброєна кіннота, що вимагала великих витрат, які могли покрити закріпачене населення та нормандське завоювання Англії герцогом Вільгельмом у 1066 р. (початок насильного закріпачення селян), прискорився процес феодалізації поземельних стосунків. ”Книга страшного суду” к. ХІ ст. (звід феодальних законів) свідчить, що з 1,5 млн ос. населення 95 % зай­няті у сільському господарстві, основну частку становили вільні селяни (фригольдери відробляли повинності, але могли покинути помістя) як основна виробнича сила. Разом з тим відбувається скорочення кількості вільних селян. З’являються селяни-віллани (члени сільської общини з наділом до 30 акрів землі та власними знаряддями праці), які сплачували ренту і відробляли панщину 3–4 дні, селяни-котери (залежні селяни без землі або з невеликими ділянками до 7 акрів). У ході комутації ренти вілланів та котерів перетворюють у копигольдерів та переводять на грошовий оброк.

Таким чином, у Англії існувало, в основному, общинне зем­леволодіння із значною частиною особисто вільного населення, що сприяло активному розвитку товарно-грошових відносин та товаризації господарства у XІV–XV ст.