3. Битва під Берестечком. Білоцерківський мирний договір 1651 р.

У 1651р. почався новий етап польсько-української війни. Першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною: польська армія налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; українці ж мобілізували 100 тис. війська, яких підтримували 50 тис. татарської кінноти. Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переламний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після битви. За цих тяжких обставин козакам на чолі з рішучим полковником Філоном Джеджалієм удалося вивести з польського оточення частину українського війська, але у вирішальний момент вибухнула паніка, й поляки вирізали близько 30 тис. козацького війська. Ця грандіозна битва так дорого коштувала полякам, що вони почали переговори під Білою Церквою. Підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський договір був для козаків зовсім не вигідним. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством, і йому заборонялося вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Більшість селян і козаків постали перед загрозою закріпачення. Щоб уникнути неминучої долі, тисячі втікали на порубіжну з Московією територію, де їх прихильно приймали, дозволяли встановлювати козацький устрій, що поклало початок так званій Слобідській Україні. Незважаючи на позірну згоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 р. в його резиденції в Чигирині зібралася таємна рада провідних козацьких ватажків, на якій вирішили зібрати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тис. польську армію, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили всіх полонених поляків

4. (5). Брестська церковна унія і наступ католицизму

Наприкінці XVI ст. у Речі Посполитій почався період Контрреформації – широкого наступу католицької церкви на своїх противників. Ударною силою католицької експансії став орден єзуїтів, засновником якого був Ігнатій Лойола. Серед церковної ієрархії давно існував задум ліквідувати наслідки церковного розколу між Римським престолом та Константинопольским патріархатом, який відбувся 1054 р.. Щоб зберегти й укріпити єдність Речі Посполитої, польський король Сигізмунд ІІІ Ваза підтримав ідею деяких ієрархів католицької та православної церкви про унію (об’єднання). Ініціаторами укладення унії стали православні єпископи Гедеон Балабан та Ігнатій Потій. Для обговоренння й розв’язання цього питання протягом 1590-1595 рр. єпископи провели 5 синодів, і, узгодивши основні питання, у червні 1595 р. доручили єпископам І.Потію та К.Терлецькому вести переговори в справі об’єднання церков у Римі, куди ті й виїхали у вересні того ж року. Після переговорів представників укр.православної церкви з папою римським Климентом VIII 1595 р. в Римі був виданий документ, у якому проголошувалося об’єднання католицької та православної церков, а також підтверджувалося збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв українсько-білоруської церкви.

Офіційне визнання унії папою римським викликало бурхливий протест православної громади. Особливе невдоволення висловлював князь К.Острозький. Щоб урегулювати цей конфлікт, у жовтні 1596 р. Київський митрополит Михайло Рогоза та польський король Сигізмунд ІІІ Ваза скликали церковний собор у м. Бересті, під час якого між учасниками відбувся розкол. Противники унії (К.Острозький, представник Константинопольського патріарха Никифор) організували з частиною духовенства окремий православний собор і засудили діяльність Рогози М.Рогоза та вірні йому єпископи провели згідно з канонічним правом собор, у якому взяли участь, крім митрополита, 5 єпископів, частина духовенства та шляхти, а також представники католицької церкви. На цьому соборі був затверджений Берестейській акт. українська церква зберігала:

- східні обряди, - церковнослов’янську літургійну мову, - старий (юліанський) календар, - право на одруження нижчого духовенства тощо; а також визнавала: - зверхність папи римського над усією християнською церквою, - учення католицької церкви. Так постала нова греко-католицька (уніатська) церква, яка підпорядковувалася Римові.