Особливості східного рабства (Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай)

Як уже зазначалося, зростання продуктивних сил забезпечило спочатку невелике, а потім істотне перевищення виробленого над необхідним продуктом. У цих умовах стало економічно вигід­но робити з полонених рабів, примушуючи їх працювати за їжу та привласнюючи додатковий продукт. Після полонених у рабів ста­ли перетворювати злочинців із членів роду, далі – боржників і збіднілих общинників. Спочатку боргове рабство було обмежене. Наприклад, за законами вавилонського царя Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.) період рабської залежності обмежувався 3–7 роками, але потім став безстроковим. Діти рабів ставали рабами, іноді навіть у тому випадку, якщо один із батьків був вільним. Так рабство поступово ставало спадковим станом.

Спочатку рабів використовували на важких фізичних роботах: риття та підтримка у робочому стані каналів, розчищення продуктивних полів. Пізніше їхні функції істотно розширювалися: збір урожаю, випас та охорона худоби, побутові справи та ведення домашнього господарства, торгівля, заняття ремеслом.

Раби традиційно належали племені або общині, потім рабів змогли одержувати економічно достатні патріархальні сім’ї, що посилювало їхню роль у суспільстві та автономію.

Формування, розвиток та занепад стародавніх цивілізацій охоплювали період від IV тис. до н. е. до V ст. н. е.

Єгипет

Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. До наших часів збереглися залишки давньоєгипетського літопису, які датуються III тис. до н. е. Історія країни в долині Нілу нараховує 30 династій фараонів і поділяється на декілька періо­дів – від Раннього до Пізнього царства. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічно­му розвитку. За допомогою розгалуженої ірригаційної системи долина Нілу перетворилася в унікальну природну машину, що давала по два врожаї на рік. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни вміли обробляти метали, винайшли соху, ремісники створювали витончений посуд, навчилися виготовляти папірус і навіть скло, мали власну писемність, календар, вивчали математику, астрологію, медицину. До основних галузей життєдіяльності належали: зрошувальна система землеробства, тваринництво, обробка каменю (піраміди), будівництво гідротехнічних споруд, ливарство, ювелірна справа, лляне ткацтво.

Основною продуктивною силою в первинній галузі виробни­чої діяльності (землеробстві) виступала вільна сільська община.

Фараони та жерці поступово перетворювали вільних общин­ників у залежних через боргову систему. Рабів, завойованих або куплених, використовували в основному як слуг або продавали, і вони нічим не відрізнялися від залежних общинників.

У Стародавньому Єгипті царське майно та господарство від­різнялися від майна і господарства інших осіб. Недоторканість придбаного майна постійно підкреслювалася. У своєму розпоряд­женні фараони мали величезні земельні багатства і роздавали їх знаті та храмам. Землевласник розпоряджався землею на свій роз­суд, міг її подарувати, передати у спадок.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між ними виникла жвава торгівля. Складовими експортної торгівлі були: раби, срібло, олово, золото, мідь, шкіра, слонова кістка. Єгипет вів торгівлю з Нубією, Лівією та Синаєм. Основою імпортної торгівлі були раби.

У Стародавньому Єгипті не було грошової системи, товар обмінювали на товар, вартість (цінність) якого була еквівалентною, на думку торговців. Пізніше була розроблена спеціальна система, відповідно до якої вартість товару оцінювалася у вагових одиницях міді. Ця одиниця одержала назву – дебен. Монетна система виникла пізніше, у VII столітті до н. е., у Лідії на території Малої Азії.

Варто зазначити, що уже тоді фараони та його сановники розуміли значення податків, без яких неможливі державні пере­творення. Кожні два роки в країні проводився своєрідний переоблік господарств, майна, рабів саме задля податкових цілей. За династії Птолемеїв визначалися основні засади економічної та соціальної політики нової еліністичної держави, сформувалася податкова система та адміністративний апарат. Уся господарська система Птолемеїв регулювалася рядом указів та постанов. Серед них – постанова 261 р. до н. е., що регулювала рабовласницькі відносини, та “Податний устав” 257 р. до н. е., на основі якого стягувалися податки в Єгипті. Усі сільськогосподарські роботи контролювала царська адміністрація. Коли врожай був зібраним, селяни повинні перш за все заплатити державі орендну плату натурою, а також сплатити чимало інших внесків та зборів: на підтримання іригаційної системи, за використання токів, просіювання борошна в царському амбарі, оплату роботи канцелярії, на забезпечення варти. Існував окремий грошовий збір з виноградників та плодових дерев (апомойра – 1/6 урожаю). Селяни примусово притягувалися до ремонту каналів та гребель. За рахунок місцевого населення відбувалися численні поїздки по країні царя та сановників. Податкова система була складною, існували різні категорії платників, які суттєво різнилися між собою за соціальним та юридичним станом. Вершиною адміністративної ієрархії була посада діойкета, який відав фінансами, казною, обліком та збором усіх надходжень, контролем за видатками. Його діяльність бу­ла, в першу чергу, підпорядкована фіскальним цілям: поповненню царської казни. Діойкет був першим сановником у державі, призначення на відповідні нижчі посади в областях залежало від нього.

Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна до­відатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли “Повчання гераклкопського царя своєму синові Мерікара”, “Пророчення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, “Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністративно-господарські та юридичні документи. Адміністратив­но-господарські документи характеризують організацію та управ­ління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів. Крім того, як видно навіть із назв творів, важливе місце в давньоєгипетській літературі належить творам дидактичного характеру, що викладають правителям “правила“ державного управління і керівництва господарством.

525 року до н. е. Єгипет завоювали перси.