12 (13).Зовнішня політика Київської Русі.

До початку хрещення Київська Русь не була відомою на міжнародній арені. Лише у 860 році після облоги Константинополя Візантія визнала східнослов'янську державу. У 907 році Олег уже уклав вигідні угоди для Київської Русі. Візантія, зазнавши поразки, змушена була платити данину і підписати угоду, за якою руські купці дістали можливість вільно торгувати в Константинополі і протягом 6 місяців руські купці забезпечувалися продовольством, безкоштовно одержували хліб, вино, м'ясо, овочі. На дорогу додому візантійський уряд повинен був забезпечити всім необхідним корабельним спорядженням. Іншим важливим напрямом міжнародних інтересів Русі наприкінці IX — на початку X ст. були країни Арабського халіфату: був організований похід 912—913 рр., коли 500 руських кораблів (по 100 чоловік на кожному), пройшли Волгою й досягли південного узбережжя Каспію. За Ольги виріс міжнародний престиж Русі. Незадовго до смерті велика княгиня відвідала Константинополь, її прийняв візантійський імператор Костянтин Багрянородний, і хоча дипломатичної угоди вони не уклали, але досягли домовленості про тісніші зв'язки Київської Русі з Візантією. Київська Русь підтримувала дипломатичні відносини з іншою великою державою - Німецьким королівством. 961 року посольство, очолюване єпископом Адальбертом, прибуло до Києва з метою поширення на Русі християнства, але його непривітно зустріли. Його місія не мала успіху. Ці домовленості були порушені Ігорем 944 року за рахунок його невдалого походу на Константинополь. За правління Святослава було зроблено походи на Хозарський каганат, Північний Кавказ. Було зміцненню торговельні відносини для східних країн, що сприяло присвоєння Приазов’я та Кубані, а на Таманському півострові виникла велика руська колонія - князівство Тмутаракань. Святослав допомагав Візантії у війні з Болгарією. За часів Володимира Святославича Київська держава досягла високого рівня військової могутності, економічного розвитку і культурного піднесення. Вона стала на рівень з багатьма державами Європи і Близького Сходу. Навіть Візантійська імперія мусила рахуватися з Руссю. Київська Русь відігравала вагому роль у міжнародних відносинах Європи: часто її втручання в той чи інший конфлікт було досить, щоб погасити його. Київська Русь мала торговельні, політичні, культурні відносини з багатьма європейськими країнами: Болгарією, Чехією, Польщею, Угорщиною, Візантією, Норвегією, Швецією, Францією, Англією. Підтримувала зв'язки з країнами Кавказу і Закавказзя, а також з арабським Сходом. Руські князі мали широкі династичні зв'язки з візантійським та європейськими дворами. Часто ініціаторами цих зв'язків виступали правителі європейських держав, що шукали союзу з могутньою Руссю. Давньоруська держава припинила існування під ударами полчищ монголо-татар. Та народ зумів вистояти й відродитися.

І6. Культурно-етнічна консолідація слов’янського масиву.

Слов’яни - це найбільша в Європі група «родів, об’єднана близькістю мов і спільністю походження До слов’янських народів належать: росіяни, українці, білоруси, поляки, словаки, чехи, лужичани, болгари, серби. хорвати, словенці, чорногорці, македонці.Історія слов’ян почалася в далекій давнині. Слов’яни жили в Європі в II — І тисячоліттях до н е. Розселення слов’ян у VI-VII ст.. співпало з великим переселенням народів, в яке були залучені різні племена, у тому числі і сусіди словак. Найближчими сусідами слов’ян були племена кельтів, германців» (на північному заході і заході), фінно-угорські (на півночі і північному сході) кіммерійців, фракійців (на південному заході) скіфів і сарматів (на півдні і на південному сході). У ході Великого переселення народів на території сучасної України розселяються племена східних германців-готів, які відтіснили вестготів у Фракію. Гуни оселилися в Паннонії, звідси вони здійснювали спустошливі набіги на Візантію. У V ст.. з гунів склався союз племен, куди ввійшли і підкорені народи, у тому числі і ряд германських племен. Найбільшої могутності цей союз досяг при Аттилії, але після його смерті він розпався, а гуни, потерпівши ряд поразок у війнах з римлянами, змушені 6ули піти у Причорномор'я. Поступово гуни зникли як народ, асимілювалися з іншими племенами. У середині VІ ст.. в Прикаспій Північне Причорномор’я, Подунав'я вторглись авари. Авари великий племінній союз, що складається з тюркомовних племен. Авари спустошили землі антів та інших європейських племен. На території Паннонії авари створили Аварський каганат — племінний союз. У середині VIІ ст.. аварів удалося витиснути і Північного Причорномор'я в результаті їхніх поразок у битвах з Візантією, слов'янами, франками, болгарами. У УІІ ст.. Аварський каганат був остаточно розгромлений франками, авари асимілювалися з іншими племенами. Слов'яни, розселяючись на величезній території. розділилися на три групи у У-УІ ст. н. е.: південні . східні, західні, Східні слов’яни — безпосередні предки російського, українського, білоруського народів. Слов'яни в перші століття нашої ери ще не мали писемності. Письмові свідчення про них залишила вчені .давньої Греції, Римської імперії і Візантії, але точних відомостей про слов'ян вони не мали. Основні заняття: підсічне землеробство, осіле скотарство, видобуток і обробка заліза, гончарство, ткацтво, ювелірна справа, торгівлі. У взаємодії з культурою найближчих сусідів слов’яни створили самобутню культуру: мистецтво, релігійне вірування, звичаї.