21. Наслідки і значення Національної революції та Визвольної війни.

В процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. Другий етап Української національної революції (вересень 1657- червень 1663 р.) приніс жахливе спустошення українських земель; спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соц.-економ. відносин; відхід національної еліти від державної ідеї автономізму 1648 р.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну. На третьому етапі Української національної революції (червень 1663 – вересень 1676 р.) територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. За часів гетьманства П.Тетері на Правобережжі та І.Брюховецького на Лівобережжі ці катастрофічні процеси виявилися у відмові нац. еліти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспроможності консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над державними; залученні іноземних держав до вирішення внутрішніх проблем. Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П.Дорошенка. Але він втратив підтримку народних мас, не зміг об’єднати українські землі в межах однієї держави і відновити її незалежність. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.

23. П.Сагайдачний

Петро Конашевич-Сагайдачний, з походження шляхтич з-під Сам бору в Галичині, вчився в Острозькій академії, пристав до Запорозького Війська, брав участь у походах на Молдавію і Лівонію, слави зажив морськими походами, особливо здобуттям Кафи, врешті став гетьманом (1616 - 1622). Сагайдачний провів основну реформу війська Запорізького: завів сувору дисципліну. У переговорах з поляками Сагайдачний виявився передбачливим політиком. Сагайдачний твердо обороняв самостійність Запорізького війська. Передусім не дозволив зменшити число війська і завести реєстр. Biн утворив велику козацьку армію, що мала кільканадцять тисяч добірних вояків. Козаччина перетворилась в окремий стан, що зайняв важливе місце серед населення. Врешті в 1620 р. під опікою Запорізького Війська була висвячена нова православна ієрархія.

В зовнішній політиці Сагайдачний дбав про добрі взаємини із Польщею. У 1618 р. він ходив у похід на Московщину, на допомогу полякам, здобув кілька замків, брав участь в облозі Москви; але вже в 1620 р. вислав, без відома польського уряду, посольство до царя Михайла, пропонуючи прихильні зв'язки. Головний фронт Запорізького війська він звертав проти татар і турків. Помер Петро Конашевич-Сагайдачний 10 квітня 1622р.