35. Соціально-економ. І політ. Розвиток кр.

Для періоду феодальної роздробленості, що був початковим етапом в соціально-економічних відносинах розвинутого феодалізму, характерний розвиток продуктивних сил. У с/г освоювали для посівів дедалі більш нових земель, удоскон. знаряддя праці. Посівна площа розширилась, зростали врожайність, продуктивність господарства. Значного поширення набули вотчини – спадкові володіння – і володіння, які князь давав своїм вільним слугам – боярам і дружинникам – в нагороду за службу. Основною формою експлуатації феодально-залежного населення була рента продуктами, що передбачала більш високий ступінь розвитку праці виробника і суспільства взагалі. Це сприяло піднесенню міст, посиленню товарного виробництва. Розвивалося ремесло, розширювалися місцеві ринки. К-сть міст на Русі, за даними літописів, на ХІІІ ст. зросла до 300. У містах склалася міська верхівка – «мужі градські» - купці і заможні городяни, які експлуатували міську бідноту.Загострювалася класова боротьба селян і міської бідноти проти феодалів. Ці боротьба виливалась: втечі, псування панського інвентаря, підпали й пограбування дворів феодалів тощо.

Що ж до політичного розвитку, то протягом ІХ-ХІІІ ст. влада пережила складну трансформацію. Державна влада в князівствах, що відірвалися від Києва, була зосереджена в руках феодалів, які користувалися правом на землі, правом одержувати додатковий продукт від феодально-залежних селян, тобто експлуатувати їх, стежити за виконанням ними державних повинностей і навіть судити їх. Весь апарат влади й управління будувався за принципом феодального васалітету. На чолі кожного князівства стояв старший князь, що наз. великим і був носієм верховної влади. Кожне князівство мало свій політичний центр – найбільше місто. Велике князівство або земля поділялися на менші князівства або княз. волості, які скл. з сільських волостей,або погостів, що об’єднували по кілька сіл. Сюди для управління великий князь призначав (з менших князів, бояр, дружинників) посадників, тисяцьких, вірників, тіунів, що перебували у васальній залежності від старшого князя.Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради (входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства).Віче – народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, усувало адміністрацію, чинило вічовий

36 (37). Соціально-економічний розвиток укр. Земель у XIV-XVI ст..

На українських землях, які входили до складу Литовської держави, з розвитком феодального землеволодіння і посилення залежності селян зростав, зміцнювався і консолідувався панівний клас феодалів. До середини XVI ст.. у Литві він поділявся на дві неоднакові за економічним становищем і політичними правами групи. Першу кількісно меншу групу становили великі землевласники – магнати, пани, князі, що зосередили в своїх руках великі земельні простори, мали багато залежних селян, займали найвищі державні посади, підлягали лише юрисдикцій великого князя. Другу групу феодалів становили середні і дрібні землевласники, які в XV ст.. називалися боярами, зем’янами, шляхтичами, а з XVI ст. переважно шляхтичами. Шляхтичі мали набагато менше від магнатів землі й селян, часто зазнавали від них утисків, мусила відбувати військову службу в формі «посполитого рушення» і платити податки на утримання військ. У другій пол.. XVI ст.. – першій пол.. XVII ст.. незважаючи на укр.. землях зростали продуктивні сили в сільському господарстві, розвивалося ремесло,зароджувалося мануфактурне виробництво, поглиблювався поділ праці між містом і селом, розширювалися товарно-грошові відносини, посилювалася експлуатація селянських мас. На селі було поширено ткацтво, гончарство, обробка дерева – виготовлення плугів, возів, саней, меблів та ін., шевське і кравецьке ремесла, кушнірство, грабарство, лимарство. У Руському воєводстві діяли соляні промисли. З розвитком ремесла й товарного обігу збільшувалась к-сть міського населення, зростали старі міста, виникали і нові, особливо в Південній та Південно-Східній Україні. У 40-ві рр.. XVII ст.. на Україні існувало бл. 1000 міст і містечок, більшість яких мало в чому відрізнялась від сіл. Серед міського населення дедалі більше посилювалося розшарування – зростала міська верхівка – патриціат. Середні купці, цехові майстри – заможне міщанство – входило до другої групи. Найбільш масову групу становила біднота – міський плебс – підмайстри, учні, наймити, які вели запеклу класову боротьбу проти міської верхівки. Посилювалися економічні зв’язки між окремими місцевостями України, починав формуватися національний ринок, розвивалася і зовнішня торгівля. Розширенням внутрішнього і зовнішнього ринку сприяло зміцненню фільваркових господарств, що посилювало експлуатацію селян. Одночасно завершувався процес прикріплення селян до землі, перетворення їх на власність феодала. На укр.. землях кріпосне право юридично було оформлено сеймовою постановою 1573 р. і третім Литовським статутом 1588 р.. Суспільні процеси XIV-XVI ст.. зумовили виникнення в соціальній структурі принципово нової верстви – козацтва, яка поступово набираючи силу згодом стала впливовим фактором суспільного життя, активним чинником історичного процесу.