Методи вивчення учнів Класифікація методів та їх характеристика

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поділяються в залежності:

від характеру участі школярів у їх реалізації на:

− пасивні: спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності;

− активні: анкетування, тестування, соціометричні виміри, проективні;

від часу проведення на:

− одномоментні: анкетування, тестування та ін.;

− тривалі: цілеспрямоване спостереження, біографічні та ін.

від місця проведення на:

− шкільні: класні, позакласні;

− лабораторні.

За сутністю виділяють такі групи методів:

1. Неекспериментальні: спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності.

2. Діагностичні: тести, шкалювання.

3. Експериментальні: природний експеримент, лабораторний експеримент.

4. Формуючі.

Неекспериментальні методи

Спостереження являє собою метод тривалого, планомірного опису особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку, які проявляються в діяльності й поведінці учнів у ході навчально-виховного процесу, з обов’язковою систематизацією отриманих показників і визначенням певних висновків.

Спостереження як універсальний метод повинен відповідати низці вимог: цілеспрямованість, плановість, самостійність, природність, систематичність, об’єктивність, фіксація. Зокрема:

1. Цілеспрямованість: спостереження проводиться не за учнем взагалі, а за особливостями діяльності конкретної особистості в різних видах діяльності (навчанні, спілкуванні, праці, грі та ін.).

2. Плановість: перед початком спостереження необхідно чітко продумати завдання (що спостерігати), визначити план (терміни і засоби), особливості фіксації результатів.

3. Самостійність: спостереження має бути самостійним, а не побіжним завданням.

4. Природність: проводити спостереження в природних умовах, в яких здійснюється діяльність учнів; воно повинно проходити без втручання й коригування вчителем-вихователем перебігу навчально-виховного процесу.

5. Систематичність: вести роботу зі спостереження за діяльністю учнів упродовж усього часу, протягом якого вихованець перебуває в полі зору педагогів.

6. Об’єктивність: фіксуються об’єктивні факти, дії у поведінці вихованців поза суб’єктивними судженнями.

7. Фіксація: результати спостереження повинні послідовно фіксуватися в певній системі з дотриманням хронології.

Анкетування являє собою методичний прийом отримання інформації про рівень фізичного, психічного й соціального розвитку вихованців за допомогою спеціально запропонованих їм запитань та аналізу відповідей на них.

За змістом анкета може стосуватися: фактів („Чим ти займаєшся у вільний час?”); характеристики подій, людей, які оточують учня („З ким ти хотів би товаришувати?”); намірів („Яку професію ти хотів би набути?”).

За функціями анкети мають: запитання-фільтри („Твій улюблений предмет?”); контрольні − для з’ясування достовірності інформації.

За формою анкети можуть бути: відкритими, в яких прямі запитання передбачають вільні відповіді на свій розсуд; закритими, в яких на запитання є готові відповіді і респондент повинен вибрати одну з них.

У процесі формування запитань для анкет необхідно дотримуватися певних вимог:

1. Запитання закритих анкет передбачають відповіді лише в одному значенні („так” чи „ні”, „не знаю”) або пропонують кілька відповідей, з яких треба зробити бажаний вибір.

2. Не пропонують запитань, які вимагають моральної або соціальної оцінки своїх якостей (наприклад: „Чи вважаєте ви себе достатньо сміливим?”).

3. Запитання повинні бути порівняно простими, лаконічними, зрозумілими, конкретними і доступними з урахуванням вікових можливостей учнів.

4. На з’ясування однієї характеристики повинно бути поставлено кілька запитань, які контролювали б відвертість відповідей респондентів.

5. В анкеті бажано мати запитання як у прямій, так і в опосередкованій формах.

6. Доцільно на початку анкети пропонувати легкі запитання, що стосуються конкретних дій, подій, фактів, потім більш складні (вимагають суджень, оцінки), потім − найскладніші (вимагають прийняття рішень, вибору відповідей), у підсумку − знову прості запитання.

Бесіда − метод установлення в ході безпосереднього спілкування особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку вихованців. Бесіду можна проводити безпосередньо з учнями, їх однокласниками, батьками дітей, учителями-вихователями, які беруть участь у здійсненні навчально-виховної роботи, з окремими учнями або колективами вихованців.

При підготовці й проведенні бесіди слід дотримуватися таких правил:

1. Бесіду з учнем треба починати з тематики, яка може бути психологічно прийнятною для вихованця і сприятиме встановленню контакту.

2. Бесіда має проходити в час, коли учень не стомлений, у сприятливих умовах, без присутності сторонніх осіб.

3. Успіх бесіди може бути досягнутий, якщо вона носить плановий характер.

4. Запитання, які вихователь пропонує учневі, повинні бути доступними й зрозумілими з урахуванням його вікових можливостей, індивідуальних особливостей, інтересів, потреб.

5. Не варто підказувати вихованцям бажані відповіді, вдаватися до натяків.

6. Дотримуватися вимог педагогічного такту.

7. Не варто вдаватися до надто спрощених запитань, опускатися до жаргонної лексики.

8. Бесіда з учнем повинна тривати не більше 25 − 30 хвилин.

Аналіз продуктів діяльності − це метод вивчення учнів, який передбачає ознайомлення педагога з результатами і наслідками діяльності вихованців з метою з’ясування рівня сформованості певних якостей, умінь, здібностей. З цією метою вчитель-вихователь вивчає робочі зошити, щоденники, творчі роботи, малюнки, вишивки, моделі та ін.